Диво дивне...

До гри здавалось, що жар – птиця з сонячного царства так близько. Скоро прилетить. Залишалось наїстися молодильних яблук й перемогти на сьогодні не такий же й сильний Шахтар. Та вона, як птиця Фенікс, не воскресла й не прилетіла.

Вчора гру виграв (нічия для Шахтаря як виграш) Фонсека. Як би ми його не зневажали, але він вчора переграв нашого тренера, відмовившись грати першим номером.

Такі захисні редути зламуються тільки швидкісною грою. Та її не було. Не було ні в першому таймі, ні в другому. Вихід Цитаїшвілі замість знов інертного улюбленця болільників Шапаренко трохи пожвавив гру, але тільки трохи й без результату.

Чому знову не склалось у технічного й розумного Шапаренко? Я гадаю, це питання задають собі багато болільників. Моє бачення полягає в тому, що Шапаренко, який має все для того, щоб грати, як колись грав на його місці Заваров, просто не розуміє, як грати в гру, яку сповідує наш тренер. Та давайте будемо чесними, не він один, бо як каже тренер, грати «агресивно, ризикованіше, намагатися частіше брати гру на себе, грати і без м'яча, шукати простір», це лише слова. Потрібно знати, як два по два чотири,і вдень , і вночі, на тверезу голову, й на п’яну, як це робити. Простір на полі, потрібно не шукати, а створювати, як це колись, ще 50 років тому назад, вміли тіж динамівці, але під орудою іншого тренера, який закінчив не університети Лобановського, а лише початкову школу...

Пам’ятаєте, як Серебряніков вмів повести за собою захисника суперника, а на вільне місце вривались то Бишовець, то Хмельницький, то Пузач. Бо вони розуміли маневр партнера. Для такої гри команда повинна бути єдиним організмом, грати не тільки по плану, але й на інстинктах. Нині ми цього не бачимо. Нам то одне мішає, то інше, а коли ні того, ні іншого нема, то з’являється третє, четверте і так далі.

Й віддає Кадар свої «чудові» довгі передачі або в нікуди, або супернику. А Миколенко проорав захист вішає м‘яча не тільки туди, куди очі бачать, а й туди, куди не бачать.

Вчора перехід від захисту до нападу швидкісним може назвати лише черепаха. Ось м’яч в старанного й працьовитого Циганкова, він на швидкості тягне його як Тузик тряпку, але віддати не може, бо інші дійові особи нашої любимої команди прикриті й не намагаються (або не вміють) відкритись. Про які швидкості в грі тоді говорити. Про яку агресію гри говорити (може тільки по ударам по ногам…). Про що говорити? Про те, що « хлопці не виконали план на гру». Колеги, ну чому ніхто не у нас не може проти практично «мертвого» Шахтаря розігнати гру, чому практично всі гравці приймають м’яча стоячи спиною до воріт, чому на приймання рішення хлопцям потрібні не долі секунд, а десяток, в кращому випадку, секунд?

Й бачимо ми тички, сутички, удари по ногах, чіпляння руками один одного, але не бачимо головного - не бачимо футболу, його квінтесенції: ударів по воротах. Подумайте, як можна не завдати жодного удару в рамку воріт, коли команді потрібно було вигравати матч. Як це зрозуміти? Не знаю. Можу лише припустити, що Шахтар краще нас грає в футбол. Й не потрібно нарікати на суддю. Так він судив погано, але матч не виграли наші улюбленці.

Вчора Шепелєв з Буяльським перекрили дихання Тайсону, вчора Кадар звів на нуль всі зусилля Мораєса, Патріку не давали розганяти атаку. Але ми цим не скористались. Не скористались не тому, що не хотіли, а тому що не вміли. Й для мене такий висновок – це вирок для ТШ.

Наш тренер оправдовується «Тяжко грати півроку без нападника». Так тяжко, але за ці півроку, навіть більше, можливо навчитись грати й без нападника. У Хацкевича є добрі гравці атаки, але вони ж без чітко визначеної схеми гри нічого не вдіють. Ви, колеги, я гадаю також не побачили вчора цілисної гри Динамо: були якісь фрагменти, були якісь групи, між якими не було зв’язку. Є гравці, але ніхто, ніхто не бере на себе лідерські функції, щоб щось змінити в грі. Намагався щось придумати Циганков, але ж він єдиний, хто щось може вигадати. Всі інші працюють по відведеним коридорам від дверей до стінки. Футбол – це гра, а гри якраз й немає. Перехід же Циганкова в центр практично зламав його гру.

Ми всі розуміємо, що удар по воротам є одним з найважливіших елементів футболу. У кого з динамівців є точний, сильний, відпрацьований удар с ходу? Може лише у одного ж того Циганкова. Чому інші не навчені і не вчаться бити по воротам? Чому? Невже знову Порошенко винен? Чи може ще зелений Зеленський?

Скажете - пізно вчити? Ніколи не пізно. Той же Серебряніков свій знаментий удар вивчив десь в 27-28 років. Чому ж нині молоді хлопці не вчаться?

Ой, скільки цих чому?

Вчора дуже добре зіграв де Пена. Для мене ця, відверто кажучи, цікава гра уругвайця є , в першу чергу, укором Хацкевичу. Подумайте: де Пена по своїм футбольним талантам не підійшов жодному середньому клубу Південної Америки й Європи, хлопець не грав півроку, не тренувався з командою, а видав вчора найкращу гру серед польових гравців. Це говорить лише одне: або Хацкевич ще не навчив його грати по – динамівські ( в розумінні, звичайно, Хацкевича), або всі інші наші зірки – не зірки, а «чорні діри» українського футболу. Другими категоріями цього не пояснити.

Знову подумаєте, що я вимагаю зняти тренера. Так, мені Хацкевич,як тренер, не до подоби. По моєму розумінню він нічого не дасть Динамо. Він все будує й будує нову команду, та ніяк не вибудує. Я вже писав, що Хацкевич тренер рівня першої - другої ліги радянського футболу. Але ж є одне питання? А хто замість нього? Косовський, що «феєрить» в Ворсклі? Чи чесний та порядний Санжар? Чи може матюкливий Шевчук? Чи новоявлений літній «кіндер – сюрприз» Блавацький?
Хто? Не знаю?
Мені подобається лише Михайленко, але він ще сирий – сирий.
А може знову Ребров?

На мою думку потрібен не погрузлий в нашому болоті закордонний тренер. Навіть не з першої десятки, та й не з другої, але такий тренер, що зможе стати Нагельсманном, або Почеттіно для нашого Динамо. Тільки так. Все інше від лукавого.

І останнє. На мою думку "повісити" манекен Мораєса (вірьока, петля на шиї) - це позор. Як би до нього не відносились, як би його ненавиділили, але вішати - це за межами толератності, за межали людяності.

Вибачте за багато слів, наболіло. Наболіло дивитись, як динамівці лякаються виграти матч. При цьому всі викладаються на 100 – 200%.
Коллеги, я все ж таки, рахую, що грати так перелякано з ТАКИМ Шахтарем, це означає неповагу не тілько до нас, але й до себе та до свого ремесла.

Диво дивне, наше Динамо!...

З повагою,
Скіф.