Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Який футбол - без гострого слівця...

2019-02-14 15:50 Відбуваються ті чи інші події. І у кожного щодо них – своя думка. І кожен з ...

Відбуваються ті чи інші події. І у кожного щодо них – своя думка. І кожен з нас вихлюпує свої враження чи у розмовах, чи у якихось (коротких чи не дуже...) нотатках. А якщо це події футбольні, то можна їх і на футбольному сайті прокоментувати.

І враження від цих коментарів, де градус переживань інколи зашкалює, буває різним.

Але, врешті, приходиш до висновку: ось воно життя – у своєму нестримному кипінні... Життя, що втрачає береги, а потім їх усе ж знаходить. Отож і думаєш, а з чим же оце невгамовне кипіння слів – порівняти...

Тому спробую привести подібне порівняння, хоч можливо це порівняння і не буде надміру точним. Колись, ще у радянські часи, двоє черкаських письменників їздили до Сибіру. У гості. До видатного російського письменника Віктора Астаф’єва. Це були Микола Негода і Сергій Носань. Миколи Негоди, поета і прозаїка, автора слів пісні «Степом, степом...», уже немає з нами. А Сергій Носань у чудовій творчій формі і радує читачів своїми здобутками у прозі, драматургії і публіцистистиці.

До речі, Сергій Носань певний час працював у газеті-«районці» журналістом. І як людина, наділена сповна почуттям гумору, коли вже минули роки, розповідав колегам по перу про такий випадок. Одного разу журналіст (і майбутній письменник!) поїхав до одного з колгоспів, щоб написати про передовиків праці. Голова колгоспу серед кращих працівників назвав і вівчара.

Зустрітися з вівчарем не було змоги, але докладно розпитавши про нього у голови колгоспу, газетяр написав статтю про звитяжного трудівника. Починалася стаття схвильованим і натхненним описом того, як вівчар жене уранці отару і співає пісню «Вівці мої, вівці...». Стаття вдалася. Стаття була надрукована. Через деякий час автор статті зустрічає голову згаданого вище колгоспу. Голова дякує за прекрасну статтю. Але було помітно, що він чимось збентежений. Коли з’ясувалося, чим саме, збентеженим був уже автор статті. З’ясувалося, що зображений у статті вівчар... був німим. І співати пісню «Вівці мої, вівці...» він ніяк не міг.

Але повернемося до поїздки у Сибір. Віктор Астаф’єв ділився з черкаськими колегами по перу секретами майстерності. Сергій Носань потім і розповідав про таку цікаву деталь, пов’язану з творчістю. Віктор Астаф’єв, пишучи прозу, діяв, можна сказати, вельми розкуто – писав, як пишеться! Так би мовити, без внутрішнього редактора... З усіма ненормативностями... матюками... Не стримуючи себе. А вже потім...

А вже потім його дружина, умілий редактор, передруковувала написане і здійснювала необхідну правку, прибираючи при цьому усі можливі надмірності. Отож, читаючи твори Віктора Астаф’єва, враховуйте, що читаєте уже підредагований варіант його прози. А у початкового варіанту був лише один читач. Дружина письменника.

Сам я прочитав з написаного Астаф’євим не так і багато. Але прочитане справило сильне враження. Відчувалося – це майстер... І написане ним не втратить свого значення за плином літ.

А найбільше мене вразила думка письменника, висловлена у одному з інтерв’ю – вся правда про Велику Вітчизняну війну... ще не сказана. А інтерв’ю було тоді, коли з моменту закінчення війни минуло уже – кілька десятків літ! Уявляєте?!

Отож і думаєш: якби правда про війну... чи Велику Вітчизняну, як казали тоді... чи Другу світову, як кажуть тепер... була таки сказана, можливо, події, що палахкотять в Україні кілька останніх літ, були б дещо іншими.

А тепер повернемося до футболу. Деякі з коментарів, прочитаних на футбольному сайті, можна було б, до певної міри, порівняти з початковим варіантом астаф’євської прози, у якої був лише один читач. Деякі з коментарів можна було б порівняти уже з добре відредагованим дружиною письменника варіантом, який може прочитати кожен з нас.

Які саме з вищезгаданих коментарів... читати?! Ну, це вже залежить від вашого особистого настрою у той чи інший момент.

А завершу – віршем. І той, у кого вистачить терпіння прочитати – прочитає.

ГРА

О, як хвилює дивна гра оця...

Де ніби поруч – штиль і... передгроззя!

Коли футбол... єднаються серця,

І голоси – вже... багатоголосся!

Болільницька... яка ж тривожна путь!

Потужна хвиля пристрастей навколо...

О, тут суддю зуміють критикнуть –

Так, щоб тому і в п’ятах закололо!

Бо і стрімка, немовби спалах, мить –

Не без вогню... і, звісно ж, не без перцю.

Коли від люду стадіон кипить,

То його чаша... як велике серце!

О, як хвилює всіх гра дивна ця,

Укотре озиваючись громово!

Який футбол – без гострого слівця!

Без дуже вже приперченого слова...

14.02.2019, 15:50
14.02.2019, 15:50
317714 2 Internat, Vital2005
auto-volodimir-danik
Статус:
Опытный писатель (393 комментария)
Подписчиков:
2
Медали:
Топ-матчи
Евро-2020 Казахстан Шотландия - : - 21 марта 17:00
Кипр Сан-Марино - : - 21 марта 19:00
Австрия Польша - : - 21 марта 21:45

Еще на эту тему

Самое интересное:

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть