І знову брешуть диктори завзято, Принижуючи втрати бойові. А ми боронимо свій край затято. І президент не сміє в очі глянути вдові. Що орден той чи та медалька? Людського не замінять вже життя. І підростає син Віталька. А батько вже пішов у небуття. Я Богові молюсь: спаси їх душі! Не дай загинуть їм в пекельному вогні!
Ці хлопці на землі були вже відчайдушні. На заклик здатись ворогам – сказали: “Ні!”. А ми живемо в спокої та мирі. Снарядами нас не прасує “Град”. Ми бачимо обличчя милі. І в холодильнику у нас усе гаразд. Ми в тиші й спокої ввімкнемо телевізор. І з пива пляшкою подивимося матч. Ти ж через волонтерський тепловізор Всю ницість ворога побач. Тобі співають: потерпи ще трохи. Ось-ось, мовляв, закінчиться війна. Народ обсіли депутати, мовби блохи. Ніяк чомусь не прийдуть мир й весна. І ти в окопі мислиш вже розумно. Їм треба, щоб ти на війні загнувсь. Чим більше люду гине дурно, Тим більший в них є розмір пуз. Мені вже соромно на світі цьому жити. Ти гинеш там – а я живий ще тут. Не зможеш докохати, долюбити. У небо йде смертельний вже маршрут. Пробач, мій брате, друже, сину. Пробачте, вдови молоді. За Україну теж я згину. Пливуть вінки вже на воді. Та ваша смерть – це недаремно. Піднялись на новий виток буття. Бог дивиться на нас недремно. Нове утверджує життя. … І знову брешуть диктори завзято, Принижуючи втрати бойові. А ми боронимо свій край затято. І президент не сміє в очі глянути вдові… Анатолій ВЛАСЮК 19 липня 2016 рокуПодписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 1
Загрузка комментариев
