Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Первые «враги народа» в футбольной среде

2016-04-25 17:51 Хтось подивується: як це, невже жертви сталінських репресій, відомі всім як «вороги народу», були й серед футбольної спільноти? Виявляється, ... Первые «враги народа» в футбольной среде

Хтось подивується: як це, невже жертви сталінських репресій, відомі всім як «вороги народу», були й серед футбольної спільноти? Виявляється, були, й до того ж, це були не поодинокі випадки в ті часи свавілля партії більшовиків-комуністів. Нижче ми зупинимося на найяскравіших прикладах цього.

Доля стадіонів

Почнемо з нинішнього НСК «Олімпійський». Як ми вже всі добре знаємо, цей красень-стадіон було відкрито ще 12 серпня 1923 року під назвою Червоний (як і все тоді було у влади улюбленого кольору крові), відтак його зразу нарекли ім’ям найкращого революціонера Лева Давидовича Троцького (насправді Бронштейна), в ті часи наркома-воєнмора, голови РВС РСФРР, організатора Червоної Армії. Та хто не знає Троцького? Усі знають, що його більшовики, як одного з перших «ворогів», 1929 року вигнали з СРСР, а потім уже 1940 року в Мексиці його вбив агент радянської розвідки.

1935 року, коли Київ вже був столицею УСРР, було вирішено Червоний стадіон ім. Троцького назавжди викреслити з пам’яті народу, а на його місті збудувати новий сучасний стадіон-велетень, який ще до початку його будівництва отримав назву «Український республіканський стадіон» і ім’я йому надали — Станіслава Вікентійовича Косіора, в ті часи першого секретаря ЦК ВКП (б) У. І треба ж такому статися, стадіон іще не встигли збудувати, а вірного ленінця й особистого товариша Й. Сталіна заарештували, й 1939 року просто взяли й розстріляли як «ворога народу».

Республіканський стадіон завершили будувати вже 1941 року, й перед відкриттям його 22 червня вже було відомо, що у цього стадіону буде ім’я Микити Сергійовича Хрущова — тоді першого секретаря ЦК КП (б) У. Але цього дня розпочалася війна, тож стадіон було відкрито лише 1945 року під тією ж назвою. Але, як ви знаєте, й цього незламного комуніста спіткала доля знеславлення — 1964 року його було звільнено від обов’язків першого секретаря вже всього СРСР за «суб’єктивізм і волюнтаризм», і він помер 1971 року пенсіонером...

Якщо хтось думає, що кращі справи були з київським стадіоном «Динамо», то він помиляється. Цей стадіон, який було відкрито 12 червня 1933 року, за мірками тих часів не міг не бути поіменованим і тому зразу отримав ім’я Всеволода Аполлоновича Балицького — тоді першого чекіста УСРР, наркома внутрішніх справ і голови славнозвісного ДПУ. Звісно, його не минула доля всіх, хто тоді рвався до влади, тож і його, як «ворога народу», за контрреволюційну діяльність розстріляли одним із перших у часи масових убивств 1937 року.

Після розстрілу «шефа» ДПУ влада недовго «ламала голову» й одразу нарекла стадіон «Динамо» ім’ям убивці попередника — Миколи Івановича Єжова. І що найцікавіше, так це те, що вже за два роки, в розпалі реакції НКВС, як такого ж «ворога народу» розстріляли без жалю.

Ось такі криваві справи сталися з тими, чиї імена з’являлися на парапеті та щоглах двох найкращих стадіонів столиці України за часів того самого «совка», який дехто ще мріє відродити й зараз. Більше в ті часи не ризикували, відтак стадіони були «безіменними» — Центральний та «Динамо».

Доля Олександра Шпаковського

Та доля була безжалісна не тільки до вищих посадовців тієї «імперії зла». Ось лише два приклади щодо пересічних футболістів, до того ж, одних із найкращих серед інших.

Перший наведу з книжки мого колеги з Харкова Ю. І. Грота «100 лет харьковскому футболу» (2008 р. вид.) зі значними скороченнями щодо «Справи про вбивство. Цинічне, безглузде» футболіста харківського «Динамо» Олександра Вікентійовича Шпаковського — лікаря-ортопеда, нападника та тренера харківського «Динамо», гравця збірної СРСР, який був у списках найкращих у СРСР 1928 та 1930 років. Автор указаної книжки проглянув багато найсекретніших документів із архівів УНКВС, тому йому й надамо слово

«...У 1937-1938 роках, коли в роздмуханій до неймовірних розмірів компанії масового викриття «ворогів» розпочалася гонитва за «валом», і рівень досягнень чекістів визначався насамперед кількістю «розкриттів», вони махнули рукою на «своїх». У справах, які виникали у хворому уявленні співробітників «міжрайоперспецгрупи» та 3-го відділу УДБ, для корінних динамівців також знайшлося місце...

14 березня 1938-го «чорний ворон» підкотив до будинку Шпаковських на Котлова, 13 опівночі. Діловий гуркіт у двері: «Откройте, милиция». Черговий інспектор 7-го відділку міліції Старов, що проводив обшук у присутності двірника Чупахіна, зміг вилучити лише військовий квиток, диплом про закінчення ХМІ за No 212, студентський квиток вищої школи тренерів, різну переписку й довідки на 14 аркушах. «Собирайся, Шпаковский, пойдешь с нами»... Плакала, відчуваючи недобре, сестра Марія, розгублено допомагав сину збиратися батько Вікентій Казимирович, причитала мати. Тоді вони в останній раз бачили свого Сашка.

Читаючи сьогодні звинувачувальний висновок, складений на сторінці з хвостиком одразу на трьох звинувачених оперуповноваженим 3-го відділу УДБ сержантом держбезпеки Добровольським, і волосся дибки стає... Що ж послужило приводом для звинувачення?

Олександр був романтиком, ліриком, тягнувся до всього прекрасного, знав, любив і розумів музику, живопис, поезію. Але був колючим на язик, не боявся висловити свій погляд на те потворне, що проникло в життя країни з новою владою. А кому ж таке сподобається? Та й польська кров Сашка по батьківській лінії не давала чекістам спокою, а ще більше «непманське» минуле його тата, який раніше мав крихітний ресторанчик на Іванівці. Свої погляди на «підозрілу» родину вони й висловили в цьому звинувачувальному висновку.

Сержант стверджував, що «Шпаковский был завербован в военно-боевую контреволюционную организацию в 1929 году бывшим белым Красновым». Тут же він фіксує, що звинувачений «намечаемых вербовок не успел осуществить вследствие ареста». Тобто виходить ніяких злочинів за 9 років після «вербовки» Шпаковський не скоював. Але треба було бодай за щось зачепитися. Як? За що? І Добровольський пише: «Проводя контреволюционную пораженческую агитацию, обвиняемый Шпаковский принял задание на военное время по совершению диверсионных актов». Від кого? У справі про це жодного слова. Кого агітував?. Ось тут і були вписані в протоколі допиту іншою рукою випадкові прізвища.

І цих надуманих бездоказових рядків було цілком достатньо, щоби зробити висновок: «Является участником военно-боевой контреволюционной организации, ставившей своей целью свержение Соввласти путем вооруженного восстания». Начальник міжрайоперспецгрупи старший лейтенант держбезпеки Хатемкін 21 квітня із задоволенням підписав цей явно сфальсифікований документ, надав поживку «особливій трійці» УНКВС по Харківській області. А та вже за два дні за кілька хвилин «розглянула» справу й занесла до свого протоколу No 49 (вироку як такого взагалі не існувало) свій вердикт: «Расстрелять. Лично принадлежавшее ему имущество — конфисковать». Закорлючка, яку проставив секретар трійки, завірила «Верно», й доля людини була вирішена. Із жахом дивишся зараз на ці «юридичні» документи...

Олександра Шпаковського зразу, як було заведено, «заклеймили позором» на загальних зборах у інституті, в облраді «Динамо», як і братів Старостіних, орденоносця С. Леуту та інших відомих футболістів, яких назвали ворогами народу, й рішуче викреслили їх із усіх довідників і книжок...

Лише за 20 років, коли надійшов час хрущовської «відлиги», прокурор Харківської області, старший радник юстиції М. Кулик висловив у порядку нагляду 17 травня 1958-го протест на постанову «особливої трійки», вказав у ньому чорним по білому: «что послужило основанием для ареста, из дела не видно». Почалося справжнє юридичне розслідування й тепер слідство визнало необхідним не просто переклеслити фальшивку, а й встановити істинну суть Шпаковського. У прокуратурі була зроблена об’єктивна оцінка Шпаковському-громадянину, вказані всі його достоїнства. Обласний суд, безумовно, зупинив справу проти Олександра Вікентійовича... «за отсутствием состава преступления»...

Лише наприкінці 1990-х років удалося встановити, що страти в ті спекотні дні 1938-го проходили на тихій просіці Лісопарку біля П’ятихаток. Там серед молодих іще тоді дубів, кулі катів обірвали життя не тільки тисяч чесних харків’ян, серед яких був і О. Шпаковський, а й великої кількості польських громадян«...

Доля Костянтина Щегоцького

Другий приклад із моїх досліджень, викладених у першому томі «Киевский футбол на рубежах времен» (2007 р. вид.), теж із деякими скороченнями щодо справи футболіста вже київського «Динамо» Костянтина Васильовича Щегоцького — одного з найкращих нападників СРСР 1930-х років, капітана київського «Динамо» та гравця збірних СРСР і УРСР, призера чемпіонатів СРСР, що був у списку найкращих у СРСР 1933 року, орденоносця («Знак Пошани», 1937 р.). Ось що я про це писав у розділі книжки «1938 рік»:

«...Наприкінці серпня, за 9 турів до кінця чемпіонату, несподівано було заарештовано кращого нападаючого команди Костянтина Щегоцького. Усі розуміли, що ніякий він не «ворог народу» й звинувачений був за брехливим доносом. Асоціювали його арешт з грубою відповіддю після програного матчу московському ЦБЧА (0:6) «найголовнішій людині» в той час в УРСР — Лазарю Кагановичу, котрий не пробачив цього. Але краще, ніж сам потерпілий, про це ніхто не розкаже, тому наведу виписки з його інтерв’ю, яке взяв у нього вже незадовго до його смерті журналіст київської газети «Теленеделя» І. Конончук, і яке було надруковане в No 14 цієї газети за 1989 рік в нарисі «Свет далекой звезды»

«...Как капитан команды всегда во всем стремился быть честным. Мог сказать откровенно всё, что думаю, кому угодно. Например, заведующему военным отделом ЦК партии. Да и не только ему, а и самому «хозяину» Украины Лазарю Кагановичу. И говорил. Помню, мы с большим счетом потерпели поражение от ЦДКА (кажется, 0:6). Лазарь Моисеевич со злостью хлопнул дверью. Я ему тогда кинул: «Если бы мы победили, то вы бы доказали, что это ваша заслуга!». Такое, как понимаете, не забывается..

...Но я был в зените славы и, естественно, не ожидал беды. У кого же, думал, поднимется рука на популярного футболиста! Поднялась...

Когда закончился тот августовский матч с ленинградцами, мы с женой решили махнуть в ресторан гостинницы «Континенталь» (ныне — консерватория).

...Я попросил жену подождать, пока получу в кассе деньги. Вот здесь ко мне и подошли те двое. Вежливо обратились: «Вас вызывает Шапиро — заместитель наркома внутренних дел Украины». Что ж, подумал, скоро вернусь. Спокойно предложил новым спутникам «Казбек». Они закурили и мы поехали в НКВД, который размещался в помещении бывшего Института благородных девиц (позднее — Октябрьский дворец культуры).

Когда там сняли пояс, орден, понял, что-то не то. А потом повезли в «эмке» с зашторенными окнами в известный дом на Короленко. Быстро провели на четвертый этаж в 21-ю комнату. И вот там, наконец, дошло — дела плохи. Посадили на стул, дали бумагу, ручку и приказали: «А теперь пиши о контрреволюционной работе!» — «Вы что, шутите?!» — «Рассказывай!» И начали меня бить.

Сколько прошло времени, не помню. Без нескольких зубов, со сломанными ребрами, с покалеченными руками кинули меня там же во внутреннюю тюрьму, откуда в течение двух с половиной месяцев постоянно тягали на интенсивные допросы.

Но более жестокие издевательства были еще впереди — в Лукьяновской тюрьме. Точнее, в ее спецкорпусе для «врагов народа». Люди там буквально ползали от побоев и голода. Многих били до смерти. Провел я в том пекле в одной из камер более года. Удивляюсь, как выжил...«

Анатолій КОЛОМІЄЦЬ, «Український футбол»

Вильям Роша Батиста: «Мною интересовались «Шахтер» и «Динамо»

25.04.2016, 17:51
Топ-матчи
Чемпионат Италии Лацио Рома 0 : 0   4 декабря 16:00
Чемпионат Украины Олимпик Карпаты - : - 4 декабря 14:00
Чемпионат Германии Дармштадт Гамбург - : - 4 декабря 16:30
Чемпионат Украины Шахтер Сталь - : - 4 декабря 17:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

RSS
Новости
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть