Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Коли голова не пам'ятає, а пальці вже забули

2022-09-22 13:43 Колись у молоді роки, починаючи з останніх класів навчання у школі та ще декілька років після ...

Колись у молоді роки, починаючи з останніх класів навчання у школі та ще декілька років після служби в збройних силах, я дуже активно займався музикою у складі місцевої рок-групи. Великих досягнень не мав, проте навіть зараз майже 30 років потому, маю певний, доволі непоганий рівень гри на електрогітарі.

Пам’ятаю, як свого часу на певному проміжку навчання гітарному ремеслу не міг ніяк засвоїти декілька прийомів гри на інструменті. І тоді мій товариш, а за сумісництвом наставник, сказав таку фразу: «Не берись грати всю партію, починай спочатку грати декілька нот. Переходь до іншого етапу навчання лише після того, як знання «пропишуться» у голові, а пальці до автоматизму зможуть «бігати» по струнах».

Дотримуючись цього принципу можна досягти будь якого рівня гри на інструменті.

В мене був знайомий, якому «ведмідь наступив на вухо», проте він кожного дня займався по п’ять годин. При цьому міг за цей час до автоматизму награвати гамму з семи нот, дратуючи цим процесом всіх сусідів у будинку. В результаті він, за технікою гри на гітарі, за три роки став одним з кращих київських гітаристів в жанрі важкого металу, однак «ведмідь, як стояв на вухах» так там і залишився. Він не міг самостійно щось написати, абу когось чомусь навчити, не міг банально імпровізувати. Лише чітко та монотонно «виписувати», партії написані кимось іншим. Це вже називається - відсутність таланту. А талант, як відомо не можна набути в процесі навчання, це природний хист людини до певного виду діяльності.

Ви запитаєте: до чого ці порівняння? Що спільного вони мають із українським футболом?

Як на мене все дуже просто. У нашому футболі виховують банальних фізруків. Не дивлячись на те, що у дитячому віці дитина може мати певні футбольні здібності обумовлені вродженим талантом, її навчають лише одному: бігати, віддавати передачі у свободні зони, пресингувати, тощо.

Я не кажу, що цього робити не потрібно. Але доростаючи до дорослого футболу, дитина банально перестає мислити нестандартно. Не вміє орієнтуватись та перелаштовуватись у ситуації, коли суперник протягом гри систематично міняє тактику.

Такими гравцями у український футбол заповнений на 99%. Це суцільні роботяги, які виконують масу непотрібної роботи. Іноді роблять це дійсно якісно. Проте без грама фантазії і лише за особистою вказівкою тренера можуть щось змінити в своїх діях. Як у нас звикли казати: «порядок б’є клас». Якщо команда діє за таким принципом, то, як правило, візуально грає від оборони, та «ловить» суперника на контратаках.

Київське «Динамо» довгий час було еталоном такої гри. Проте не слід забувати, щоб так грати потрібні не просто «роботяги», а й гравці, які мають футбольний інтелект, схильні в певний момент приймати самостійні рішення. У «Динамо» таких майстрів до недавнього часу було доволі багато. Зараз вони якщо й з’являються, то їх намагання розвиватись просто придушують, прививаючи якийсь доволі незрозумілий штамп «колективної» гри.

Не зважаючи, що весь світ так вже не грає, принципи такої гри культивуються в Україні до сих пір. Збірна команда з футболу – це, здебільшого продукт нашого вітчизняного футболу, розбавлений більш-менш талановитими гравцями, які шукають своєї долі за кордоном.

Не хочу показатись непопулярним, проте, на мій погляд, саме з цієї причини тренерський штаб при Андрієві Шевченку намагався залучати на збори команди якнайбільше саме українських легіонерів. На відміну від УПЛ, в закордонних чемпіонатах здебільшого культивується саме індивідуальність футболіста,його гра в футбол, а не «бій-біжи». З цієї ж причини не лише мовний бар’єр не дозволяє розкритись багатьом нашим «талантам» за кордоном. Окрім власне Шевченка, Зінченка, Малиновського та, можливо, Вороніна, ніхто так і не зміг більш-менш якісно розкритись в Європі.

От з цього місця я і хотів би описати свою думку.

Як би не хотілось більшості цього сайту полити гі…ном Андрія Шевченка, все ж таки треба відмітити, що Андрій Миколайович та його тренерський штаб спробували відійти від штампів силового футболу і привити нашим футболістам здатність думати самостійно. На певному етапі та в певних умовах це давало результат. Матчі з середняками європейського футболу, зазвичай проходили з позиції сили Української команди. Принаймні - їх перші тайми. У других таймах з невідомих причин наші футболісти збивались на звичний до наших реалій «броунівський рух». Як приклад: домашні матчі із фіннами та казахами. Чому так? Складно казати. Мабудь все ж таки недорозвинені таланти у тому ж таки дитячому футболі, або їх відсутність давали свій «результат».

Лакмусовим папірцем став Чемпіонат Європи 2020 року, де, незважаючи на достойний статистичний результат, нам «дали по пиці» всі хто міг. Навіть від виграних двох матчів із Чорногорією та Швецією віяло більше випадковістю, ніж закономірністю. Це був максимум, який зміг дати команді цей тренерський штаб.

На той час Ребров був би абсолютним продовжувачем ідей Шеви, можливо (і скоріш за все напевне) надав би команді «свіжого повітря». Проте, не склалось.

На зміну Шевченку прийшов Петраков, відомий своїм вмінням працювати з молоддю. При чому саме цей аспект, на мою думку став ключовим у питанні досягнення результату із дорослою командою.

Зразу ж після призначення Петракова виконуючим обов’язки головного тренера Збірної, багато хто заговорив про те, що останній не має ніякого досвіду роботи з дорослими, повністю сформованими ментально футболістами. А досвідченні фахівці, ті що знають «футбольну кухню» зсередини навіть зазначали, що юнацькі та молодіжні збірні – це більше виховний процес, де тренер – це не просто авторитет, це здебільшого батько, якого слухають «розкривши рота».

Дорослий футбол зовсім інший механізм. У дорослій збірній потрібно налаштувати гру навколо своєї ідеї досягнення результату за рахунок вже розвинених здібностей футболістів. Як на мене, Петракову це не вдалось… При цьому, тренеру завадило не лише примітивістське сприйняття футболу, а й його особистісне ЕГО та невміння спілкуватись з колективом сформованих особистостей, внаслідок чого Петраков дуже часто викликає гравців, які на думку багатьох є його «улюбленцями» із когорти тих, хто його слухав «розкривши рота» під час перебування у лавах «молодіжки».

Так, були результати з Францією та Шотландією, але й були очевидні провали із казахами та ірландцями.

Вчорашній матч із Шотландією відверто показав, що не у відсутності певних гравців, не в довгих переїздах команди проблема. На мій погляд, з того часу, як Збірну покинув Шевченко і її віддали на милість відвертих «фізкультурників» і гравці поступово почали забувати, що таке футбольний інтелект, який їм намагався привити попередній тренер.

Не хочеться перебирати по гарячих слідах вчорашній матч. Немає сенсу обговорювати те, чого змінити не можна. Хоча питань особисто в мене дуже багато: і по складу, і по замінах… Це вже не важливо. Але здається мені, що в останніх двох матчах нашій збірній світить максимум зачепитись за очки з вірменами, і то – це ще «бабка на двоє гадала».

Dynamo.kiev.ua нуждается в поддержке. Обращение к посетителям сайта

22.09.2022, 13:43
auto-cubinos-partizanos
Автор:
Статус:
Наставник (1356 комментариев)
Подписчиков:
1
Медали:

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть