Футбол – гра... Але це – модель життя! Отож коли говоримо про перипетії того чи іншого матчу, то мимоволі і згадуємо, що і в нашому житті потрясіння, схожі на події футбольні, таки траплялися.
Поетичні творіння оцінють по-різному. І читачі, і самі поети. І читачі, і багато хто з творців, так би мовити, віршованої продукції з більшою довірою придивляються до віршів традиційних – там і рима.
.. там і ритм... Там і якось усе ніби зрозуміліше. Але і на традиційні творчі здобутки погляд інколи не без критики. Бувають і нарікання. Особливо це стосується текстів пісень. Бо серед пісенної поезії таки немало творів, які можна було б віднести не скільки до віршів, скільки до відвертих текстів. Ось тоді дехто і може сказати:– Ну, то яка ж це поезія?! Наримували купу банальностей... Та й усе!
Коли ж справа доходить до вільного вірша, до так званого верлібра, то там відсутність ритміки і римування, звичайно ж, має свій вплив. І вплив цей помітний. І зміст віршів ніби інший. І тематика написаного якась... ну, зовсім не така. І тут дехто наріка на прочитане і вже критикує авторів верлібрів:
– Пишуть верлібри тому, що просто... не вміють заримувати написане! Та це ж... звичайнісінька проза.
Отож у суперечках і приходять до висновку – формальних ознак, що відрізняли б поезію від прози... ну, ніби і нема. Отож треба ризикнути. Автору написати вірш і показати його читачу, а читачу – просто його прочитати. Ось тоді і можна було б дійти до якихось висновків. Автору до своїх, а читачу до своїх. Бо новизна форми – це і можливість для творця по-новому розкрити добре знайому тему. Та і торкнутися теми для себе ще не знайомої. А це може стати цікавим і для читача.
У моїй книзі «Українонько, доле моя» (Черкаси, «Інтроліга ТОР», 2018 рік) є і лірика, і гумор. Є і вірші пісенного плану, і верлібри. Один з віршів, що увійшов до цієї книги, написаний верлібром і містить у собі… ну, я б сказав… роздуми про життя. Але при цьому вірш до певної міри торкається і футбольної теми.
ТРЕНУВАННЯ
А згадаємо –
як же у спорті...
Футболіст, який у команді
є пенальтистом,
на тренуванні б’є і б’є –
...отой клятий пенальті!
Б’є,
аж у очах йому темніє...
Але ж потім,
коли йому доведеться
робити це
у відповідальному матчі,
гравець проб’є
і легко, і невимушено.
І особливо
не напружуючись,
зуміє упевнено переграти
як юного воротаря,
так і навіть...
дуже досвідченого голкіпера.
І усе буде і красиво,
і ніби запрограмовано –
бо воротар
стрімко і відчайдушно кинеться
у один бік, а м’яч...
після чіткого
і виваженого удару
спокійно-спокійнісінько
полине
у зовсім інший
і ніскільки не захищений
кут воріт.
Оце б і у житті так:
одна доля –
ну, ніби для тренування...
А інша –
це уже відповідально!
Це уже всерйоз...
Оце б.
Бо якщо замислитися: драми ставляться у театрі, а сюжети драм беруть звідки – з життя! Футбол – це теж театр... Але футбольна аудиторія значно потужніша, ніж аудиторія суто театральна. Цей факт не треба перебільшувати, але про нього не варто і забувати. Отож про наступний вірш (написаний нещодавно) можна сказати – це про футбол… Але ж, мабуть, і про життя теж.
ХОЧЕТЬСЯ 13.09.18р.
А форвард
справжньою зіркою
так і не став.
Хоча, здавалося б,
мав усі здібності для цього.
Ну, може,
недостатньо старався на тренуваннях…
Ну, може,
були порушення спортивного режиму…
Молодість… отож – чого тільки не буває!
А, може, просто не пощастило.
Але форвард
справжньою зіркою
так і не став.
Хоча якби колись…
ну, раніше років на двадцять...
у болільників запитали, а хто ж…
з тих, хто подає великі надії…
зіркою таки стане,
то багато хто з фанатів футбольних
відразу сказав би – оцей стане...
Оцей обов’язково стане!
Але ж… що поробиш…
Бо вийшло так,
Що форвард
справжньою зіркою
так і не став.
Та і чи варто з того робити проблему –
Бо форвард
і у “Динамо» грав,
і до збірної, бува, запрошували...
Отож і таку ситуацію…
чи варто драматизувати?!
Бо і в театрі драми
талановитих акторів немало,
а роль Гамлета – тільки одна.
Ото ж і не кожен її грає.
Але як би не було,
а факт
залишається фактом –
Що форвард
справжньою зіркою
так і не став.
А втім, коли подивитися
на нічне, переповнене зірками небо,
то хіба ж не виникне в’їдливий сумнів –
ну, однією зіркою більше...
однією менше...
Здавалося б,
ніякої різниці.
Але все ж...
чомусь хочеться...
чомусь дуже хочеться...
щоб на нічному небі,
де стільки темряви
і стільки зірок,
з’явилося ще одна зірка.
І щоб подібна подія
сталася
у тебе на очах.
Ну, мабуть, головне усе ж не в тому, яку форму для своїх поетичних творінь використовує той чи інший автор. Головне, чи вдалося йому написати щось цікаве для читача. Отож, як би там не було, а потрібно ризикнути: автору – написати вірш, а читачу – вищезгаданий вірш усе ж прочитати. Бо іншого виходу – просто нема.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости