Події відбуваються дуже стрімко і несподівано. Нажаль не вистачає вільного часу для того, щоб своєчасно і якісно реагувати на всі події. Тому останні роботи все більше схожі на дайджест, або на якісь підсумки тижня. Особисто мені таке не до вподоби. І я хотів би обговорити кожну подію окремо. Тим більш, що вони всі дійсно заслуговують на прицільну увагу.
Та все ж черговий дайджест.Про збірну багато аналізувати не хочеться. Варто просто подивитись вхідні моменти, що проти нас грала команда із значно майстернішими виконавцями. Та ще й грала дома. Це як головний вхідний фактор. Наші гравці не такі і погані. Та й колектив у збірної зараз дуже молодий. Більшість молоді робить лише перші кроки у великому футболі. А запасу міцності по ветеранам вже не так багато, бо одне покоління пішло, а в іншому вибір є, та не такий великий. До того ж рівень чемпіонату впав, а легіонери практики не мають. Тобто за всіма вхідними факторами ми не отримували рівного протистояння. Що вийшло? Програли. По суті гра була рівною і ми мали можливість не програти. А чого всі очікували? Я от почитав, і у мене склалось враження, судячи з коментарів, що ми повинні були виносити суперника на його полі. Але ж ми знаємо, що коли ти слабший, то перемогти можна виключно не за грою, а лише відстояти свої ворота і спіймати суперника на помилці. Матч не дав радощів, але він показав інше, що навіть із такими складними вхідними факторами ми маємо можливість здобувати залікові пункти у матчах із суперниками якіснішими від нас за складом. Україна показала, що дома, за своєї публіки, ми можемо перемогти Хорватію. І це головний висновок від цього матчу. Бо ж насправді головний вхідний фактор залишиться сталим, у нас зараз великі проблеми не із тренерським штабом, у нас банально бракує кваліфікованих гравців у всіх лініях для рішення важких задач. Повернення Хачеріді в першу команду відбулось під випробовування, вперше публічно, нової ігрової схеми. Можна сказати відверто, що придбання Пантіча і Кадара наштовхували на певні роздуми. Дійсно зараз в команді дуже багато центральних захисників. При цьому не такий великий вибір флангових. До того ж легко побачити, що Очігава і Кадар, Лук’янчук і Пантіч – типові гравці під схему у три центральні. До того ж Морозюк і Антунеш – типові латералі. Такі собі швидкі флангові гравці, які вміють працювати на атаку, мають навички захисників, та все ж не є такими вже надійними при грі в обороні. Саме тому три центральних дають можливість якісніше страхувати зони. До того ж за потреби замість флангових латералів можна зіграти вінгерами. Це можливо і послабить оборону, та дасть значно більше атакувальної варіативності. Чи готове Динамо до нової схеми – покаже час. Не факт, що нова схема буде в цьому сезоні у офіційних матчах випробовуватись. Та є переконання в тому, що тренерський штаб шукає і пробує тактичне різноманіття. Бо ми нарешті цієї весни почали бачити гру у два форварди. Ще не так часто, лише за потреби, та все ж побачили. Так само і гра у 3 центральні. Варіативність дуже важлива.
І на цьому фоні знову піднялось обговорення майбутнього Динамо. Ця затерта до дір тема Реброва. У нас давно є декілька течій. Є фанати звільнення Реброва, звільнення всіх у Динамо, зміну власника… тобто за глобальні зміни. Зрозуміло, що в середині течій у кожного свої думки. Не всі думають так глобально. Хтось виключно за зміну Суркіса, хтось за зміну виключно менеджменту, а хтось виключно за зміну Реброва. Так само і серед тих, хто є прибічником терпіння. І аргументація досить проста. Ми можемо легко побачити Ярмоленко, Гармаша, Хачеріді. Сучасні лідери Динамо були одночасно введені у першу команду у дуже молодому віці. І вони стабільно отримували практику, а гра була далекою від ідеалу. Ми всі пам’ятаємо звільнення Газзаєва. Та всі ж тепер розуміють, що виключно завдяки йому у України з’явились талановиті гравці, які зуміли реалізувати себе в дорослому футболі. І от зараз ми бачимо як ціла плеяда молодих гравців поступово входить до першої команди. Не всі вони заграють. Та все ж ми бачимо стабільний вхід 4-5 молодих гравців до першої команди. Молоді потрібен час для адаптації, набуття стабільності у грі. Молодий гравець може провести сильні окремі матчі, або відрізки у грі, а потім провести невиразні 3-4 матчі, нестабільні місяці, навіть сезони. Та в цьому є суть довіри і зростання. Якщо тренер бачить і довіряє, то молодь стає сильнішою, а командна гра якіснішою. Та дійсно входження до основної команди 4-5 дуже молодих хлопців обов’язково призводить до провалів, як це було у Кропивницькому. Тут треба вирішувати кожному для себе. Якщо бачиш перспективу у молоді, то варто терпіти. Якщо ж хочеш одразу результатів і гри, то терпіти не варто. Можливо варто змінити ту команду, за яку вболіваєш.
Останнім, про що я хотів би сказати декілька слів, є вчорашня новина про Даніло Сільву. Я погоджуюсь із тими, хто вважає, що не можна так ставитись до гравців, які 7 років віддали команді. Та ми знаємо, що чомусь в Динамо це вже давня біда. Не так давно читав в’ю із Максом Шацьких, де він згадав, що його не випустили в останньому матчі. І він такий далеко не один. І він, і Гусєв, і СаШо, і багато інших гравців так і не отримали можливість провести останній матч за ту команду, якій віддали значну частину свого спортивного життя. Для бренду Динамо таке ставлення до своїх легенд недопустиме. А Даніло Сільві я дякую за всі роки в Динамо, за руку на серці під час виконання Гімну України і бажаю здоров’я і гарного продовження кар’єри.
Дякую за увагу!
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости