Пам’ятна монета на честь... футбольного болільника!

А за «Динамо» вболівали дуже помітні особистості. Про це не завжди і не всім відомо. Але приходить мить і таємниця перестає бути таємницею. І ми про це… хоч, бува, і ніби між іншим… але ж дізнаємося.

А за якими ж критеріями судити – помітна особистість чи ні? Ну ось, наприклад, відкриваєш свіженький номер газети «Літературна Україна» (номер від 28 грудня 2019 року), а там про когось споминів… аж на цілу сторінку!

Бо, мабуть, і є кому згадувати, і є про що згадати. Уважно перечитую надруковане на цій сторінці. І справді ж цікаво.

Отож про кого мова? І з якої саме нагоди? Видатному українському перекладачу Миколі Лукашу – 100 років!

А це ж саме завдяки йому ми можемо читати українською і Шекспіра, і Гете, і ще дуже багатьох… І «Фауст», і «Декамерон», і «Пані Боварі», і «Дон Кіхот», і інші літературні шедеври прийшли до українців завдяки його таланту. Що і не дивно, бо і знав письменник аж 22 мови. А знання мов – це суттєво! Бо і багатьом сучасним українським футболістам і тренерам важко нині реалізувати себе у цьому непростому світі без уміння спілкуватися іншими мовами. Та і сама публікація у «Літературній Україні», про яку говоримо, приведена на сторінці під рубрикою – незабутні…

Починається сторінка фотографіями, де представлений письменник у молодому і у більш зрілому віці. А унизу ще фотографія… Пам’ятна монета Миколи Лукаша. Монета з серії «Видатні особистості України». Монета присвячена 100-річчю від дня народження письменника. Та і на українських банкнотах теж бачимо письменників – Івана Франка… Григорія Сковороду… Тараса Шевченка…

Але монети монетами, купюри купюрами… а у письменників, на них зображених, бували і дуже нелегкі часи. Були такі часи і у Миколи Лукаша.

Десять років… Коли йому добряче «перекрили кисень». Звичайно ж, це була трохи інша «десятирічка» ніж та, що її Остап Вишня відбув у такій вельми суворій інституції, як ГУЛАГ. Але ж…

І причина була серйозна. У часи, коли всі мовчали, Лукаш відкрито підтримав Івана Дзюбу, якого засудили за книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Бо звернувся з пропозицією до тогочасної влади – він готовий відбути термін ув’язнення замість Дзюби. Бо Дзюба хворий, а він здоровий. І до того ж він «цілком поділяє його погляди».

Пропозицію не прийняли, але на десять років Микола Лукаш значно ускладнив собі життя. Бо з’явилося немало проблем, яких раніше не було.

І все ж не треба таку глибоко народну гру, як футбол, і високі творчі поривання відділяти непорушною стіною.

Леонід Череватенко, відомий і поет, і знавець літератури, зауважував, що Микола Лукаш жодного футбольного матчу за участю «Динамо» не пропускав.

А Анатолій Дімаров (теж людина у літературі добре відома!) згадував, що саме Лукаш і прилучив його до футболу. І коли дружина Дімарова дивувалася, чого це чоловіки, переглядаючи трансляцію якогось матчу, кричать, як оглашенні, і підскакують аж до стелі, і питала, що ж вони цікавого знайшли у футболі, то видатний перекладач відповідав:

– А емоції! Гляньте лише, яке море емоцій…

А не менш відомий перекладач Григорій Кочур згадує і такий факт. 1967 рік. Повторний матч з «Селтіком». Квитків на гру ні в касах, ні на руках не дістати. Микола Лукаш, поблукавши певний час побіля стадіону, не знаходив ніякого виходу з цієї ситуації. Потім, не витримавши, перелізає через високу шпичасту огорожу стадіону і таки потрапляє на матч.

Ну, видатний український перекладач… а чого ж ви хочете…

Отож людям, причетним до керівництва «Динамо» у нинішні часи треба бути усе ж уважнішими. І добре знати, а хто ж з сучасних перекладачів – найпомітніші! І коли матч і справді ж вагомий, то і придивлятися. А чи не вештається хтось з них, шукаючи – а де ж зручніше огорожу перелізти. Бо, може, нині така огорожа, що не дуже і перелізеш! Бо пам’ятну монету в честь футбольного болільника можуть випустити… ну, десь так… років через п’ятдесят, а чоловік сьогодні хоче футбол подивитися.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости