Причиною кардинальних змін в політиці окупаційноі влади, які потягнули за собою ряд кадрових змін і підходів до вирішення різних питань стало те, що берлінським бонзам на чолі з Герінгом-Гебельсом-Борманом вдалося перетягнути фюрера на свою сторону у східній окупаційній політиці на противагу діяльності міністра Розенберга.
Вже 23 червня 1942 року, менш ніж через неділю після від"ізду Розенберга з Києва, рейхслейтер Борман відправив йому найсекретніший лист про політику Німетчини на окупованих східних територіях, де були викладені побажання Гітлера\ читай, накази.Авт.\ про принципи управління окупованних слов"янських територій. Сьогодні ці людожерські документи широко відомі і тому я коротко нагадаю тільки деякі з них:-- незацікавленність Німетчини у збільшенні ненімецького населення;
--ніяких німецьких стандартів медицини для місцевого населення. Відміна для місцевих людей щеплень та профілактики захворювань;
--відміна вищоі та середньоі освіти на окупованніх територіях. Заборонити викладати всі загально освітні предмети, крім навчання читати, письму та основ рахування;
--постійно доводити місцевому населенню його неповноцінність по відношенню до німецькоі раси;
--ніяким чином не благоустроювати міста і заборонити це робити місцевій владі;
--звести до мінімуму спілкування з місцевим населенням;
--ні в якому разі не створювати єдиноі місцевоі адміністраціі, задовольняючись тільки владою в окремих місцях проживання на чолі з перевіренними людьми. Тощо.
На базі викладенних у цьому листі принципів органи центрального управління Німетчини стали розробляти своі заходи для його виконання та підготовлювати різні настанови. Наприклад, міністерство Розенберга підготувало ряд документів щодо знищення частини місцевого населення та різкого скорочення доставки продовольства в окупованніх теріторіях.
Але, поки що ці документи ще переварювалися у берлінських кабінетах і не дійшли до Украіни, в Києві, як я писав, почалися футбольні баталіі за участю Старту. Слід відзначити, що вже перші перемоги наших футболістів над командами окупантів, над угорцями 7-1 та над німецькими артелеристами 8-2, викликали занепокоєння у місцевих прихвостнів окупантів. Одразу якийсь "РД" вже 06.07.42р у газеті "Последние новости" спробував дати пояснення своім німецьким хазяям причину таких результатів, яка, на мій погляд, більше нагадує витяг з письмового пояснення до штадткомісаріату. Посудіть самі:"Команда 1-го хлебозавода-Старт. В этой команде...насчитывается 14 человек. Большинство из них давно уже известны киевским "болельщикам" по большим матчам. В основном это коллектив бывшей киевской команды Динамо. Тут играют такие известные игроки, как Трусевич, Кузьменко, Свиридовский, Комаров, Гончаренко и др. Вторая половина подобрана из наиболее способных игроков других расформированных обществ и команд." Запам"ятаємо цей витяг. Починають підготовлюватися на всяк випадок винні для подальшого призначення. Потім, вже 19.07.42р, той же "РД" в газеті "Нове украінське слово" знову намагається дати пояснення перемог Старту над окупантами: "...німецька команда складається з індивідуально сильних, але не зіграних гравців, а команда Старт, ЯК ВІДОМО\виділено авт.\, складається з гравців Динамо, з яких треба вимагати більше ніж з других".
Дійсно, на перемоги киян над угорцями керівникам киівськоі німецькоі окупаційноі влади було наплювати з високоі качелі, апе не звертати уваги на чотири перемоги Старту над німцями з загальним рахунком 28-4 вони не могли. Тим більше, що це відбувалося на тлі сигналів з Рівного про зміни в окупаційній політиці і про можливі кадрові зміни..Ім стало зрозуміло, що такі перемоги киян можуть обернутися особисто для них великими неприємностями. Думаю, що в цей же час киівськими представниками міністерства пропаганди було роз"яснено чиновникам штадткомісаріату, що такі гучні перемоги місцевих над командами військових частин, явно дисонують з футбольною політикою у самій Німетчині. Мабуть підкреслили, що Берлін не любить, коли німецькі футболісти програють у футбол, а Гебельс після поразки збірноі шведам 2-3 прямо сказав, що краще виграти матч, ніж взяти якесь місто на східному фронті. Слід зазначити, що в 42 році у самій Німетчині пропаганда підіймала на щит досягнення в спорті і особливо у футболі для підтримання градусу національноі могутності. Стадіони були переповненні і центральні газети виходили з гаслами :"Хороший футболіст-хороший солдат" чи "Футбол повинен служити рейху!". Спортивна преса публікувала статті про загиблих на східному фронті відомих німецьких футболістів і розповідала про іхні футбольні досягнення. Приклад таких публікацій проілюстровано фотоколажем з тодішнього журналу
Ліворуч загиблі відомі гравці Баваріі Бергмайер та Крумм, а праворуч-місце поховання в кінці травня 1942 року на новгородщині найвідомішого футболіста команди-чемпіона Шальке-04. Чиновники киівського генералкомісаріату та штадткомісаріату почали розуміти, що з перемогами киян у присутності багатьох глядачів вони сіли у велику ідеологічну калюжу.
А в цей час в окупаційній киівський владі почав розкручуватись маховик, окреслених Гітлером нових змін в політиці колонізаціі східних територій. Почали чистку, як потім неодноразово згадувалося у історичних документах, "зажирівшого у тилу" окупаційного начальства. Першим в середині липня 1942 року замінили військового коменданта міста г-м Ебергарда на г-м Ремера. Одночасно призначили нового коменданта украінськоі поліціі Києва. В кінці липня зняли киівського штадкомісара Раденбаха і призначили на цю посаду докт. Рогауша. До речі, саме Рогауш у середині вересня 1942 року, а не Бернад, як вказується помилково у відомих дослідженнях, своім наказом заборонив зустрічі місцевих спортсменів з футболістами військових частин окупантів, що по суті було повторенням подібного наказу гітлерівців у Польщі ще у 1939 році. А Бернад почав працювати в Києві штадкомісаром тільки в середині слідуючого, 1943 року.
У середині вересня з тріском вилетів з обвинуваченнями у якомусь опортунізмі вказівкам з Берліну шеф гестапо і кримінальноі поліціі Шумахер. Причому, тільки його високі зв"язки дозволили йому зачепитись за досить рядову посаду у берлінському центральному апараті кримінальноі поліціі РСХА. На інших кадрових змінах на нижчих щаблях киівськоі окупаційноі влади я не зупиняюсь, тільки нагадаю, що у вересні зняли керівника секціі фізкультури і спорту міськоі управи Снетенчука, призначивши його директором одного з стадіонів. Тільки один з найвищих киівських окупаційних посадовців залишився на посаді та навіть підвищився у званні. Це-генеральний комісар киівського округу Магунія, який став наприкінці липня оберфюрером СС. Історики різних краін, які вивчали подіі того часу, одностайно стверджуавли, що ця людина постійно і маніакально писала доноси в Берлін на всіх киівських очільників і тому при чистках завжди залишалася при владі. Магунія був гітлерівським холуєм найвищого гатунку, достатньо для цього прочитати у тодішній киівській газетці його доповіді до гітлерівських дат.
Ось на час такого швидко розготавшогося виру подій в окупаційній верхівці і припали відомі матчі Старту. Окупаційні чиновники розуміли, до гебельсовського міністерства пропаганди різними шляхами дійдуть відомості про перемоги киян і звідти можуть почати вимагати пояснеь, чому німецькі відомі футболісти гинуть на фронтах, а в окупованному Києві місцеві професіонали громлять у футбол команди військових частин, причому на стадіонах у матчах, організованих цими чиновниками, у присутності великоі кількості глядачів. Вони також розуміли, що ці перемоги над німцями не відповідають вимозі Гітлера постійно доводити місьцевому населенню про його неповноцінність. Киівські історики неодноразово писали і наводили приклади ентузиазму людей після виграшів киян у німців і швидкого розголосу про це серед населеня міста. Я особисто добре запам"ятав випадок, коли в кінці 50-х років на гребні публікацій в газетах про "матч смерті", я був дуже здивованим, коли несподіванно почув від абсолютно аполітичноі літньоі киянки Романовськоі, яка пережила в місті окупацію, фразу про той футбол в Києві: " А мы слышали на базаре\ Евбазе. авт.\, как люди говорили, что наши "немчуре" у футбол по морде надавали". Мабуть саме так і було, бо саме таким словом тоді кияни називали окупантів, а не "бошами", "фрицами", і т.п, які з"явилися потім після визволення Києва.
Фото знаменитого киівського Евбазу, 1942 рік.
Окупаційні чиновники, судячи з того , що камертон загарбників, газета "Нове украінське слово", ні слова не написала про останні два матчі Старту, у той час гарячково вирішували, що вони можуть зробити, щоб захистити себе і перекласти провину, як це заведено у бюрократіі всього світу, на когось іншого. Особливо іх хвилювало те, що саме вони, штадткомісаріат за погодженням генералкомісаріату і військовоі комендатури, давали дозвіл управі на проведення цих футбольних матчів. І саме з них, німецьких чиновників, можуть жорстко справити за такі результати іхньоі роботи. Ім потрібно було терміново щось зробити радікальне у цьому питанні, але так, щоб, не дай боже, не звернути передчасно на себе увагу свого високого керівництва. Як тепер кажуть, не звернути на себе увагу різкими рухами тіла.
За всіма ознаками, про які ми знаємо сьогодні, в першій половині серпня, коли ще не було якихось запитів "зверху"по команді Старт, місцеві німецькі окупаційні бюрократи вирішили, як це часто робили досвідченні чиновники у скрутних ситуаціях, зіграти на випередження. Не виключаю, що в рейхскомісаріаті в Ровно у них були впливові заступники, які розуміли всю хиткість рішень з дозволами на футбол своіх киівських підлеглих, що могло опосередковано вдарити і по них самих. Очевидно по всьому, щоб не привертати до своіх дій уваги, киівські окупаційні чиновники вирішили формально саму команду Старт не чіпати, а, поки у них самих "все не проясниться", ізолювати з команди тільки гравців-професіоналів з бувшого Динамо, що працювали саме на заводі, і потримати іх на всяк випадок в якомусь надійному місці. А тепер згадайте, шановні, як раніше газета підготувала і причину перемог Старту над німцями, і запопадливо назвала призвища головних дійових осіб. Нічого було і вигадувати щось, причину вже підготували. Своім ієзуітським рішенням чиновники вирішували для себе одразу дві задачі, які допомогали ім відвести від себе відповідальність. З одного боку, якщо начальство з якихось причин дасть команду продовжити такі матчі, то гравці Динамо будуть у них для цього під боком. А з другоі сторони, якщо до чиновництва надійдуть суворі запити, то вони відразу відрапортують, що у всьому винні якісь футболісти-професіонали і що вони вже давно заарештовані. Хто там буде розбиратися з цими людьми "нижчого гатунку". Для практичного вирішенння цього питання киівський генералкомісаріат, а це по статусу міг зробити тільки він, очевидь звернувся до шефа гестапо, тоді ще Шумахера, з пропозицією затримати тільки футболістів Динамо і тільки тих, що працювали на хлібзаводі, для чого надали відповідний список призвищ, і провести іх не по оперативному чи слідчому відділу, а по тоді бувшому у гестапо, так званому "превентивному відділу", де сиділо багато людей, затриманих без конкретноі вини, "на всяк випадок", і на яких не заводили слідчих справ, за якими був жорсткий облік та контроль закінчення. Так і було зроблено. Футболісти стали заручниками окупаційноі влади. Причиною іх арешту був факт не виграшу в якомусь окремому матчі, а систематичні нещівні перемоги над командами окупантів у грі в ФУТБОЛ, що ніяким чином не відповідало політиці гітлерівців на окупованих східних територіях і стало великою загрозою для діяльності окупаційноі влади міста Києва. І більше ні за яких причин динамівці не потрапили у тюрму.
Для визначення логіки подальших подій допомогають численні історичні розвідки фахівців структури, документообороту, внутрішніх інструкцій та настанов по організаціі роботи каральних органів РСХА, спогадів людей ,яким вдалося вижити у тих катівнях, тощо.
18.08.42 року десь о десятій годині ранку на територіі хлібозаводу було проведено затримання 7 працюючих там динамівців. Арештом, за словами Свиридовського, керував офіцер гестапо у світлозеленому мундирі з характерними сріблястими петлицями і черепом на кашкеті, після чого іх відвезли до гестапо на Короленка 33. На відсутніх Тютчева та Гончаренка виписали повістки, за якими ті з"явилися на слідуючий день і були заарештовані. За те, що затримання було проведено превентивним відділом, потім арештанти були закріплені за ним, свідчать такі факти:
--У випадку затримання оперативним чи слідчим відділами гестапо на відсутніх не практикувалось виписувати повістки. За внутрішніми інструкціями керівник затримання повинен був у той же день провести роботу по затриманню відсутнього у нього вдома, на роботі чи інших можливих місцях його перебування. Повістки виписували тільки превентивний відділ та кріпо. Я вважаю, що це затримання могла проводити і група з кріпо бо тоді це часто практикувалося, особливо у випадках, коли затримувані не знаходились у полі уваги оперативногочи чи слідчого відділів. І форма, наче гестапівського офіцера, тут не мала значення. У гестапо-4-й відділ по штатному розпису мав набагато менше людей ніж у кріпо-5-й відділ РСХА. А так, як вони знаходились під одним керівництвом Шумахера, розміщувались в одному приміщенні і мали там спільну в"язницю, то часто кріпо допомогало гестапо. Щодо гестапівськоі форми чорного та іншого кольору з черепами, внесу деякі пояснення. Справа у тому, що в ті часи пересічні люди не могли знати, а сьогодні, надивившись кіно про Штірлиця та інших подібних героів, люди теж не знають і не розуміють, що гестапо було "таємною" поліцією і ніякоі форми ім не було встановлено-вони повинні були ходити у цівільному одязі. Кріпо носило форму пересічних німецьких поліцейських без тих "прикрас". Але з часом до гестапо та кріпо було переведено з правом носіння форми чи прикріплено багато військових з військ СС та зондеркоманд СД, які і були вдягнуті відповідно у чорну та світлозелену форму з черепами. Ось чому далеко не завжди людина у формі з черепами була гестапівцем.
--Наших затриманих на заводі футболістів у гестапо не катували, не били, не вибивали якіхость зізнань. За свідченнями вцілілих динамівців, слідства, як такового не було, задавали ім тільки загальні для всіх питання, чи не знають вони де ховаються євреі та енкаведисти і ще щось подібне. І все. Так вони і не зрозуміли тоді, за що були заарештовані. Сиділи вони у загальних камерах з іншими арештантами превентивного відділу. Хлопців навіть вивозили на якісь роботи за теріторією В"язниці, чого ніколи не допускали робити з в"язнями , які знаходилися у розробці слідчого відділу. Таке положенні динамівців беззаперечно свідчить, що слідчий відділ вони не цікавили і справи на них не заводилися. В іншому разі, якщо б 4-й відділ відкрив би на них якусь справу, то поводження з ними було б зовсім інше і костоломи вибили б з них потрібні зізнання. Прикладом може служити трагічна доля бувшого динамівця Миколи Коротких, який не працював на хлібозаводі, а працював поваром в ідальні, чим уникнув арешту 18 серпня, але який, як офіцер НКВД, був виданий гестапо та заарештований 6 вересня. Після страшних тортур через деякий час він був вбитий в камері. Ось і сиділи динамівці за своі перемоги у Футболі над німцями, чекаючи своєі долі, яка повністю була тоді у руках окупаційних чиновників. Але ця футбольна "іграшка" була окупантам вже не потрібна та несла загрозу іхньому тиловому існуванню.
Хотів би ще додати, що у той же період був заарештований гестапо бувший футболіст Динамо Ткаченко, але не 18 серпня, як згадувала помилково його мати, а пізніше, що і встановили киівські історики. Але його арешт ніяким чином не був пов"язаний з футболом..Скажу коротко-ця людина мала своєрідний, важкий характер. Спочатку він почав десь в кінці 41 року працювати в поліціі, потім напросився вчитися у школі абверу в Полтаві, де не довчившись з невідомих причин, був повернутий знову до Києва. Тут він почав виконувати функціі вербувальника у абверівську спецгрупу Оріон, та, з його слів одному своєму знайомому, виконувати ще деякі завдання. Далі, у своєму дусі, відмовився виконувати якийсь наказ свого німецького начальства і був заарештований гестапо та приписаний до превентивного відділу. Була чутка, що він відмовився за наказом іхати на навчання в Німетчину. При виізді з тюрми на якусь роботу за іі межами, на очах своєі матері був важко поранений при спробі втечі і невдовзі помер. Трагічна доля молодоі людини.
На жаль, і сьогодні, незважаючи на неспростовні докази киівських дослідників, по сайтам сусідньоі краіни, з яких переписують і у нас, продовжують гляти якісь інші причини арешту наших футболістів. Основною цілью цього є всіма силами довести, що динамівці опинилися у катівнях, а декілька з них потім були і вбиті, не по причині іх гри у футбол, а так, за якимись іншими причинами. При цьому для цієі мети застосовується цілеспрямована підтасовка фактів, замовчування відомого, перекручування подій і т.п. Для чого це робиться, то окрема історія, про яку з призвищами якось іншим разом. Навіть маленьке багаття має своіх кочегарів. Короттко зупинюся на кількох , так званих, версіях.
Перша, що хтось підсипав у чан з тістом скло і за це футболістов заарештували. Це повне навмисне перекручування фактів. Дійсно, факт з товченим склом на цьому хлібозаводі був, але десь в кінці СІЧНЯ 1942 року, ще задовго до того, як хтось з динамівців почав там працювати. Тоді замість того, щоб просто викинути з чану тісто, директор Кордик після деяких вагань викликав, як казали, кріпо, але приіхало гестапо на чолі з високим офіцером. Там же на заводі, після короткого дізнання з робітниками цеху, гестапівцями було застреляно 5 чоловік, за якими через деякий час приіхала машина. Кордик ходив ще у гестапо і , я думаю, він для себе зрозумів після спілкування з цими людьми, що у слідуючий раз, коли він з будь якоі причини викличе цю службу, то його не врятує ніяке "фольксдойчство". Він прийняв додаткові заходи, щоб подібне в цехах не повторювалося і не було недостач борошна, але на незначні крадіжки просто закривав очі, не бажаючи зв"язуватися з спецслужбами.
По другій версіі, нібито динамівці були причетні до великоі крадіжки борошна на заводі, про яку, нібито, ходили чутки по Киіву і писали газети. Ця версія є повною брехнею, причому на мою думку, запущеною далеко від Києва людьми, які не знають тодішньоі обстановки у Києві і, як кажуть, чули двін, але не знають де він. Насправді, велика відома того часу крадіжка зерна і борошна дійсно була, але через кілька місяців після арешту динамівців і в іншому місці- на великій подольській крупорушці. Тодішні газети писали, що по цій справі було розтріляно чотири робітника, бувших військовополоненних, що були під особисті письмові забов"язані звільнені з табору. Ніякого відношення все це не мало до динамівців.
І третя, у свій час основна версія, що данамівців видали німцям,як бувших працівників НКВС, які були залишені в Києві із завданням. Одним з доказів того називали звільнення Володимира Балакіна по причині, що він був гравцем Локомотиву і не грав в Динамо. Якраз з Балакіним було все трохи не так. Судячи з перебігу подій, німецька поліція, для якоі до того часу всі украінські футболісти були на одне обличчя, отримала чіткиий наказ затримати тільки тих футболістів Старту, які працювали на заводі. До наказу був доданий список на затримання, який був безумовно на запит підготовленний секцією фізкультури і спорту, де автоматично помилково вписали замість Володимира його брата, динамівця, Миколу Балакіна, тобто іншу особу. В гестапо не стали вникати: динамівець чи локомотивець і за формальною ознакою, як іншу особу звільнили. Інакше звільнили б і Гончаренка з Свиридовським, які теж з кінця 1940 року офіційно рахувалися за Локомотивом. На сьогоднішній день версіі про чиюсь зраду динамів не витримали критики, достовірно не підтвержуються і істориками не розглядаються по багатьом причинам.
Першим через кілька днів після звільнення Києва, ще до початку роботи НКВС, начальник Смершу 1-го Укр. фронту у своєму рапорті назвав призвища людей, які нібито видали німцям киівських динамівців. В документі було сказано так: співробітник поліціі Голембіовський, слідчий гестапо Головченко, агент гестапо Гундарев і абверовець Поталов. В тому ж документі було названо і джерело цих відомостей- " по рассказу Свиридовского". Казав це він чи ні достемно невідомо. Взагалі тодішня доля 36 річного Свиридовського повна драматичних колізій. Ви подумайте, що довелося пережити цій людині: вийти з киівського оточення, прийти до міста, вижити у страшну зиму 41-42 року, працювати на хлібзаводі, грати і бути капітаном команди Старт, тренувати Алмаз і судити футбол, сидіти в гестапо, а потім бути чоботарем у сирецькому таборі, втекти з табору і переховуватися від німців, а потім першим дати показання Смершу.
Голембіовський з кінця 41 року був співробітником абверу і слідчим кримінальноі украінськоі поліціі. Як і кожний місцевий працівник цих структур він заповнював спеціальну анкету, в одному з пунктів якоі потрібно було вказати чи знає він де переховуються співробітники НКВС, комуністи, підпільники, партизани, євреі тощо. Якщо потім виявлялося, що він щось знав, але не повідомив, то це прирівнювалось до зради і така людина підлягала безальтернативному розстрілу. Знаючи всі ці порядки, не був же Голембіовський повним ідіотом, щоб отримуючи до війни, як гравець киівського Динамо разом з іншими футболістами зарплатню в одній з структур НКВС, і тісно спілкуючись з ними в 1942 році, раптом через півроку заявити, що хтось з них агент НКВС. Цим самим він підписав би собі від гестапо смертний вирок за кількамісячне недонесення. Крім того, точно відомо, що ще за місяць до арешту динамівців він під виглядом лікування виіхав до Одесси і потім, не повертаючись в Киів, дезиртував від своіх хазяів. В Киів він заіхав тільки у 48 році, був кимось впізнаний і заарештований. До речі у його показаннях був цікавий факт. Він повідомив, що незадовго до звільнення Києва, він, переховуючись від німців, випадково зустрівся десь з втікшими з сирецького табору Гончаренком та ще з кимсь і ті йому розповідали, що не знають за що іх заарештували.
Щодо причетності до справи динамівців Гордієнка та Головченка, то історики вважають, що іх призвища з"явилися у справах по підказці слідчих, як голів спортивноі організаціі Рух, яка в свій час дуже багато зробила для звільнення динамівців з табору військовополоненних та подальшоі іх легалізаціі і підтримку, про що я писав раніше. Заявляти, що вони самі легалізували якихось агентів- це була для них самих смерть. Я допускаю, що у них могли виникати думки підставити якусь підніжку Старту в час його триумфальних матчів, але вимушені були мовчати в ганчірку.
Версія причетності Поталова взагалі не витримує ніякоі критики, так як він вже в кінці червня-липні 1942 року давав свідчення Смершу, куди його спіймали чи сам прийшов після його закидання у тил радянськоі арміі з полтавськоі школи абверу. Далі після показань він був розстріляний. Ця людина була відсутня в Києві довгий час в 42 році і з футболом зустрілася тільки раз ще до своєі вербовки, коли в жовтні 41 року зареєструвалася в міській управі, як в минулому футболіст. Кілька слів про цю людину. Афанасій Поталов був одним з найкращих воротарів Украіни 30-х років, блискуче грав в першій половині 30-х років за Локомотив, збірну Києва та Украіни. Я колись чув від старих болільників, які пам"ятали його гру, що він був кращим, ніж Ідзковський і Трусевич і тоді дивувались, чого він не в Динамо. А причина була у зеленому зміі, який загубив його талант. Плюс дуже буйний і нестриманий характер. Велика кількість з ним була пов"язана скандалів, виходок та диких веселих жартів. Багато над ним сміялися. І все йому зходило з рук, думаю, по причині своєі слави серед киівських спорсменів, як такого собі поручика Ржевського наяву. Навіть сьогодні читати досліднику його показання слідчому досить цікаво-відчувається по своєму талановита особистість. До речі, явочна квартира дпя вербовки агентів абверу знаходилася у фешенебельному 6-етажному домі на розі Кузнечноі\ Антоновича\ та Саксаганського. Сьогодні у цьому домі квартири коштують міліони. Краєзнавці колись ходили подивитись на явочну квартиру. Мабуть вони були не першими бо нагнали іх з тріском. Цікаво, що на цій же вулиці, тільки кілька кварталів нижче, тоді знаходилася явочна квартира киівських підпільників. Думаю, що це не збіг обставин, а тому, що тоді в цьому районі були шикарні прохідні двори з виходами на три вулиці. А це було потрібно як одним, так і другим, бо відсвічувати своіх людей вони не хотіли.
Читаючи показання Поталова, я звернув увагу на дуже промовистий для нас епізод, коли він у своєму стилі розповідав про свою першу зустріч для його вербовки з офіцером СД, де, крім перекладача, були присутні у німецькій формі з пістолетами в кобурі ще два киянина. Коли його завели, то ці кияни з сміхом, явно продовжуючи якусь веселу розповідь про нього, весело представили його офіцеру словами: "Ось він, знаменитий Афонька!". У цих киянах він одразу впізнав добре відомого всім спортсменам Києва дуже компанійського комірника стадіону КВО німця за національністью Фрица Арнста та футболіста-аматора якогось заводу на ім"я Жан. Ці і ім подібні люди прекрасно все знали про всіх відомих футболістів Києва, безумовно неодноразово продивилися всі призвища зереєстрованих киівських спортсменів на предмет іх лояльності новій владі і безумовно одразу зробили би донос при якійсь хоч маленькій підозрі. Це я написав для того, щоб ще раз підтвердити про що згадував вище, що киівській владі все було достеменно відомо про динамівців і ніхто нічого нового ім не додав би. До речі, думаю, що саме такі киівські арнсти видали першого тренера і організатора нашого Динамо Лазаря Федоровича Когена, який встиг навіть після перших хвиль Бабиного Яру зареєструватись як тренер у секціі фізкультури по документам, де не було вказано, що він єврей. Може, якщо не реєструвався, то вижив би, а так якась сволота від спорту його здала поліціі і людина загинула.
Хотів би додати про те, про що не писала преса у радянські часи. На жаль, як розповідали кияни, що пережили окупацію, віпадки видачі окупантам одними сусідами інших сусідів були не поодинокими. Це підігрівалося відповідними німецькими наказами та розпорядженнями місцевоі поліціі. Один тільки широко відомий людожерський наказ номер 5 поліціі Києва, який надавав право і предписував кербудам і двірникам затримувати людей за іх політичнами і національними ознаками і доставляти іх у поліцію на Короленка 15 чи прямо у табір на Керосинну, чого був вартий. Я особисто знав два таких випадки. Одна сім"я обвинувачувала після визволення Києва свого сусіда з іншоі квартири, що він видав поліціі іхнього сина-студента, що був в ополченні і вибрався з котла на початку жовтня. Він чільки одну ніч переночував у себе, вдень нікуди не виходив, а ввечері, на всяк випадок, пішов ночувати на горище своєі багатоповерхівки. Там ніччю його заарештовали і вбили. У другому випадку інженер киівського авіазаводу вибрався з оточення і прийшов ніччю на квартиру своєі сестри на Панківській, де жив тільки у той час його батько. Надвечір того дня до них зайшла молода жінка з сусідньоі квартири, де працювала до того хатньою робітницею і де залишилася жити після евакуаціі господарів, і сказала, що якщо цей інженер завтра на ній офіційно не ожениться, то вона його видасть гестапо. І цьому молодому чоловіку довелося без іжі і належних документів піти тієі ж ночі, щоб пробиратись десь за 150 км в село до далеких родичів. Старі кияни розповідали, що в 41-43 роках знову стало актуальним прислів"я 36-38 років: "скорость стука-больше скорости звука".
Хотів би зазначити,що у другій половині листопаду 1943 з слів якогось поліцейського серед призвищ нібито зрадників динамівців з"явився Вятчіс, бувший чемпіон Украіни з плавання, а потім агент поліціі. Сьогодні це призвище істориками не обговорюється, бо з"явилося у слідчіх справах з подачі дознавателів НКВС, які тоді взялися до справи. Да і що ця людина по суті могла видати, коли відомо, що не було ніякого предмету видачі. І отанній персонаж на роль зрадника неіснуючоі забороненоі діяльності -це відомий нам Георгій Швецов. Що цікаво, що спочатку на цю роль його ніхто не згадував. Тільки після його арешту, як особи, що тісно співробітничала з окупантами, 18 листопада 43 р., аж 3 грудня один з динамівців на своєму другому чи третьому допиті, явно з подачі слідчого, згадав призвище Швецова. До речі, він на допитах категорично відкидував всі звинувачення по динамівцям. З Швецовим треба повністю погодитися, ну як могла людина, під іі відповідальність якоі управа витягла гравців з табору, а потім організувала ім документи, у тому числі і фіктивні про роботу тренерами в Тризубі, за якими вони повністю легалізувалися, піти потім іх видавати і казати, що він сам, Швецов, переховував агентів НКВС. Правда, слідчих НКВС такі "тонкощі" не хвилювали. Слава богу, хоч Швецов був реабілітований посмертно у 1996 році.
Хочу зазначити, що історики з великим ентузіазмом зустріли перше ознайомленя шановного пана Пристайка з слідчими справами футболістів в НКВС. Сьогодні , коли з цими справами є можливість всім спокійно ознайомитись, ейфорія зійшла. Видно, що вони всі якось схожі одна на одну, наче під одне лекало. Видно робилося під майбутню ідеологічну програму. Все якось похапцем, багато важливих питань і не збирались встановлювати, багато чого старанно обійшли стороною, а на окремих питаннях не загострювали уваги. Навіть у свідка загибелі трьох динамівців Тютчева ніхто не спитав, як це було! Так і до смерті його в 59 році у нього по причині підписки так ніхто нічого не посмів спитати. Залишилася тільки розповідь Гончаренка, нібито зі слів Тютчева, що, нібито, Трусевич, Кузьменко і Кліменко попали під розстріл, коли для цього вибирали кожного третього з 45 чоловік. Багато білих плям у цих слідчих справах НКВС. Подібне відчуття було в мене, коли прочитав повну слідчу справу 17 сторіччя про вбивство царевича Дімітрія-написано багато, але зробити якісь остаточні висновки неможливо. Явна ідеологічна заготовка, на фаховому слензі "риба", яку при потребі можна застосувати хоч в одну, а хоч в іншу сторони. Я не думаю, що все, що написано в цих справах НКВС повністю відповідає дійсності, бо складали іх у відомстві, яке склало ще тисячі справ, за якими люди зізнавались, що вони японські шпигуни, терористи и т.п., за якими іх потім постріляли в Биковні. А хлопці ще не знали, що іх чекає у майбутньому і були явно залякані повальними в Києві арештами посібників. Всі тоді знали, що практично за перший місяць органи вже розстріляли майже всіх киівських кербудів та двірників. Потім в кінці 80-х Веч. Киів у кількох номерах поблікував на всіх шпальтах іх призвища.
Поки динамівці сиділи у гестапо, наприкінці серпя-початку вересня 42 року пройшли описані мною вище в місті кадрові зміни і обстановка для них змінилася на гірше. Новий штадткомісар міста і слухати не хотів про змішані матчі і іграшка стала не потрібна окупаційній владі. Одразу після заміни Шумахера, буквально на слідуючий день нове керівництво гестапо розстріляло більшість людей, які рахувались за оперативним та слідчим відділами, а всіх, інших в"язнів, які рахувались за превентивним відділом, у тому числі і динамівців, відправили до сирецького табору, який тоді у німців мав офіційну назву "табір головнокомандуючого СС та поліціі", коменданта якого призначав особисто Гімлер.
Через рік деяким нашим хлопцям допомогло втекти з табору те, що табір змінив статус і став називатися "пересилочний тюремний табір" який почали охороняти, часто переставляємі , різні поліцейські частини. Історія перебування у цьому таборі також наповнена білими плямами, про які колись іншим разом. Тільки скажу, що після вивчення різних материалів, пов"язаних з сирецьким табором, у мене, по-перше, склалося стійке враження, що комендатура табору розуміла, що до них привезли футболістів- професіоналів. І по друге, я більше притримуюсь показань ще двох прямих, крім Тютчева, свідків розстрілу наших футболістів, які казали, що охорона просто відділила десь двадцять людей з 50 і розстріляли, куди попали і троє спортсменів. Можливо і не випадково. За розрахунком теоріі імовірності вірогідність того, що троє визначених людей попадуть разом в групу вибраних 15 людей методом "кожного третього" з 45 осіб дорівнює з достовірністю 0,97 нуль цілих і багато нулів в періоді до якогось числа. Закон природи. Не виключено, що людей після пережитого пам"ять підвела.
Ще раз скажу , що мене, як людину обурили словеса гамбургськоі прокуратури " Точних відомостей о подіях..., які відбувалися в гестапо в Києві немає. Свідків немає" та " Розслідування припинено у зв"яку з тим, що злочинці не знайдені". Весь світ давно знає, хто злочинці, а вони ні. Тому і вирішив за додатковими материалами підтвердити, що динамівці були заарештовані тільки тому , що грали у ФУТБОЛ і перегравали німецьких футболістів, що стало великою загрозою дпя окупаційноі влади. А так званий матч смерті це видумка ідеологів.
Дякую за увагу.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 37
Загрузка комментариев
