"Під час учорашньої маніфестації Одеса була здивована несподіванкою. Популярний начальник Другої студентської школи юнаків, полковник гвардії, георгіївський кавалер, із перев'язаною пораненою рукою, на чудовому рудому коні вів свою школу під сепаратистським українським прапором".
Так 4 березня 1917 року газета "Одесскій листокъ" описувала першу українську маніфестацію в місті, що відбулася днем раніше.
У ній, серед інших, взяли участь учні обох юнацьких шкіл міста. Очолював їх герой моєї сьогоднішньої розповіді.Ім'я цього полковника-Михайло Омелянович-Павленко.
Вулиця Омеляновича-Павленка розташована, як і вулиця Алмазова, на Печерську. Пролягає від площі Слави до Московської вулиці. Виникла в першій половині XIX століття. Тоді вона називалась Еспланадною. У 1901 році вулицю перейменували в Суворівську, у 1919-1944 роках вона називалась вулицею Урбановича. У 1944-1977 роках вулиця знову називалась Суворівською, а з 1977-го і до 2016-го-вулицею Суворова.
Ну а тепер-детальніше про життєвий шлях Михайла Омеляновича-Павленка.
Народився він 8 грудня 1878 року у Тифлісі (нині-Тбілісі). Його батько був генералом російської армії, а дід-сотником на Задунайській Січі. Кавказ майже не залишив сліду в житті майбутнього українського генерала-у 1885 році родина переїхала до Хабаровська, куди батько одержав призначення. У 1889 році Михайло Омелянович-Павленко починає вчитися у кадетському корпусі-спочатку-Хабаровському, а згодом, після переїзду в Омськ-Сибірському. Далі-Павлівське військове училище, а після його завершення-Лейб-гвардії Волинський полк.
1904 року Михайло-Омелянович Павленко добровольцем пішов на фронт російсько-японської війни. Брав участь у найбільшій сухопутній битві тієї війни-битві під Мукденом(нині-Шеньян у Китаї). Був контужений.
Першу світову війну Михайло Омелянович-Павленко зустрів у якості командира роти Лейб-гвардії Волинського полку. 1 листопада 1914 року був поранений у плече. Підлікувавшись, повернувся на фронт. Однак, влітку 1916 року захворів на тиф. Одужавши, перейшов на військово-педагогічну роботу. Спочатку в Петрограді, а з листопада 1916 року-в Одесі. Там його і застала Українська Революція.
Якось Омелянович-Павленко відвідав збори гуртка юнкерів-українців. Там він згадав про свого діда-сотника Задунайського козацтва. І був обраний керівником гуртка. Ну а далі трапилось те, що було описане на початку посту-маніфестація, під час якої тодішній полковник очолював одеських юнкерів.
Восени 1917 року Омелянович-Павленко-начальник військової залоги Катеринослава (нині-Дніпро). Наприкінці того року він став військовим представником Центральної Ради при штабі Одеської військової округи.
За часів Гетьманату Омелянович-Павленко був підвищений до звання генерал-хорунжого та відправлений до Полтави командувати 11-ою пішою дивізією. Втім, назвати це військове формування дивізією дуже важко-під командуванням генерала знаходилися лише дві сотні бійців.
Після вибуху антигетьманського повстання наприкінці 1918 року Омелянович-Павленко, аби не брати участь у боротьбі за владу між Скоропадським та Петлюрою, виїжджає до ЗУНР, де стає Начальним Вождем (головнокомандувачем) Української Галицької Армії. На цій посаді він перебував до червня 1919 року, коли УГА під натиском польської армії відступила до річки Збруч. Там вона об'єдналась з Дієвою Армією УНР і почала наступ на Київ. Практично водночас з українцями до Києва підійшли денікінці. На переговори з ними відрядили Омеляновича-Павленка. Втім, денікінці на жодні переговори йти не хотіли. Зрештою, українська армія змушена була покинути Київ.
Зоряний час героя цієї оповіді пробив наприкінці 1919 року. Після відходу з Києва УГА та Дієва Армія УНР опинились у "трикутнику смерті"-між трьома ворожими-арміями-червоною, білою та польською. На додачу до всього, армію косила епідемія тифу.
УГА перейшла на бік денікінців. А керівництво ДА УНР почало шукати вихід із ситуації.
Симон Петлюра уклав мир з поляками та виїхав до Варшави. Отаман Омелян Волох видав універсал про визнання радянської влади та рушив зі своїм полком у бік Умані для з'єднання з червоними. А командувач ДА УНР Василь Тютюнник запропонував переформувати армію у партизанські загони, пройти ними рейдом по українській території та підняти повстання. Оскільки Василь Тютюнник не міг керувати походом (за кілька тижнів він помер від тифу), то командуючим військами УНР призначили Михайла Омеляновича-Павленка.
6 грудня 1919 року розпочався Перший Зимовий похід. За півроку (до травня 1920) українська армія пройшла сотні кілометрів тилами денікінських та червоних військ. Провела десятки успішних боїв. Та головне-занепалі духом вояки знову відчули себе потрібними своїй Батьківщині.
Тим часом Симон Петлюра почав формувати нові українські дивізії. У травні 1920 року спільна польсько-українська армія вирушила у напрямку Києва. 7 травня поляки та українці увійшли до столиці України. Михайло-Омелянович Павленко залишився командиром Армії УНР. Тепер вона складалася як з тих частин, що пройшли Зимовий похід, так і нових дивізій.
Однак червоні підтягли 1-шу кінну армію. І армія УНР та її польські союзники змушені були відступати до Замостя. А згодом поляки (після "дива на Віслі") ще й уклали мир з більшовиками.
Армія УНР, залишившись наодинці з більшовиками, змушена була відступати за Збруч. 21 листопада 1920 року вояки Армії УНР були роззброєні та інтерновані в таборах за колючим дротом.
Москва почала вимагати висилки українських діячів. Михайлові Омеляновичу-Павленку висунули вимогу-покинути територію Польщі. Наприкінці 1921 року колишній український командарм переїхав до Праги.
На еміграції Омелянович-Павленко видав книги спогадів "Українсько-польська війна 1918-1919 рр" та "Зимовий похід". З початком Другої світової війни зблизився з ОУН (м). Підтримував ідею створення українських підрозділів у складі вермахту для боротьби з Червоною Армією. У 1945 році переїхав до Берліна, а у 1950 році-до Парижа.
Помер Михайло Омелянович-Павленко 29 травня 1952 року в шпиталі для незаможних у Парижі. Похований на кладовищі Пер-Лашез.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 1
Загрузка комментариев
