Святкуємо!

Максим Горький, коли ще не був призначений найпершим пролетарським письменником, писав: «Безумству храбрых поём мы славу! Безумство храбрых – вот мудрость жизни!». Вчора, дивлячись гру, мені хотілось трохи по –іншому прокричати ці слова: «Организации храбрых поём мы славу! Организация храбрых – вот мудрость жизни!

Бо вчора, а точніше сьогодні по – Києву, ми перемогли шведів в першу чергу за рахунок організації гри. Думаю ж ніхто не буде сперечатись, що шведи індивідуально сильніші. Згадайте: десять гравців цієї команди грають в топ – чемпіонатах Європи (не рахуючи, звичайно, чотирьох, що грають в Росії), а в нас в топах грають лише троє, а якщо казати чесно, то лише двоє, бо Ярмоленко майже не грав в минулому сезоні, хоч вчора його пас на Зінченко був куди геніальнішим, чим всі гольові передачі всіх топ- чемпіонатів. Для нас, звичайно.

Та ми перемогли. Перемогли в першу чергу за рахунок організації гри, за рахунок самовіддачі. Виклались всі. Всі до одного. Від Бущана до Ярмоленко, який йшов з поля майже падаючи. І звичайно до Бєсєдіна, який хоч в відіграв всього-то 7-9 хвилин, але і його вклад в перемогу був значущим (бажаю йому найшвидшого одужання).

Ця команда не тремтіла від страху біля своїх воріт, як команда минулого Євро. Ця команда знає свій маневр. Я не кидав в цю команду каміння після гри з австрійцями, бо чомусь надіявся, що та гра була винятком, що лише підтверджує правило. Може так воно і є. Дай бог. Так, ми сьогодні в ейфорії, але давайте не переоцінювати цю перемогу. Один середняк переграв іншого середняка, хоч більш класного, більш цікавішого, але все –таки середняка... Але нині це якраз і є формулою радості.

Цю теорему написав та доказав наш тренер - Андрій Миколайович Шевченко, на якого на цьому сайті борщови, найсивіші сиві (не Сєдой, ні) та іже з ними вивалили стільки лайна, що воно не поміститься навіть в геркулесових конюшнях.

Вони вчора надіялись на поразку, на нищівну поразку, хоч и це так незграбно й неоковирно звучить.

Вони раділи й насолоджувались хейтерством Зінченко, якому, так, гра не йшла, але він не здавався і видав вчора гросмейстерську партію, як і весь лівий фланг нашої команди (Матвієнко, Зінченко, Шапаренко ), який вчора зіграв майже бездоганно.

Вони змішували з багнюкою Малиновського. Так, у нього гра з македонцями абсолютно не склалась, та й вчора не була кращою, але хто може кинути в нього камінь, стверджуючи він не викладався. Я не кину.

Та досить про них… Хочеться порадіти за нас. Бо чи є у нас багато приводів до радості. А сьогодні вночі вся країна від радості спала лише дві – три години. Бо не часто ми збираємо хвилини радості по дорозі життя. Бо вчора грала команда, яка хоч і була в не найкращій формі, хоч в неї й не був найкращий день , але це була наша справжня Команда, що називається збірною командою України, нашої країни.

Сьогодні чомусь не хочеться розмірковувати хто й як зіграв, обговорювати чому спрацювала й вистрелила 1-3-5-2, чому не вийшов на поле Миколенко та який божий голос зумовив Шевченко випустити на поле Довбика, чому Сидорчук з Забарним все ж таки не зуміли втримати Фосберга, чому не було видно Яремчука та ще багато яких «чому». Про це ще поговоримо. Колись…

А сьогодні просто хочеться святкувати.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости