Одна з пісень Булата Окуджави

Для мене самого (та, мабуть, і для багатьох і слухачів, і читачів!) творчість Булата Окуджави завжди була і хвилюючою, і привабливою. Чи це була пісня, чи проза, чи вірші. Але хотілося б за плином літ зупинити свій погляд на одному з пісенних шедеврів цього майстра. І спочатку кілька слів про те, що ж визначило вибір саме цієї пісні.

Роберт Рождественський, поет, що досить яскраво і неординарно проявив себе у пісенному жанрі (хоча це більше стосується пісні естрадної!), у одному з своїх інтерв’ю ще радянських часів підкреслював, що доля пісні і те, як її сприйме широка аудиторія – є у великій мірі непередбачуваними. Інколи під час запису на радіо чи телебаченні пісня сприймалась присутніми при цьому авторитетними людьми дуже захоплено, а ось широка аудиторія, для якої власне і призначена пісня, реагувала на пісню без особливого пієтету. Траплялося й інакше, коли пісня при запису сприймалась знавцями спокійно, буденно, а, вийшовши на широку аудиторію, пісня ставала хітом. Тобто є у всьому цьому, безумовно, якась таїна.

От і хотілося б поговорити (а написане у багато в чому і є – розмовою з читачем! Хай навіть дещо односторонньою…) про одну з пісень Булата Окуджави. Пісню, яку я і чув, і знав не стільки за радіо- і телепередачами, скільки у безпосередньому виконанні під гітару з уст дуже різних людей – і добре знайомих, і зовсім не знайомих. Тобто це пісня та, які за моїми спостереженнями (можливо неповними і не зовсім точними!) чи не найбільш часто звучала там, де пісні співають не за вказівкою (або внаслідок дозволу…) художньої ради чи якогось іншого не менш достойного і відповідального органу, а за велінням душі.

Що можна сказати про Окуджаву як про людину і поета?! Це людина, що пройшла війну, і в той же час поет, наділений романтичним сприйняттям світу. Однак у його віршах і піснях (особливо – про війну…) знаходимо і нотки жорсткого реалізму, що загалом легко пояснити. Отож, що ж це за пісня? Чим же вона так близька серцям багатьох?! Адже це пісня, що мала великий успіх у людей, що співали під гітару, і у їх дуже уважних слухачів, яких було ще більше. Мова йде про пісню «Давайте восклицать».

Про що ж ця пісня?! Чому вона так хвилює?! Пісня присвячена конкретній людині – другу, відомому письменнику Юрію Трифонову. Та і сама пісня – про друзів, про дружнє спілкування. І написана вона, як звертання до друзів. Може, саме тому ця пісні і згадується, і співається у теплій, дружній обстпновці!

У тому й сила авторської пісні – у глибині змісту! А не тільки у витонченості поетичного уміння… А зміст пісні не тільки у тому, що сказано. А і у тому, як і у які часи сказано.

Давайте восклицать, друг другом восхищаться,

Высокопарных слов не стоит опасаться.

Давайте говорить друг другу комплименты –

Ведь это все любви счастливые моменты.

Згадуються власні літературні «університети», початок творчості, досить жорстка критика колег по перу – таких, як і ти, поетів-початківців. Критика, яка сприймалась до певної міри болюче. І якщо в ту хвилину сказати б кожному з нас – давайте один одного… ну, хоч трохи… підхвалювати, то у цьому і було б раціональне зерно. З одного боку… А з іншого боку без вимогливості до себе і до інших помітного творчого зростання і не буде. У будь-якій справі! Але ж у пісні Окуджави якраз про інше.

Давайте горевать и плакать откровенно.

То вместе, то поврозь, а то попеременно.

Ну, і як же сприймати ці рядки?! Булат Окуджава – поет, що пройшов усе ж війну. Чого ж це його сльозливість охопила?! А фронтовики плакатися ніби не звикли. Мабуть, справа все ж у іншому: були в історії радянської імперії настільки чорні сторінки, що без сліз і не згадати. Сторінки трагічні, але говорити і плакати про них можна було тільки – не відверто... Те, що офіціозом замовчувалося, а з душі, що настраждалася – не витравити!

А що ж там у пісні далі?! Теж по суті загальноприйняті банальності. Але ці слова банальні – у спокійні часи… А не тоді, коли одна епоха змінює іншу!

Не надо придавать значения злословью,

Поскольку грусть всегда соседствует с любовью.

А якщо усе ж уточнити – а що ж вважати злослів’ям? Ну, скажімо, назвали людину ворогом народу – це як? Злослів’я?! Чи до людини поставились – по-доброму… Коли діти відрікались від своїх репресованих батьків, то це як – злослів’я? Чи приклад для наслідування?!

Але ж Окуджава і справді ж написав дуже гарно. І, може, пісенні рядки тому так і западають у душу, що усе це писалося на пафосно-яскравому і застрашливо-тривожному фоні сталінської епохи, що вже минала. Адже в інші, більш благополучні часи (а такі взагалі бувають? Як ви думаєте?!) така пісня, можливо, і була б написана, але ж інакше. Та і сприймалась би зовсім не так. І справді ж – ну, давайте дуже, дуже похвалимо один одного… Було б за що! А що ж далі?!

Давайте понимать друг друга с полуслова,

Чтоб, ошибившись раз, не ошибиться снова.

Та і помилятись можна по-різному… Розповів комусь анекдот, а потім виявилось, що це не якийсь там усім звичний, побутовий гумор, а жахлива антирадянська пропаганда і агітація! За яку можна і загриміти – років на десять… Ну, помилився хтось… Буває! Ну, відсидів – років п’ятнадцять… Але ж помилившись раз, краще – другий раз не помилятись! На другий раз може просто… здоров’я не вистачити. Тут зі знаменитим і бардом, і поетом мабуть багато хто погодиться!

Ну, а як сприймати такі рядки –

Давайте жить, во всем друг другу потакая,

Тем более, что жизнь короткая такая.

Але сприймати поезію (і пісенну теж!) треба не буквально. Мало того, що життя «коротке таке…», так і трагізму в цьому житті більше, ніж достатньо! Можна бути поблажливим – чи не дуже… А від сокири над головою – подітись нікуди!

Але ж у пісні (так, саме про це!) мова йде так піднесено, так романтично, так натхненно! І, можливо, секрет привабливості і задушевності цієї пісні і полягає у протиставленні того, що сказано і не сказано. У протиставленні схвильованих рядків пісні і того трагізму, тієї жорстокості і бруду, які залишилися за кадром.

Ну, що ж… Давайте уважно придивлятися до пісенних шедеврів яскравих майстрів (тепер уже – минулого століття…), щоб хоч трохи повчитися у них і майстерності, і натхненню. І, можливо, хоч комусь з нас, друзі, це і справді ж удасться!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости