Одна з пісень Висоцького. Про спорт і не тільки

Про Висоцького? А чому саме про нього… І до того ж – про одну з його спортивних пісень! Та ще й написану з легкою іронією… З гуморком… Але давайте усе ж разберемося, не поспішаючи…

Якщо ж говорити про автора цих рядків, то творчість моя починалася з авторскої пісні російською мовою, потім було написано і немало гумору, уже рідною, українською мовою.

У тому числі і гумору на спортивну тематику. Так що з цього боку інтерес до предмету розмови ніби зрозумілий.

З іншого боку Володимир Висоцький – це і справді ж народний співець, народний поет… І за формою ним написаного, і за глибоким змістом творів. Це людина, творчість якої хоча при житті самого автора і не одержала офіційного визнання, але хвилювала і буде хвилювати серця і слухачів, і читачів. І його сучасників, і людей інших поколінь.

Йосип Бродський, нобелівский лауреат, підписуючи одну з своїх книг Володимиру Висоцькому, назвав його – видатним поетом… Чим мало не до сліз довів знаменитого барда, що мабуть дуже вже втомився від свого радянського визнання-невизнання.

Та і сам автор цих рядків, розглядаючи творчість Висоцького уже тепер, очима не слухача, а людини, що уже хоч трохи щось знає і вміє в літературе, добре розуміє – так, це класика… Пісенна класика… І поетична класика!

І варто додати, що пісень на спортивну тематику (до того ж ще й жартівливих!) доводилося чути не надто вже багато. У Висоцького ж цілий цикл таких пісень. Та і спортивні пісні Висоцького – вони усе ж... не тільки про спорт.

Отже, 1966 рік. Володимир Висоцький «Песня о сентиментальном боксере». И давайте згадаємо, які ж це були часи. Закінчувалась хрущовська епоха з її короткою «відлигою» і «заморозками», що наступили майже зразу ж. Величезною імперією уже правив Брежнєв і тоталітаризм радянського типу поступово наближався до свого піку, який з літами переріс у часи «застою».

То давайте і спробуємо пробігтися поглядом по давно знайомих рядках. Давайте спробуємо знов у них – вчитатися! А потом просто поміркувати уголос.

Якби ми не знали, що пісня написана Висоцьким, то навіть її перші рядки уже змусили б нас замислитись над тим, що її автор за суттю своєї діяльності тісно пов’язаний з театром і кінематографом – дуже вже стрімко і динамічно зображений початок! Бо сцена та кіноекран у першу чергу потребують – дії… Динаміки! А роздуми це вже… за кадром. Ось він цей початок –

Удар, удар… Еще удар…

Опять удар – и вот

Борис Буткеев (Краснодар)

Проводит апперкот.

Але Висоцький – це, можна сказати, «акторська» авторська пісня! І рядки пісні – це насамперед слова одного з персонажів… Кого ж саме? Глядача на трибуні, захопленого видовищем?! Ні, одного з учасників поєдинку! Учасника, що перебуває у дуже нелегкому становищі.

Вот он прижал меня в углу,

Вот я едва ушел…

Вот апперкот – я на полу

И мне нехорошо!

А далі вже йде приспів, який у пісні повторюється з невеликими, але суттєвими варіаціями. І у приспіві цьому не чотири рядки, як це бува частенько, а тільки… два! Чому – тільки два?! Ну, мабуть тому, що головне можно висловити і двомя рядками, а два інші рядки можуть виявитись і зайвими, можуть навіть відволікати від сприйняття головного! То про що ж саме у приспіві –

И думал Буткеев, мне челюсть кроша:

И жить хорошо, и жизнь хороша!

А ось тут уже слід і замислитись: боксер у нокдауні, і, здавалося б, варто було б продовжити роздуми на тему «…мне нехорошо!», а ліричний герой навпаки: спостерігає знизу вгору за суперником і слова приспіву уже сприймаються так – рано радієш, дорогий друже… Рано! Усе ще тільки починається…

А легка іронія (при нокаутуючих обставинах!) – це вже стійкість, а не розгубленість!

При счете семь я все лежу –

Рыдают землячки.

Встаю, ныряю, ухожу –

И мне идут очки.

Рахунок «сім…», а боксер ще лежить? Ну, це буває у двох випадках: або спортсмен ще не відійшов від потрясіння (і це вже не нокдаун, а – нокаут!), або боєць у повному порядку, незважаючи на пропущений удар, і міг би підвестися на рахунок «два…» чи «три…», але холоднокровно витримує паузу, щоб виграти хоч і дуже невеликий, але необхідний для себе час.

Схоже, що маємо – саме другий випадок! Бо вступаючи у бій, герой пісні діє не тільки стійко, але і вміло, і продумано, набираючи при цьому очки. А якщо нема нокаута, то перемагають – саме за набраними очками.

Неправда, будто бы к концу

Я силы берегу, –

Бить человека по лицу

Я с детства не могу.

Над цими рядками тим більше слід задуматися – про що ж тут сказано?! І не сказано… З біографій багатьох відомих спортсменів відомо, що початок їх занять спортом був обумовлений у великій мірі бажанням бути сильними, уміти постояти за себе. Висоцький на творчих зустрічах з аудиторією не раз підкреслював, що у пісні може бути і має бути не тільки текст, але і… підтекст. І який же підтекст міг би бути у пісні про спорт?! Тим більше жартівливій! Ну, хоча б такий: у багатьох піснях Висоцкого є те, що приваблює читача – правда життя… Він пише не про велику і мудру партію, що правила країною, і не про її не менш мудрих вождів! І це не може не викликати відповідної реакції з боку ідеологічних служак режиму. І поет розуміє, що не може відповісти на несправедливу критику, бо тоді можливості для творчої реалізації можуть виявитись ще меншими. І це зрозуміло. Але що ж у пісні далі?! Той самий (і водночас уже не зовсім той...) приспів –

Но думал Буткеев мне ребра круша:

И жить хорошо, и жизнь хороша!

Ну, як же тут не радіти! За кого? За ліричного героя пісні?! Ні, за його суперника… Бо і в щелепу б’є, і про ребра не забуває! Настільки різнобічний спортсмен… І все це – на яскравому фоні просто дивовижного оптимізму.

В трибунах свист, в трибунах вой:

«Ату его, он трус!»

Буткеев лезет в ближний бой –

А як к канатам жмусь.

Публіка, звичайно ж, з більшою симпатією ставиться до спортсмена, який діє – активно, жорстко, агресивно! Слід відзначити, що у багатьох видах спорту хтось з суперників діє з акцентом на атаку, хтось з акцентом на оборону. Це пояснюється як співвідношенням сил суперників, так і стилем кожного з них. Та навіть один і той же спортсмен не може тільки атакувати на протязі всього поєдинку.

Пам’ятаю, ще у радянські часи було таке цікаве видання – тижневик «За рубежом». Там передруковувалися уривки з статей і цілі статті на різну тематику, опубліковані на сторінках закордонної преси. Публікації підбиралися так, щоб вони за своїм змістом не виходили за рамки загальноприйнятого у ті часи в СРСР, однак усе ж у тижневику було, що почитати. Колись там я і прочитав повідомлення про одного французького професійного боксера, спортсмена самобутнього, яскравого, технічного, але такого, що діяв більше «від оборони». Менеджер бійця, розуміючи, що подібна манера ведення бою приваблює не так багато глядачів, як хотілося б, почав говорити спортсмену прямим текстом – чи не пора діяти на рингу агресивніше і жорсткіше... Боксер став керуватися цією вимогою, але в одному з боїв пропустив сильний удар і після цього (уже в лікарні...) помер. З чого можно було б зробити висновок про те, що кожен вибирає тактику і стратегію, виходячи з власних можливостей. Буває і інша ситуація, коли не можна відповідати – ударом на удар... Ну, например, ідуть військові дії і одна з сторін конфлікту не може відповідати на постійні обстріли, тому що можуть постраждати мирні співгромадяни. Але це, загалом, більше життєва ситуація, аніж суто спортивна. А що ж відбувається – там, на рингу... В поєдинку, так яскраво і соковито відтвореному у пісні Володимира Висоцького –

Но он пролез – он сибиряк,

Настырные они, –

И я сказал ему: «Чудак!

Устал ведь – отдохни!»

І справді ж: іронія – це від усвідомлення власної сили, а не від слабкості і розгубленості. І поєдинок, що почався так драматично, так само драматично і продовжується, але драма вже розкручується зовсім у іншому напрямку. Щоправда, один з боксерів цього поки що не помічає.

Но он не услышал – он думал, дыша:

Что жить хорошо, и жизнь хороша!

А поєдинок стає ще гострішим і стрімко наближається до цілком логічного і в той же час досить несподіваного фіналу –

А он все бьет – здоровый, черт! –

Я вижу – быть беде.

Ведь бокс не драка – это спорт

Отважных и т.д.

Так, це спорт… Де мистецтво оборони може виявитись більш вагомим, ніж уміння агресивно атакувати. Адже перемогу в поєдинку може принести лише один, але… влучний удар! Удар, який звичайний глядач може і не помітити спочатку. Удар, який можна буде потім уважно роздивитися уже при телевізійному повторі.

Вот он ударил – раз, два, три –

И... сам лишился сил, –

Мне руку поднял рефери,

Которой я не бил.

Який же висновок можна зробити, читаючи ці рядки?! Ну, якщо мислити логічно... і розуміти усе надто буквально… Скоріше всього герой пісні завдавав ударів тільки однією рукою. Бо так і виходить – рефері підняв руку, якою спортсмен якраз і не бив. Отже, удари були – іншою рукою, адже герой пісні, як ми знаємо, все ж набирав очки. А очки присуджуються тоді, коли удари таки доходять до цілі.

У зв’язку з цим згадується випадок, про який довелося читати у пресі. Один боксер проводив бій зі зламаною рукою і міг завдавати удари тільки однією рукою, та, незважаючи на це, переміг.

Але пісня, про яку йде мова – це не спортивний репортаж, а художній твір... А тому і логіка тут має поступитися образному сприйняттю світу. Тим більше, что пісня жартівлива. І сама ситуація, зображена в пісні, не може не викликати посмішки: один боксер агресивний, інший сентиментальный. При цьому агресивний боксер програє тому, что... просто перевтомився. Ну, майже як величезна імперія, яка (ніби сама по собі...) развалилася. А пісня завершується словами приспіву, де більше не скільки гумористичного, скільки філософского змісту:

Лежал он и думал, что жизнь хороша,

Кому хороша, а кому – ни шиша!

Отже – 1966 рік. Володимир Висоцький «Песня о сентиментальном боксере». Написана ще коли, а скільки викликає асоціацій, більше відповідних уже до зовсім іншої эпохи. Мабуть так буває саме тоді, коли написане витримує випробування часом.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости