А серце жде чогось...

Як колись писав Шевченко, не Андрій, а Кобзар:
«Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить,
Болить, і плаче, і не спить…»
І болить серце, і плаче й не спимо після гри нашого Динамо: що вчора, що в минулу неділю, та й ще раніше.

Не приносить нам задоволення гра такого Динамо.

Уже більше року, як ми мучаємось, мучаємось. Вже немає сил ні плакати, ні сміятись… Динамо потрібно любити, потрібно підтримувати, але ж ми не можемо для цієї підтримки зав’язати очі.

Бо питань не те, що куча, а цілий терикон.

І головне з них: чому, чому ми граємо в футбол лише 20…30 хвилин. А потім відходимо назад і відбиваємось. Така гра вже стало візитівкою Динамо часів Хацкевича.

Хоч, як нам кажуть, той же Хацкевич умовляв гравців не відходити назад. Як розказав після матчу Гармаш: «Сегодня тренер сказал в перерыве, чтобы мы не садились, встречали выше. Ми встречали, а они забрасывали туда». Чесно, кажучи, я не помітив, що ми зустрічали чехів біля їх карного майданчика. Спроби були, але вони були дуже рідкі, та й ті були до забитого нами другого голу. А після цього, навідбій, на авось. Навіть в чемпіонаті України така гра не завжди проходить. Але ми тупо, продовжуємо так грати.

Куди ділась гра після 20 хвилини, коли той же Буяльський вів команду. Він же до 20-ї хвилини грав як Модріч на чемпіонаті світу: пресингував, роздавав паси, а потім кудись зник. І не тільки він. Креатива від динамівців ми вчора більше не дочекались.
Кудись зник Сидорчук, який часто програвав боротьбу суперникам.
Гармаша вже після першого тайму потрібно було міняти. Він і обрізався, і передачі його були неточними, він нервував як молодик на весіллі. Слава богу пронесло.
Кадар, мабуть, ходив за пивом, коли Говорка забивав першого гола.
Піварич… не буду. Слів немає.
Єдиний, хто намагався щось зробити, це був Циганков. Але ж без підтримки всі його зусилля були марними.
Роль АВОСЬ вчора грав Бєсєдін. Але він її не зіграв.
Морозюк, якого так любить нахваляти журналіст Жолковський, вчора й не атакував, й не грав в обороні, він не вспівав ні за ким.

Чехи, починаючи з другої половини першого тайму, переломили гру. І всім стало ясно, що ми пропустимо… І ми пропустили. Той же Травнік , про якого всі писали перед грою, що він найбільш небезпечний гравець чехів, вимотав і наш захист, і наших опорників. І пас віддав, й гола забив.

А нас в кінці матчу ледве-ледве ноги носили.
І як результат: ми нанесли 6 ударів по воротам, а чехи 16. Непідготовлених, кепських, дешевих, але ж 16-ть. І кількість, згідно законам діалектики, перейшла в якість.

Футбол дуже проста гра. Але ж ГРА…

Та чи граємо ми в футбол? Друзі, ми граємо в казна що: в городки, в сумо, в го,козаки - розбійники, в Чапаєва, в дурака, нарешті, але вже більше року ми не граємо в футбол.

Набору різних тактик немає (є тільки одна – забити й відійти назад), швидкостей немає (вчора Йовович оббігав Бурду з Кадаром і Кендзьорою, як мерседес обганяв горбатого запорожця), награних комбінацій немає…

Але у нас є Хацкевич, який нам каже, що причиною всіх невдач є індивідуальні помилки гравців.
Люди добрі: хто вчора бачив хоч якийся малюнок гри після 20 –ої хвилини. Я бачив безтолкову товпу людей, що бігала десь в центрі, а частіше - коло свого карного майданчика й пуляла кудись м’ча. Як скаже нам пізніше Гармаш - пуляла на Бєсєдіна. Оце й вся стратегій й тактика.

Валерій Васильович, мабуть, в гробу крутився дивлячись зверху, звідти, на цей матч. Тай хіба ж тільки цей.

Вчора після матчу Циганков, Морозюк, Бурда й Бущан підійшли до трибуни з фанами Динамо й почули таку фолькльорну мову, після якої, я гадаю, їм є про що подумати.

Але думати потрібно не тільки їм. Коли ж вже почне думати президент? Невже він не бачить, що його команда перетворюється в команду мрії сільського голови колгоспу імені «Заповітів Остапа Бендера».

Куди дівся той футбол, що заставляв нас чекати з нетерпінням матчі любимої команди, що заставляв нас вести зошити з записами складів команд, протоколів матчів й вирізками з газет, той футбол, через який ми відкладали побачення з дівчатами, бо грали Мунтян, Бишовець, Хмельницький, Серебряніков, Сосніхін, а Вася Турянчик...
Невже те, що ми бачимо зараз заставить нас полюбити його?

Коли це все скінчиться? Та й чи скінчиться ці муки?

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости