Динамо ми втрачаємо...

Ой, як нам хочеться, ой як нам хочеться, не додивитись гру, взять й заснуть.

Та не виходить. Бо, чорт забирай, ще жевріє якась малесенька – манюсенька надія, що той же Бєсєдін, чи не менш той же Буяльський візьмуть і заб’ють м’яча в ворота галлів з Бретані. Пиром, щокою, шведою, підйомом, головою, спиною, вухом – все одно, аби тільки м'яч залетів в ворота дідуся Манданди.

Але наші бажання – то лише наші мрії, а реальність – то суєта суєт. І їдуть додому французи з одним голом, трьома балами, а ми з нульовою фігою.

Як завжди.

Підраховано, що в групових матчах ЛЧ і ЛЄ Динамо під керівництвом Луческу зіграло 16 ігор (12 матчів в ЛЧ і 4 гри в ЛЄ).

Друзі, хто скаже скільки було перемог в цих матчах? Думаю, що вгадали, аж одна (з Ференцварошем, гол головою Попова пам’ятаєте?) Ми ще двічі геройськи в цих групових іграх зуміли зіграти внічию і всього – навсього 13 разів (чортова дюжина!!!) програти. При цьому Динамо змогло забити суперникам –супостатам 7 голів - красенів, а вони нам якось ненароком 30 голів уродів.

Ми грали, як завжди, прекрасно, але дуже багато часу їздимо. Ми грали відмінно, але не вистачало Шапаренко. Ми повинні були перемогти, але нам якось випадково забили гол. Ми були на голову кращі, як запевнює нас наш легендарний, найстарший в світі коуч, але випадково пропустили гол. І т.д.

Чесно кажучи, перший тайм сподобався, він не не віщував біди. В першій половині ми грали не краще, але й не гірше. Чотири рази вдарили по воротам, двічі попали (Циганков і Гармаш), порівно володіли м’ячем, подали майже однакову кількість кутових (ми двічі, а бретанці тричі), порівно вигравали боротьбу в повітрі, а Гармаш на фоні Кабаєва здавався красенем.

Але початок другого тайму, коли ми ще не виспались, вийшовши з роздягальні, перевернув все. Як Сирота, який до речі зіграв дуже не поганий матч, проспав захисника Ву, один він знає. Хоч цього захисника, як мені здається, повинен був накривати Шепелєв чи Сидорчук, а не Сирота. Та після цього голу Динамо посипалось. І як би коментатор не намагався підтримати в нас впевненість в перемозі, не вірилось. Просто не вірилось.

Ця команда Динамо не вміє тримати удар. Цей тренер не взмозі налаштувати команду на перемогу після пропущеного голу. Така нині реальність.

Динамо, якому було необхідно відігруватись, в другому таймі нанесло вдічі менше ударів, чим в першому (лише два, не попавши жодного разу в ворота). Ренн же після забитого голу завдав ще сім раз ударів по воротам Нещерета (хоч жодного разу не влучив). І сказати, що Ренн викладався, сказати, що Ренн грав як ПСЖ, про що часто у нас пишуть, щоб підсолодити нам пігульку, не можу. Ренн грав просто, швидко і надійно. І все. А їх лідер, Буріжо, навіть не здавася космонавтом на нашому фоні, а просто грав в футбол. В справжній футбол, про який ми вже забули.

Про що це говорить? Лише про одне. Динамо або кинуло грати, або не вміє грати. Я ще ні разу не бачив такого Буяльського - Буяльського від якого відлітали м’ячі, як від фанери. Французи ж нам віддали м’яча, а ми не знали що з ним робити. Не носитись же бездумно по полю, як це робив Тимчик. Не битись - боротись, як колотився Бєсєдін.

А Ванат, Андрієвський, Кабаєв, вийшовши щоб переломити гру, розчинились на полі, як сіль в воді.

Друзі, команди не було. Не було того, хто б міг повести за собою цю неорганізовану товпу, цей натовп, який ми називаємо Динамо, на штурм, перемагаючи через не можу невдачі. Не було. Капітан Сидорчук на це, як виявляється не здатен, а в найбільш талановитого гравця Динамо – Циганкова – для цього немає характеру.

Біба, Сабо, Колотов, Дем’яненко – де ви? Де ви – лідери? «Одних уж нет, а те далече», - як писав колись поет (Твардовський, якщо хтось забув).

Найбільш гірко те, що ми може й станемо чемпіонами серед мінаїв, рухів, інгульців, колосів і т. д. Може й переможемо через три дні Шахтар, а потім здолаємо й Дніпро з Зорею та Ворсклою. Але це буде прісно. Бо та ж сама Ворскла – це навіть не команда з кіпрського міста Ларнака чи навіть не з карликової держави Ліхтенштейн, де грають в футбол, а не в Чапаєва чи в дурака. Подякуємо нашій Академії, яка виростила сотні гравців і не виростила жодного футболіста.

От тому ми знову докотились гра до поразки.

Не буду сьогодні ні про Луческу, якого чомусь улеливо тут називабють «містером», ні про Суркісів, бо надоїло …

А Динамо ми, вболівальники, втрачаємо.

З повагою,
Скіф.