Лист до Ігоря Михайловича Суркіса.

Ви знаєте, Ігор Михайлович, я Вас дуже поважаю. Поважаю те, що Ви в сьогоднішніх умовах тримаєте Динамо на плаву. Я знаю, що це складна і кропітка робота, що це величезний фінансовий тягар. Я поважаю Вашу працю. Бо знаю, що Ви віддаєте всього себе Динамо. Для Вас Динамо – не якийсь там бізнес проект.

Це любов всього життя. Кожен клуб мріє мати президента, який би жив командою. У гравців є все, у тренерів є все. Прекрасні умови для тренувань, відновлення. Знаєте, що багато людей розчаровані. Нам хочеться бачити Динамо таким, яким воно було 20-40 років тому. Це була одна з найсильніших команд Європи. Ми грали на рівних із найкращими командами світу. У нас були фантастичні гравці. Ми живемо спогадами про славетне минуле, хоча і зараз маємо сильну команду. Та ця команда вже не та. Не ті результати. Не та гра. Не ті гравці. І президент, на думку багатьох, не той. І претензія не до фінансової складової, а до менеджменту.

Менеджмент на сьогодні – величезна справа. Тут так багато складових. Від форми, яку всі хочуть бачити за дизайном найкращою у світі. До власного телеканалу. Розкрутка бренду команди, реклама, анонси майбутніх матчів. Елементарна наявність можливості придбати форму команди за адекватні гроші у розгалуженій мережі магазинів. Робота із людьми, щоб вони знову прийшли на стадіон. Вміння якісно купувати гравців, розкручувати їх і продавати. Тренерський штаб, дитяча академія. Багато різних моментів викликає великі запитання. Можна взяти з нещодавнього травму Бущана. Це стосується медичного корпусу. Гравець мав проблеми, жалівся на них, а медична група не змогла встановити причину. В результаті гравець втратив декілька тижнів. Бо причина була встановлена запізно. Відповідно і лікування не було надано своєчасно. Менеджмент. Великі проблеми із більшістю аспектів менеджменту. Найбільше незадоволення викликає кумівство в Динамо. Всі посади займають свої. Не за професійними якостями. А саме за приналежністю до родини.

Я корінний киянин. Мій рід сторіччями живе в цьому місті. І любов до Динамо передалась мені від прадідів по чоловічому і жіночому родах. Люди часто розповідають про те, що вболівають з якогось року. Я вболіваю з першої секунди життя. На футбол ходив із батьками ще тоді, коли не з’явився на світ. А тато приніс в пологовий будинок в подарунок м’яч із автографами всіх гравців Динамо 1980. Така у киян тоді була традиція. І я ходив на всі домашні матчі команди з того періоду, коли себе ще не пам’ятаю. Ріс я на Печерську у сусідньому домі із більшістю гравців і тренерів команди. Саме тому з маленького дитинства мав змогу спілкуватись із гравцями і тренерами Динамо 80-х. У мене не має іншої Команди. Динамо в моєму серці за правом народження. Я і моя родина з цією командою буде до останньої хвилини життя.

Я слухав вчора Ваші коментарі по Лозані. Все у Вас так ладно складається. Не почув жодної критики юридичної служби. Справа програна. Та Ви виглядаєте спокійно, задоволено. Наче дійсно маєте якийсь план. Який? Бо ж я почув те, що Ви знову не збираєтесь везти команду в Маріуполь. Хлопці пашуть на полі, ведуть боротьбу за золото, а Ви так взяли і залишили їх без 3 очок. Це стосується всіх команд, від ю-19 до основи. Я ж також був впевнений у тому, що справа виграшна, що юридичний відділ Динамо зробив все якісно. Бо ж видно було, що робота розпочалась за декілька місяців до матчу. Хочу сказати одразу, що цілком підтримую Вашу боротьбу. Маріуполь – команда, яка не має права грати у Прем’єр Лізі. Тут багато складових. І те, що ця команда належить власнику Шахти, і те, що рік тому був зіграний договірний матч. І те, що фу-фу давно не бачить берегів. Люди там втратили глузд. Порушення регламенту – норма буття. Узурпація влади і робота на одну команду. Це все легко проглядається на всіх рівнях. Та програш справи у суді, такої виграшної справи… Це теж менеджмент. Це удар по кожному вболівальнику.

І от я уважно Вас слухав. Як Ви все роз’яснили. Але усюди Ви ходите навколо. 13 серпня Ви переговорили в Монако з Павелко. Досягли домовленостей, що гра буде в Києві. Та Павелко чомусь, порадившись із кимось, кимось невідомим, змінив домовленості. Потім Михайличенко телефонував Саніну. А той сказав, що йому треба порадитись. Із ким? Потім вже в Лозані Павелко виходив і комусь телефонував, радився. Із ким? Ігор Михайлович, може Ви нарешті також зателефонуєте цьому комусь і про все домовитесь?

Дякую за Вашу увагу!