Чого менi стидатись?!
Не я президент «Динамо».
Не я назначаю головного тренера.
Не я «купую» гравцiв.
Не я набираю в команду «вiльних агентiв», якi не потрiбнi серйозним клубам.
Не я треную команду.
Не я вибираю тактику на гру.
Не я дякую гравцям пiсля поразки на власному стадiонi лише за те, що «ребята старалiсь».
Не я даю смiхотворнi iнтерв'ю пiсля регулярно програних матчiв.
I не моя жiнка обзивае пiсля програного матчу фанiв команди.
Менi не стидно!
Менi боляче!!!
Боляче дивитись, як велике «Динамо» на моiх очах перетворюеться в посередню команду.
Нехай буде стидно тим, хто несе за це вiдповiдальнiсть i приймае в цьому безпосередню участь.
P.S. А ще менi страшно, що з кожним роком я вже поступово звикаю до програшiв команди у вiдповiдальних зустрiчах i турнiрах.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
