З письменницького зошита

І за мовою теж

Коронавірусні умови виявились досить жорстким випробуванням для сучасної преси. Підійшовши у Черкасах до якогось газетного кіоска, далеко не кожне видання можна виявити у ньому. Однак свіжі номери газети “Бульвар” там з'являються. І це невипадково. Бо газету випускають у світ обдаровані люди.

І це видання, можна сказати, тримає руку на пульсі подій. І, мабуть, саме тому і викликає постійний інтерес у читачів. А це кілька тижнів тому підходжу до газетного кіоска, хочу придбати свіженький номер “Бульвару”. А продавчиня і запитує: - Вам “Бульвар”... якою мовою?! Російською... українською... Я був, звичайно ж, заінтригований. І попросив дати мені видання... українською мовою. Удома, переглянувши примірник газети, побачив, що українською там лише частина реклами. І відразу ж думка — невже цим усе і обмежилося?! Усе з'ясувалося, коли я купував уже наступний номер газети. В ньому усі матеріали були приведені українською мовою. А продавчиня підкреслила, що мені дістався останній екземпляр з одержаних... україномовного варіанту газети. Отож і можна порадіти, що “Бульвар” у новому, україномовному (солов'їному!) варіанті викликає інтерес у читачів. І нема сумнівів, що новий формат видання додасть йому немало читачів і в Україні, і за її межами. Треба сказати, що публікації українською мовою у “Бульварі” вже були. Це був досить об'ємний і змістовний вірш Івана Драча. І три публікації, присвячені іншому видатному поету України Дмитру Павличку. І ось новий крок у цьому ж напрямку. Крок суттєвий і рішучий. Бульвар — видання всеукраїнське! Але і в повній мірі міжнародне. Отож новий український формат газети тільки додасть їй авторитету і вагомості. Це видання у часи наших нелегких випробувань завжди відстоювало українське бачення тої чи іншої ситуації і було українським за своїм духом. А тепер стало українським — і за мовою теж!

Чи поет чи… не поет!

Оцінка поетичних творінь – справа досить тонка. І можливі дуже різні критерії оцінки. Ну, наприклад – скільки книг написано! Наскільки яскравий і виразний стиль… Член чи не член… мається на увазі – письменницької організації! Лауреат чи не лауреат – престижних літературних премій. Подобається творчість більше кому – крутим знавцям, яких мало… чи звичайним читачам, яких багато! Особисто мені більш за все імпонує висловлювання Бориса Камінського, якого знаю насамперед, як композитора, керівника районного творчого об’єднання (Чорнобай, Черкаська область), де активно спілкувались поети, музиканти і навіть кінематографісти. Отож думка Бориса Камінского була такою: – Головне – не регалії… Головне – поет чи не поет!

До речі — про скепсис...

Бува, одне тільки слово... А скільки емоційної націленості і неабиякої схвильованості може додати у сприйнятті! Особливо коли слово несподіване. Таке, що у подібних випадках ти ще і не чув. Ну, наприклад — епітет... На Українському радіо працюють (і у цьому не раз переконуєшся!) по- справжньому творчі натури. Бо виявляють себе не тільки у радіожурналістиці, а і в інших напрямках креативної діяльності. Отож і, створюючи цікаві радіопередачі, можуть висловитись несподівано і оригінально. Скажімо, Роман Коляда... Особистість і справді ж... ну, дуже багатогранна. Отож у одній з передач, обговорюючи з гостем студії непросту проблему, цей журналіст якось і мовив: - А ось щодо цього питання відчуваєш - ...дикий скепсис! А ти відразу ж прислухаєшся, бо так ще ніби ніхто і не говорив. І замислюєшся. Слово дикий ніби і незвичне, і не зовсім відповідне. Але ж сприймається загалом нормально. І сприймається з посмішкою. А чого ж так? І тут починає працювати логіка. Якщо дикий, то усе ж... близький до природи. А отже — цілком природний! Але ж таки... і цивілізований. Бо інакше був би — украй здичавілим. Ось так у розмові і з'являються свіжі і непозичені барви. Ось так мова наша солов'їна і розвивається. Не відходячи, так би мовити, від теми дискусії.

Про рідний край

У письменників (ще до того, як виникли коронавірусні питання) не раз бували творчі зустрічі з читачами у школах. Варто сказати, що школярики — досить непроста аудиторія! Треба дуже постаратися, щоб твій виступ для них був цікавим.
Зустрічі такі здебільшого проходили за часом у межах уроку. І перша думка була така— а що ж читати і розповідати... аж сорок п'ять хвилин! А потім з'ясовувалось, що сорок пять хвилин — це не так і багато. Особливо, коли написане тобою школярі сприймають з інтересом. Бували і приємні несподіванки. Це коли перед тим, як надати мені слово, вчителька, у класі якої проходила творча зустріч, повідомляла, що спочатку кілька учнів прочитають... мої ж вірші. І вони читали... такими дзвінкими, квітучими голосами! Що і самі вірші сприймалися піднесеніше і схвильованіше, аніж будь-коли. І у таких випадках частенько звучав саме цей вірш. Вірш про рідний край. Вірш, яким розпочиналася моя перша лірична збірка “Шевченків край у пісні і в серці” (Черкаси, 1992 рік). Вірш, що у повній мірі відповідав її тематичним обріям.

• • *

Черкащино! Зоря моя єдина!

Струмочок чистий, як струна, бринить.

Мій краю рідний! Пісне тополина!

Хіба тебе я можу не любить?

Твої вітри крилаті світанкові

Мене вели по тисячі доріг.

Шевченкові слова добра й любові,

Як слово батьківське, в душі своїй беріг.

Яка краса навкруг! Ви подивіться –

Широким нивам не знайти кінця!

І золотисте полум’я пшениці,

Неначе сонце, зігріва серця.

Черкащино! Зоря моя єдина!

Тобі співаю я своїх пісень.

Мій краю рідний! Пісне тополина!

Хай буде світлим, сонячним твій день.

Поезія — на льоту...

Є речі ніби і відомі. Але ж які раптом для себе згадуємо. Згадуємо спочатку начебто індивідуально. А потім це стає і спільним надбанням. Звичайно ж, кожен з нас... ну, в міру власних уподобань... уважний читач. І це так. Але ж і відомо, що, скажімо, поезія краще сприймається на слух. Певна річ, потім хочеться почуте і прочитати. Так би мовити, вчитатися... А все ж... і це не можеш не розуміти... вірші на слух сприймаються значно гостріше і емоційніше. І ось... повідомлення у новинах. Водій маршрутки у одному з українських міст, перевозячи пасажирів у відповідному напрямку, читає для них при цьому вірші. Кого саме з поетів читає? Шевченко... Ліна Костенко... І відразу ж думка — а читати можна по-різному. Можна читати з книги. А можна і читати по пам'яті. Водій, ведучи свій мікроавтобус, до книжки чи роздруківки підглядати не може. Бо треба спостерігати, а що ж там діється на дорозі. Отож і висновок — водій читає натхненні рядки наших славних поетів напам'ять. А, отже, і не раз їх для себе - просто читав... з книги... І можливо хтось з пасажирів, послухавши ці вірші, захоче потім їх і прочитати, і перечитати. Бо є не тільки насолода слухати чудові поетичні рядки. І у прочитання віршів з книги чи з екрана монітора є своя (і неабияка!) привабливість. Бо можна зупинитися і замислитися... прочитавши якийсь особливо вдалий і хвилюючий рядок. А так завжди буває, коли вірші переповнені небуденними думками і почуттями. І ще повідомлення. У літаках однієї з українських компаній теж звучить поезія. І це також не може не радувати. Адже поезія — це ж... і по-справжньому високе, і по суті своїй... крилате слово! Отож і природно, коли вірші звучать... на льоту.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости