Диявол, що криється... у дрібницях

Життя – це творчість... І футбол – це творчість! Ну, коли шукають (і знаходять!) шлях до перемог. Бо за рахунок чогось перемоги ж таки досягаються.

Припустимо, що у грі відомого клубу знайшовся цікавий хід, що був би доречним для однієї з українських команд. Але одна справа реалізувати якусь ідею десь і колись.

Отож про дрібниці.

Доводилося читати і таке. Японці якось вирішили випускати шотландське віскі. Але не в Шотландії, а у себе, у Японії. Закупили відповідне обладнання, навчили працювати персонал. Виявилося, що продукт – не тієї якості. З’ясувалося, що велике значення у процесі виготовлення грає вода. А воду шотландці брали десь у болотистій місцевості. І везти цю воду аж у Японію нерентабельно.

Ще одна дрібниця. Але футбольна. Ще при совку у Лобановського були записи телетрансляцій відомих європейських команд. Але метру цього було мало. «Динамо» посилало телеоператора, щоб він знімав гру кращих команд безпосередньо на стадіоні.

Я, дізнавшись про такий факт, щиро подивувався – а для чого? Хіба ж телетрансляцій недостатньо?! А потім зрозумів – під час телетрансляцій у центрі уваги... м’яч. А встановити, як пересувалися по полю ті чи інші гравці, за телезаписом не вдасться. А це така дрібничка, що може багато що вирішувати. Особливо в умовах тотального футболу. Ось тоді і потрібен телеоператор, щоб зняти футбольний поєдинок з максимально високої точки. Бо це може і прояснити ситуацію.

Скажімо, і про Костянтина Бєскова, відомого радянського тренера, писали, що він переглядав футбольні матчі своєї команди, знайшовши якнайвищу точку огляду на трибуні стадіону. А біля нього завжди був помічник, що при необхідності якихось змін спускався униз і передавав тренерські вказівки. А очолював Бєсков «Спартак», що був одним з найпринциповіших суперників «Динамо» у радянському чемпіонаті.

І ще одна дрібниця. Грали збірні України і Греції. Грали два матчі. Матчі були вельми відповідальні. І все вирішив один гол, забитий греками. І цікаво, а як же він був забитий.

Отож передача. Гравець, вийшовши на ударну позицію, одержує м’яч і забиває гол. Але ж було незрозуміло, а звідкіля ж цей гравець з’явився. Його ж ніби і не було видно. Складалося таке враження, що грецький футболіст спочатку... ну, ніби розчинився у повітрі. А вже потім... несподівано – знову з’явився на білий світ!

Але ж... Матч транслювався у трохи інші часи, коли цікавий момент можна було переглянути і з іншої точки огляду. При цьому гравець грецької команди (за спинами українських захисників, що слідкували за м’ячем!) перебрався з лівого флангу на правий. Потім вигулькнув на мить... перед ясні очі наших гравців оборони... ну, щоб у офсайд не втрапити. А коли відбулася передача, рвонув уперед. До воріт нашої збірної.

Отож і питання – а що ж це було... Награний варіант чи усе ж... імпровізація! Ну, мабуть, таки домашня заготовочка. Бо збірною Греції керували у останні часи добре помітні і креативні тренери. Та і гол завдяки такій заготовці було забито... вирішальний.

Ну, домашні заготовки і у шахах бувають. І не так важливо, хто саме заготовочку вигадав. Грали, скажімо, колись Фішер зі Спаським... І тут у Фішера – несподіваний хід! Після якого поступово американець і переміг. Але шахова партія ще не закінчилась, а коментатори вже і з’ясували – подібний хід трапився колись у югослава (була тоді така країна... Югославія!) Любомира Любоєвича.

Але ж... Любоєвич застосував такий хід на одному з турнірів, а Фішер – у матчі за світове чемпіонство. А у «Динамо» є такі домашні заготовочки... ну, щоб гол вирішальний забити?! А як нема, то треба... щоб були.