Барахлить мотор Динамо-машини: причини та вихід

Доброго часу доби, шановні читачі та адміністратори ресурсу!

Як казала одна особа жіночої статі (дотична до головного тренера збірної): "У мене є мрія". Так і я хотів би писати блоги-дифірамби, але часи зараз, на жаль, не ті.

Пройшло кілька днів від чергового сірого матчу нашої улюбленої команди, емоції вляглися, тому нижче викладатиму виключно конструктив, як результат кількаденних роздумів.

Варто почати з визнання того, що проблема в команді є, і не варто про це замовчувати. На це однозначно в ході інтерв'ю натякає Сергій Станіславович, але, чомусь, не чути жодних коментарів пана Суркіса та "фронтовиків" (дружину Морозюка не пропонувати). Глобально проблеми клубу я описував у своєму попередньому блозі Динамо, як роботодавець (кому цікаво, можна ознайомитися за лінком), в поточному ж блозі хочеться зупинитися на проблемі конкретній, а саме - відсутності командної гри, як такої.

Мабуть, варто почати з того, що економічна криза, яка в черговий раз спіткала нашу країну не могла дзеркально не відобразитися на українському футболі. Але, навіть у найтемнішої хмари, є світла сторона, так і тут: через однакове зубожіння всіх команд, можна спостерігати свого роду відновлення інтриги в чемпіонаті, коли перемагає не товщина гаманця чи кількість цифр на банківському рахунку, а виключно грамотна гра команди та бойовий дух. Не дарма напівмолодіжні склади Дніпра та Волині дають бій чемпіонам, Сталь спалює нервові клітини грандів, а Ворскла й взагалі розправляється з нами на нашій же території. Саме в таких умовах в гравців та тренерів є можливість заявити про себе, вийти з тіні або, навпаки, зайти в неї. Проявив себе і наш головний тренер, але, на жаль, не з найкращого боку.

Можливо хтось не погодиться, але після перших ігор Динамо в цьому сезоні, для мене чітко прослідкувалися чотири основні проблеми пана Реброва, які тягнуть вниз як його, як професіонала, так і команду, яку він тренує:

1. Тактична бідність: Проблема українського футболу – відсутність не тільки техніки, а й, на мою особисту думку, бідність тактики. ПостЛобановський період це яскраво продемонстрував. А зараз це особливо проявляється після того, як всі команди стали відносно рівними (наприклад, той же Громов нічим не кращий за свого візаві Кобахідзе і т.д.), і про перемоги на класі говорити не приходиться: тепер потрібна виключно злагоджена командна робота, якої, на жаль, в цьому сезоні немає. Виглядає, що Сергій Станіславович переоцінив свої тактичні навички та вміння, тому, коли не стало Рауля, Динамо почало показувати «дворовий» футбол, який полягає в тому, щоб віддати м’яч на найсильнішого гравця або, якщо він закритий, то відпасувати на найближчого партнера. Також, типовий для дворового футболу атакуючий елемент: пробіжка по флангу і навіс в бік штрафного майданчика на абикого. Зникли трикутники в центрі поля (сьогоднішній аналіз Євгена Греся тому підтвердження). Як наслідок, всього вищезгаданого - впевнено знижується ТТД, як команди, так і кожного гравця вцілому, що рано чи пізно не могло не відобразитися на табло.

2. Невдала трансферна політика: Не всі зі мною погодяться, але принцип брати вільних агентів не такий вже й поганий в розрізі економічної ситуації та тенденцій, але вільні агенти є різні. Дивує те, як дається окремим гравцям покинути терени України, при тому, що клас гравців доволі високий, а період адаптації в УПЛ вже давно позаду: Бікфалві, Дуглас, Янік Болі (та й інші, кого забув/не згадав), в той час, як до команди запрошуються Петровічі та Яковенки, про яких через кілька місяців ніхто й не згадає. Рокіровка Теодорчик-Гладкий виглядає вдалою хіба для Андерлехта та Гладкого, а Гонсалес (мабуть, найдорожчий трансфер пана Реброва) краще виглядає на єврокубковій арені проти сильних команд, в основі гри яких лежить техніка, якою парагваєць оснащений, а не фізика, як в УПЛ, де його зносять фактурні оборонці-суперники (нагадую, що єврокубкових матчів 6-8 на сезон, в той час, як внутрішніх - більше 2 десятків). Лише підписання Мораеса виглядає вдалим та виправданим. Дивує, що Динамо погано працює на внутрішньому ринку, в той час як в топ-чемпіонатах внутрішні трансфери преваулюють над зовнішніми (за виключенням хіба команд-грошових мішків) за рахунок економії новобранцем часу на адаптацію до чемпіонату та країни. Але це питання залишимо відритим.

3. Втрата штурвалу: Заяви та «відмазки» Реброва показують, що він втратив контроль над ситуацією, поразка від Ворскли не стала для нього несподіванкою (для декого з вболівальників також). Так, тренер говорить, що Динамо понесло втрати в особах Драговича (в передматчевому інтерв'ю можна було почути, що перехід Драговича в Байєр був передбачуваним, а, отже, наслідки його мудрий тренер почав би нівельовувати завчасно) та Велозу (протягом минулого сезону кілька разів звучало з вуст тренера та президента, що в разі відходу португальця, команда нічого не втратить, так як є Сидорчук, Рибалка, Корзун, Гармаш і т.д.). Одразу виникає питання: як тренер готується то можливого трансферу Ярмоленка та закінчення кар’єри вічного першого Саши Шовковського?

4. Дивні внутрішньокомандні процеси: Цього сезону топ-цитатою з вуст пана Реброва на прес-конференціях стало те, що не всі гравці розуміють серйозність гри, відповідальності за результат, брак вмотивованості і т.д. Одразу приходить спогад про Рауля, якого всі «хаяли» за його заяву, що кілька українців-гравців основи втратили мотивацію і їх варто позбутися – тепер тільки сліпий не помітить і, більше того, не зауважить кількох учасників цього списку. Крім того, Сергій Станіславович зачастив з постійними виховними методами - невключанням гравців в заявку, що ще раз підтверджує тезу про "тьорки" в середині колективу.

Як наслідок вищезазначеного, маємо те, що маємо.

Критикувати може кожен, а от запропонувати вихід мало кому під силу. Спробуємо розібратися і з цим питанням.

Можливі виходи з ситуації:

• екстенсивний –

1) купівля кількох гравців для негайного підсилення складу – малоймовірно, бо а) зірки не захочуть їхати в Україну; б) пан Суркіс не раз давав зрозуміти, що в поточній ситуації не варто чекати багатомільйонних інвестицій; в) Робота з зірками - однозначно не сильна сторона Сергія Станіславовича;

2) внутрішні резерви:

• Хачеріді – проблему центру захисту може й вирішити, але постає питання безальтернативності парі Віда – Хачеріді.

• Беланда – пан Ребров не вміє працювати з «особливими» іноземцями, тому маю сумнів, що Юнес і головний тренер раптом потоваришують після другого пришестя (не пригадую, щоб комусь колись в Динамо таке вдавалося). Так, є варіант, що за відсутності чіткого Раульського трикутника в центрі (тобто, через той бардак, що маємо на поточний момент), Беланда зможе почати креативити, як він вміє і може, але на одному гравці команда не виїде + перемоги треба досягати командною роботою, а не окремими тимчасовими особистостями.

• Гусєв - погодьтеся, при всій повазі, Олег Анатолійович не в змозі якісно відіграти 2 тайма, тому годиться хіба на позицію "джокера".

• Молодь – дасть результат через кілька років, але чи готові ми (вболівальники) терпіти стільки, та й є питання до Реброва, як експерта по молоді: скількох дублерів він зробив постійними гравцями основи? Де Бурда, М’якушко, Чумак і т.д.? Чому на тренуваннях молодь не викладається належними чином?

• інтенсивний – досягати результату наявними інструментами (читай, гравцями) за вмілого їх використання.

Якщо розібратися, то грати є ким: маємо наддосвідченого воротаря, яких вправно керує діями центральних захисників + молодь "на підхваті", маємо Віду та Хачеріді, як пару надійних оборонців, та Очігаву, Бурду та універсалів Сілву та Селіна на підхваті, Антунеша, як лівого оборонця з ухилом на атаку, та візаві Селіна з ухилом на захист і Макаренка, який, якщо набере форму, посадить на лавку обох конкурентів, Сілву та Морозюка на правий фланг захисту, цілу групу різнопланових гравців в центр поля: бійців-опорників Сидорчука, Федорчука та Корзуна, людину-перший пас Рибалку, креативщиків Беланду та Гармаша і настирного Буяльського, універсальних флангових півзахисників: вибухових Гонсалеса, Громова та М'якушко, досвідченого Гусєва та зірку Ярмоленка, а також абсолютно різнопланових форвардів: настирного Мораеса, швидкого та працьовитого Кравця і таранного Гладкого. Треба лише використовувати сильні сторони гравців та нівелювати сторони слабкі.

Особисто у мене є сумніви, що це під силу тренерському штабу Реброва, тому, як на мене, для такого методу розвитку необхідно запросити потужного тактика, який заново навчить грати в футбол футболістів. Бенітес, Моуріньйо, Гвардіола та й, навіть, Б’єлса нам не загрожують (підозрюю, що й Григорчук, маючи цілком успішний проект та довіру з боку Габали, футболістів та вболівальників, не пристав би на пропозицію рятувати «утопаючих»), тому пройдемося, як і з футболістами, по вільних агентах.

Перший, хто приходить на розум - це, звісно, Мирон Богданович Маркевич - мабуть, найкращий та найуспішніший український тренер сучасності. Але, є нюанс: Мирон Богданович йде в комплекті з Красніковим і, як показує практика, досягає результату екстенсивно-інтенсивним методом: спочатку активна латиноамериканська трансферна кампанія, потім побудова цікавої та гостроатакуючої ігрової моделі на основі аргентино-бразильського півзахисту. В розрізі небажання Суркіса тратити значні гроші + давній конфлікт братів Суркісів з Ярославським, сторону якого обрав у свій час Мирон Богданович + відкрите питання, що робити з наявними кадрами = сумніваюся, що дана кандидатура навіть буде розглянута з боку президента Динамо.

І тут приходить на думку ще один безробітний, кандидатура якого мені дуже навіть імпонує з часів «камон-плейя» (коли я, як і більшість вболівальників Динамо, задавалися питанням: хто ж замінить Блохіна?), а саме - Леонід Станіславович Кучук. Тактично грамотний спеціаліст, який не вимагає трансферів під себе, працює з наявними кадрами та дає миттєвий результат. Вимогливий та дисциплінований, а, отже, можуть полетіти голови (погодьтеся, був би зараз біля керма Валерій Васильович Лобановський, Динамо-2 мало б чимале поповнення після перших турів УПЛ). Вірю, що пан Кучук почне з самого початку: пару разів гравці зіграють проти фішок (одна з фірмових тактичних вправ даного спеціаліста), буде водити кожного гравця за руку на полі, щоб пояснити, де він повинен стояти, куди забігати і що робити (зіркам таке, звісно, не сподобається, але няньчення Реброва, як бачимо, не працює, варто спробувати щось нове), вимагати чітко виконувати тренерські вказівки та дотримуватися дисципліни – прийде результат, прийде й розуміння та довіра з боку гравців до нового тренера. Для об'єктивності не можу не вказати мінуси пропонованої кандидатури: не варто чекати від нього динамівського серця та відданості, тому при першій ліпшій пропозиції від сильнішого клубу Леонід Станіславович може покинути синьо-білих (по закінченню контракту), тому що людина живе футболом (мало не ночує на базі), а не конкретним клубом. Аналогічно й, якщо завтра Ігор Михайлович відмовиться фінансувати клуб чи розжене півкоманди, пан Кучук негайно "осідлає коня" і "поскаче" в пошуку кращих горизонтів (як це було з київським Арсеналом). Але, знаєте, може досить, так званих, динамівських сердець і настав час технократії та виключно професіоналізму, а не голослівного патріотизму та безпідставних авансів своїм?

Так, рішення за Ігором Михайловичем Суркісом, адже, зрештою, ні я, ні Ви не ризикуємо ні копійкою при прийнятті таких глобальних рішень, але ми, як і президент, залишаємо частинку душі та здоров’я при не тільки перегляді кожного матчу, а й читанні щоденних новин та очікуванні на «покращення». І, гадаю, в глибині душі президент розуміє, що його ставка на динамівські серця не спрацювала (період Сьоміна/Газаєва та слова пана Суркіса в той період, як підтвердження цієї теорії), а з Реброва, на сьогоднішній день, аж ніяк не вийде місцевого Гвардіоли, при повазі до всіх авансів, які йому роздавалися. Час нас розсудить, але, боюся, після провалу в ЛЧ та кількох валідольних матчів в вітчизняній першості, Ігор Михайлович почне шукати вирішення проблеми, і буде шкода, якщо такий спеціаліст, як Кучук буде упущений, так як інший президент спрацює швидше (у випадку з Газаєвим, підозрюю, домовленість була досягнена ще при «живому» Сьоміні, так і тут – юридично, поки підстав звільняти Реброва нема, але фактично варто готуватися до такого дуже ймовірного розвитку подій).

Що ж, дякую всім, хто дочитав до цього місця, а також тим, хто злякався багатобуквенності і традиційно проігнорував мій черговий блог (такі про мою подяку не дізнаються). Запрошую всіх до дискусії в коментарях, цікаво почути думки колег-вболівальників з приводу написаного вище та й ситуації з Динамо в цілому.

З повагою, Микола.