Динамо без процесора

Восьма година ранку. Відбій вже четвертої повітряної тривоги. Якось не футболу. Але ж якщо тільки думати про ці тривоги, то можна, як два по два чотири, зійти з глузду і вийде п'ять, а то й сім. Тому краще про футбол. Про нього любимого.

Динамо програло вчора свій перший матч в новому, воєнному, чемпіонаті України.

І програла його так, що не то що аналізувати, а й згадувати не хочеться і не бажається. Програла в чемпіонаті, який ввійде в історію не лише статистикою, а яскравими образами і трагедійними метафорами. Не може не ввійти, бо цей чемпіонат повинен стати чемпіонатом високих й чесних ідей. Якщо не так, то кому він потрібен.

І підходити до нього з мірками минулої осені абсурдно. Як абсурдна, наприклад, нинішня битва за пул, яку зривають сепаратисти на чолі з Суркісами, хоч насамперед ця битва за «бабки» визиває лише огиду і обурення.

Я б не спішив ось так сходу осуджувати команду. Для того, щоб зрозуміти причини нищівної поразки Динамо у вчорашній грі з Дніпром «мінус один» потрібно, для початку, розібратись, що ж діється з клубом, чи змінився клуб «Динамо» в нинішніх умовах воєнного часу.
У мене відповіть одна: ні. Ні і ще раз ні. На жаль. Як одягли малинові піджаки на початку 90-х минулого століття, так в шортах і ходять в казино Монте-Карло в 22 році вже нинішнього століття.

Тому наш клуб на відміну від інших серйозних вітчизняних клубів ніхто з монакського далека й не подумав переводити на воєнні рейки, надіючись на те, що наш супертренер 77-річний Мірча Луческу й наша команда, основний кістяк якої награвався вже два роки, лише одним рухом мізинця лівої ноги переможе всіх своїх українських суперників. Навіщо ж що-небуть робити, навіщо втрачати кошти, коли все добре, все ОК, та й в казино мабуть нічого не програно.

Ця ж сама атмосфера, як я думаю, передалась і гравцям. Наші хлопці, як аксіому прийняли те, що в цьому році вони, не напружуючись, стануть чемпіонами. А, як виявилось напружуватись треба.

Бо та відмазка Луческу, що причиною програшу було те, що грали не вдома, а у Львові, виглядає лише як румунське лукавство, що прикриває більш важливі причини. Ми їх не знаємо. Але все виглядає так, що Динамо, здається, не готове до нового чемпіонату ні фізично, ні ментально.

Подивіться у Динамо було на два дні більше щодо підготовки до гри, але десь після 30 хвилини киян на полі не було видно.

Подивіться - після пропущеного другого голу кияни просто здалися. Вони не вірили, навіть в те, що можна забити хоч один м’яч у відповідь.

Подивіться, як виявилось, Луческу нікого не може випустити на заміну, щоб підсилити гру.

Я до сих пір вірю, що Динамо має найкращий склад в УПЛ. Але гравці Динамо вратили здатність покращуватися, поліпшувати свою гру. Та й навіщо її покращувати, коли немає конкурентів. Всі іноземці пішли, а вони, як виявилось, ой як потрібні, хоча для того, щоб підвищити планку конкуренції.

Конкуренція потрібна як жива вода, як повітря. Іначе - застій. І ми вже стоїмо, а коли інші команди їдуть вперед, то ми, як виявилось, прямуємо назад. Закон природи, що не терпить пустоти.

Відмазка про те, що до нас не йдуть хоча б просто добрі гравці, заперечується тим же Дніпром. Вчора, наприклад, в Дніпрі мені найбільш сподобався Бланко. Абсолютно новий гравець в нашій УПЛ.

Відмазка про те, що до нас не йдуть хоча б посередні європейські тренери знову ж заперечується Шахтарем і Зорею. Та й Дулуб з Кучуком не українські піддані. Хоча білорусів я не можу назвати навіть посередніми тренерами. Так, непогані, не не гірше і не краще наших і того ж Луческу, з якого ми зробили титана та ідола.

Не виходить лише в того, хто не хоче, не рветься щоб у нього по-новому виходило. У Краснікова, якого буквально вижили з Динамо динамівські старці, наприклад, чомусь виходить.

І останнє. Про мізки у футболістів. Пам’ятаєте приказку, що у матері було три сина: два розумних і один футболіст. На жаль, ця приказка є логічним символом всього нашого чемпіонату. Вчора, як і в грі з Бенфікою, Динамо грало без свого єдиного гравця, який може творити гру і всі побачили, що Динамо без нього – це, не що інше, як комп’ютер без процесора.

Я розумію, що Динамо ще побореться, ще будуть перемоги, ще буде і перше місце в чемпіонаті, яке воно виборе за рахунок сили волі, фізики і все ж таки непоганого складу, а може й за рахунок імені у арбітрів. Але, друзі нинішнє наше Динамо - це Динамо не сучасного, а вчорашнього, а то й позавчорашнього футболу.

На жаль.

З повагою,
Скіф.

P.S. Поки писав в паузах між роботою, а нині обід, 40 хвилин назад пролунала шоста на цей час тривога.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости