2 октября 1985 года: есть повод вспомнить

2 жовтня 1985 року київське "Динамо" грало матч-відповідь Кубка кубків проти нідерландського "Утрехту". Кияни на той час були одноосібними лідерами чемпіонату СРСР. Однак несподівано програли голландцям у першому матчі – 1:2. Причому по ходу гри динамівці поступалися – 0:2 і лише кострубатий, але дуже точний удар Анатолія Дем'яненка подарував столичним гравцям надію.

У Києві підопічні Лобановського відразу пішли в атаку й наразилися на гострий випад нідерландського клубу. Де Крюйк ударом головою відкрив рахунок – 0:1.

Валерій Лобановський згодом згадував, що не впізнав свою команду. – Вони весело, ледь не зі сміхом дістали м'яч із сітки. І не переживали зовсім. Настільки я був злий на них тоді, але відмітив, що це є свідченням класу команди. "Динамо" провело атаку у відповідь і Олег Блохін з незручної правої ноги зрівняв рахунок – 1:1. Далі на "Утрехт" звалився шквал атак. На 23-ій хвилині Іван Яремчук після кутового і скидки Євтушенка виводить киян уперед – 2:1.

У другому таймі Заваров і Євтушенко довели рахунок до розгромного – 4:1.

– Мені сподобалося, як наприкінці гри голландці здійснили спробу змінити результат, – писав Валерій Лобановський. – Наші миттєво поставили їх на місце, повернули попередній темп і пояснили тим самим: готові ще забити, якщо бажаєте! Після цього "Утрехт" став догравати.

Взято отсюда

Вспомнил я о той игре не столько по причине полукруглой даты, сколько из-за навсегда врезавшегося в память порыва команды после пропущенного гола: любо-дорого было наблюдать за тем, как игроки, не дожидаясь тренерского "втыка", поперли на ворота соперника, буквально вдавив его в сетку вместе с мячами. И это же самое обстоятельство заставило Лобановского отметить силу команды.

Воспоминание актуально сегодня еще и потому, что в среде современных болельщиков преобладает мнение, будто команда и есть тренер, слегка украшенный игроками, мастерство которых растет или падает в зависимости от каких-то там расстановок и прочих установок. Но та игра абсолютно противоречила нынешней вере. И много таких случалось за историю киевского Динамо...

Мастерство того состава было таким, что даже Лобановский - организатор из организаторов игры за всю историю киевского Динамо - и тот изумился. А я вспоминаю и вспоминаю тот порыв игроков, основанный на ощущении и осознании своей силы, причем без оглядки на тренерскую скамью. Поэтому для меня память о той игре столь же знаковая, как и более громкие победы Динамо.