Про пагубність терпіння...

Спочатку подивіться на це фото: стадіон Камп Ноу перед матчем Барселона – Реал.

Чи коли буде у нас так? Коли рак свисне, чи раніше?

Та повернімось до наших, як кажуть, баранів.

Скільки б не дивився монологів нашого тренера, постійно чую: «Хлопці терпіли, терпіли й витерпіли». Скоріше за все , це є головним досягненням Хацкевича, як тренера Динамо. Що, що, а терпіти ми навчились. Тепер би навчитись грати...

Після виграшу в Ренну багато хто бачив гру зі Львовом як таку собі прогулянку. «Ми ж бо сам Ренн перемогли». У багатьох появилась надія. Скільки б не писалось, що Ренн ми обіграли нелогічно, незаслужено, що це була випадкова перемога, що Ренн лише одинадцята команда Франції, що скоріше за все об’єктивним та бажаним результатом була б нічия… Та ні, більшість була підкуплена результатом, впала в ейфорію і, як писав один з авторів цього сайту, здавалось, що «крива спрямилась».

І ось «Львів» - команді, гравців для якої збирали зі всіх пляжів Бразилії, й з тих гравців, що не підійшли іншим українським командам.

І ми програли цій команді. Й програли заслужено. Програли тому, що не знали як грати, тому, що вміємо терпіти, а вчора потрібно було творити. Ясно ж було всім, що Львов відійде не то що в оборону, а в глуху оборону. Та всі ж бо бачили, коли камера вихоплювала крупним планом поле, як наш гравець, володіючий м’ячем в центрі поля, не знав, що з ним робити, бо всі стояли й чекали. Ніхто не відкривався, ніхто не забігав, а про те, що б створити вільну зону для забігу в неї партнера, ніхто й не здогадувався. Всі терпіли...

Вже десь на 10 хвилині стало ясно, що при такій нашій грі ми могли перемогти тільки за рахунок втоми муніципалітян, або якщо в їх ворота залетить якийся випадковий м’яч. Про те, що ефективним засобом боротьби з щільним захистом є удар здалеку я не пишу, тому що ми ним не володіємо.

Ще одне… У мене виникає питання, чому після флангових проходів ми намаємось м’яча навісити як можна ближче до воріт? Чому всі біжать туди, в воротарську площадку? Неодноразово доказано, що найбільш ефективно віддавати м’яча в район одинацятиметрової відмітки. Там майже ніколи не буає захистників. До речі, це довів і вчорашній матч Барси з Реалом. Але ні, ми попереду планети всієї: вантажимо м'яча на воротаря ... Навіщо, чому і скільки це буде продовжуватися?

Щось намагався створити Циганков. Він і йшов в обводку, й бив по воротам, навішував, але все дарма.

Вчора стало ясно, що Вербич не форвард. Я ще раніше писав, Вербич вінгер, добрий чи не дуже, але вінгер. Йому потрібен простір, вільна зона, там він творець. Але в кучі гравців, де необхідно думати лише мілі-, а то й наносекунди, він не ефективний. Вчора в нього не було ні простору, ні вільної зони, ні часу подумати.

Всі пишуть,що в голі винен Піварич. Так, Піварич провалив гру, але, на мою думку, гол був імені Миколенко. Поясніть мені , що робив в центрі поля на самій лівій бровці центральний захисник. Це не його місце. Це місце Піваріча. Після вибивання м'яча захисником львів'ян, його прийняв хтось із львівських бразильців, який одним фінтом обіграв Миколенко, а Піваріч, рятуючи ситуація носком бутси відкинув м'яч подалі. Але цим подалі виявився Тейлор. Хоч там же був ще і наш капітан Сидорчук, який, бачачи ситуацію, замість того, щоб накрити Тейлора, побіг від нього в протилежну сторону, перекривати винивклі вільні зони. Та він чомусь не бачив, що в них нікого не було. Для Тейлора з'явився вільний коридор, чим він і скористався. Ось так, помилка Миколенко привела ще до двох ляпів і, в кінцевому результаті, до поразки.

Прошу вибачити за якість…

Мені здалось, не знаю як вам, що екcперимент з Миколенко в центрі захисту був невдалим (хоч Миколенко в юнацькій команді здається - центрбек). Його весь час тягло до бровки. Й там була куча мала (Миколенко, Піварич, Сідклей), гравці якої заважали грати один одному.

За всю гру тільки три удара по ствір воріт. Це дуже мало. З Ренном два удара в ствір й два голи. А тут аж три й жодного гола…

Й ще одне. Пояснюючи, чому не вийшов грати Бурда, Хацкевич почав філософствувати про арбітрів, про чих й т.д. (про вчинок Кадара писати не буду, так як я про це писав вже неодноразово: плюватися не можна). Але невипускаючи на гру Бурду, пояснюючи причини, стає ясно, що в першу чергу Хацкевич не довіряє гравцеві. Хацкевич боїться, що гравець зірветься. Все інше вторинне. А це вже говорить про обстановку, що склалась в команді, що вбивають в мізки гравцям: всі винні, всі проти нас - й ФФУ, й КТК, й арбітри і бог з чортом, і праві й ліві, що ми обложені, як Троя греками…

Аксіома, що успішніших тренерів не змінюють: змінюють тих, що не впоралися. І тільки у нас кричать, що тренер пропрацював всього лише півтора року і нічого, що його команда грає невідомо як і будь у що, нехай ще попрацює. (До речі, зауважте, я ні разу не вимагав звільнення Хацкевича, але я півтора року стверджую, що він не тренер рівня київського Динамо, того Великого Динамо).

Заяви, що команді не доставало агресії, це, на мою думку, тільки лише слова. Команді не доставало знань, як пройти львівський автобус, команді забракло техніки, швидкості, а головне - команді не вистачало тактичних перебудов для того, щоб пройти залізобетонний захист суперника. Словом: не вміють і не знають. І здається не бажають знати, вважаючи себе якщо не Мессі то хоча б Суаресами...

Та якщо й міняти тренера, то тільки на того тренера, який зможе навчити грати цих гравцям, які вже навчились терпіти, який зможе дати новий поштовх до гри бо, пагубність терпіння, про яке так залюбки нам розказує Хацкевич, стала вже очевидною.

З повагою, Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости