Ой, як нам хочеться, ой як нам хочеться, не додивитись гру, взять й заснуть.
Та не виходить. Бо, чорт забирай, ще жевріє якась малесенька – манюсенька надія, що той же Бєсєдін, чи не менш той же Буяльський візьмуть і заб’ють м’яча в ворота галлів з Бретані. Пиром, щокою, шведою, підйомом, головою, спиною, вухом – все одно, аби тільки м'яч залетів в ворота дідуся Манданди.
Як Амаш двома годинами пізніше.Але наші бажання – то лише наші мрії, а реальність – то суєта суєт. І їдуть додому французи з одним голом, трьома балами, а ми з нульовою фігою.
Як завжди.
Підраховано, що в групових матчах ЛЧ і ЛЄ Динамо під керівництвом Луческу зіграло 16 ігор (12 матчів в ЛЧ і 4 гри в ЛЄ).
Друзі, хто скаже скільки було перемог в цих матчах? Думаю, що вгадали, аж одна (з Ференцварошем, гол головою Попова пам’ятаєте?) Ми ще двічі геройськи в цих групових іграх зуміли зіграти внічию і всього – навсього 13 разів (чортова дюжина!!!) програти. При цьому Динамо змогло забити суперникам –супостатам 7 голів - красенів, а вони нам якось ненароком 30 голів уродів.
Ми грали, як завжди, прекрасно, але дуже багато часу їздимо. Ми грали відмінно, але не вистачало Шапаренко. Ми повинні були перемогти, але нам якось випадково забили гол. Ми були на голову кращі, як запевнює нас наш легендарний, найстарший в світі коуч, але випадково пропустили гол. І т.д.
Чесно кажучи, перший тайм сподобався, він не не віщував біди. В першій половині ми грали не краще, але й не гірше. Чотири рази вдарили по воротам, двічі попали (Циганков і Гармаш), порівно володіли м’ячем, подали майже однакову кількість кутових (ми двічі, а бретанці тричі), порівно вигравали боротьбу в повітрі, а Гармаш на фоні Кабаєва здавався красенем.
Але початок другого тайму, коли ми ще не виспались, вийшовши з роздягальні, перевернув все. Як Сирота, який до речі зіграв дуже не поганий матч, проспав захисника Ву, один він знає. Хоч цього захисника, як мені здається, повинен був накривати Шепелєв чи Сидорчук, а не Сирота. Та після цього голу Динамо посипалось. І як би коментатор не намагався підтримати в нас впевненість в перемозі, не вірилось. Просто не вірилось.
Ця команда Динамо не вміє тримати удар. Цей тренер не взмозі налаштувати команду на перемогу після пропущеного голу. Така нині реальність.
Динамо, якому було необхідно відігруватись, в другому таймі нанесло вдічі менше ударів, чим в першому (лише два, не попавши жодного разу в ворота). Ренн же після забитого голу завдав ще сім раз ударів по воротам Нещерета (хоч жодного разу не влучив). І сказати, що Ренн викладався, сказати, що Ренн грав як ПСЖ, про що часто у нас пишуть, щоб підсолодити нам пігульку, не можу. Ренн грав просто, швидко і надійно. І все. А їх лідер, Буріжо, навіть не здавася космонавтом на нашому фоні, а просто грав в футбол. В справжній футбол, про який ми вже забули.
Про що це говорить? Лише про одне. Динамо або кинуло грати, або не вміє грати. Я ще ні разу не бачив такого Буяльського - Буяльського від якого відлітали м’ячі, як від фанери. Французи ж нам віддали м’яча, а ми не знали що з ним робити. Не носитись же бездумно по полю, як це робив Тимчик. Не битись - боротись, як колотився Бєсєдін.
А Ванат, Андрієвський, Кабаєв, вийшовши щоб переломити гру, розчинились на полі, як сіль в воді.
Друзі, команди не було. Не було того, хто б міг повести за собою цю неорганізовану товпу, цей натовп, який ми називаємо Динамо, на штурм, перемагаючи через не можу невдачі. Не було. Капітан Сидорчук на це, як виявляється не здатен, а в найбільш талановитого гравця Динамо – Циганкова – для цього немає характеру.
Біба, Сабо, Колотов, Дем’яненко – де ви? Де ви – лідери? «Одних уж нет, а те далече», - як писав колись поет (Твардовський, якщо хтось забув).
Найбільш гірко те, що ми може й станемо чемпіонами серед мінаїв, рухів, інгульців, колосів і т. д. Може й переможемо через три дні Шахтар, а потім здолаємо й Дніпро з Зорею та Ворсклою. Але це буде прісно. Бо та ж сама Ворскла – це навіть не команда з кіпрського міста Ларнака чи навіть не з карликової держави Ліхтенштейн, де грають в футбол, а не в Чапаєва чи в дурака. Подякуємо нашій Академії, яка виростила сотні гравців і не виростила жодного футболіста.
От тому ми знову докотились гра до поразки.
Не буду сьогодні ні про Луческу, якого чомусь улеливо тут називабють «містером», ні про Суркісів, бо надоїло …
А Динамо ми, вболівальники, втрачаємо.
З повагою,
Скіф.
Хоча тут зовсім не до сміху.
Хоу! Я всё сказал!..
Слава Украине!.. Берегите себя...
На мою думку це головне і ніякий тренер із цим набором футбольорів суттєвих успіхів не
досягне, так якісь виграші у вказаних Вами команд будуть, але не більше. Сьогоднішні Дніпро
і Шахтар показують, що навіть із наявних українських футболістів + недорогих легіонерів можна
збудувати більш - менш конкурентну команду для виступів у європейськіх лігах, але це не
під силу Суркісам з їх Луческами.
учетная запись этого пользователя была удалена
Я мав на увазі його поему "За далью даль".
Там в розділі "Так это было" інші слова, хоч суть таж:
"А те и вовсе под запретом,
А тех и нет уже давно".
А тепер про втрату Динамо.
Я ж не про акції і не про ТОВ, ПАТ чи ПрАТ.
Я про команду, що в нашому серці. Наприклад в мене вона з 1964 року.
Я не вмію вболівати головою, як і більшість з нас.
Ми ж Вами вболіваємо серцем.
Тому Динамо - не вибір.
Це любов, якщо хочете - кохання. І ось цю любов, це кохання ми втрачаємо, на жаль.
"Иных уж нет, а те далече… Цитата из «Евгения Онегина» А. С. Пушкина, гл. 8,строфа 51 (1832): Иных уж нет, а те далече, Как Сади некогда сказал! Сади (1213—1291) — знаменитый ирано-таджикский поэт. Впервые изречение Сади Пушкин поставил эпиграфом к поэме «Бахчисарайский фонтан» (1824): «Многие так же, как и я, посещали сей фонтан; но иных уже нет, другие странствуют далече». В пушкинские времена поэма Саади «Бустан», откуда взята эта строка, еще не была переведена ни на один из европейских языков. Пушкин взял это изречение Саади из известной тогда в России «восточной» поэмы «Лалла Рук» английского романтического поэта и прозаика Томаса Мура (1779—1852), который говорит там о фонтане, «на котором некая рука грубо начертала хорошо известные слова из Сади: «Многие, как я, созерцали этот фонтан, но они ушли, и глаза их закрыты навеки». Фраза используется для выражения сожаления о прошедших годах, о друзьях, товарищах тех лет. Текст эпиграфа и цитата в «Евгении Онегине» восходят к поэме Сади «Бустан». (Пушкин, Временник Пушкинской комиссии Академии наук СССР, т. 2, М.—Л. ”1936, с. 468). Вместе с Пушкиным появилось множество талантов, теперь большею частию забытых или готовящихся быть забытыми, но некогда имевших алтари или поклонников; теперь из них Иных уж нет, а те далече, Как Сади некогда сказал! (В. Г. Белинский Литературные мечтания.)"
Источник: Цитаты и афоризмы.
https://citaty.su/inyx-uzh-net-a-te-daleche-kak-sadi-nekogda-skazal
блестящие победы,так и "не дотянулись до Кубка чемпионов"? Или других причин,кроме самого факта поражения на том или ином этапе, не было?..
Але після 1991 року хоч і були поразки, але не було такої безнадії.
На счет одной нации сам себя что ли ненавижу? И вообще в чем это проявляется и при чем тут нация, если за интернационал?
" 'Бывали хуже времена, но не было подлей'
Из поэмы «Современники» (ч.1 «Юбиляры и триумфаторы», 1875) Н. А. Некрасова (1821 — 1877):
Я книгу взял, восстав от сна,
И прочитал я в ней:
«Бывали хуже времена,
Но не было подлей».
Последние слова поэт заключает в кавычки не случайно, поскольку фактически это цитата из рассказа «Счастливые люди», принадлежащего перу малоизвестной ныне русской писательницы Надежды Дмитревны Хвощинской (1825—1889).
В журнале «Отечественные записки» (1874. № 4) он был опубликован под псевдонимом «В. Крестовский».
Один из героев этого рассказа сетует на утрату своими современниками былых идеалов и гражданских чувств:
«Черт знает, что из нас делается. Огорчаемся с зависти, утешаемся ненавистью, мельчаем — хоть в микроскоп нас разглядывай! Чувствуем, что падаем, и сами над собой смеемся… А? правда? были времена хуже — подлее не бывало!»
Таким образом, Н. Д. Хвощинская вошла в историю русской литературы и языка, хотя и одною, но крылатой, увековеченной поэтом строкою.
Двустишие это цитируется, когда говорят о годах реакции, о полицейско-самодержавном режиме России, или о времени, для которого типичны кризисные явления в общественной жизни, упадок морали и нравов.
За гробом поэта В. С. Курочкина шло мало провожающих. Я слышал, как об этом говорили кругом.
Одни говорили, что объявления о смерти Курочкина были поздно напечатаны…
Другие говорили, что не кончился еще летний сезон и Петербург не весь налицо.
Третьи говорили, что Бывали хуже времена, Но не было подлей…
Я думаю, что правы и те, и другие, и третьи. (Н. К. Михайловский. Записки профана, 15, Соч., т. III, СПБ. 1897, с. 594).
Время, повторяю, было трудное, недаром обжора и пьяница, но либеральнейший человек, старший врач губернской земской больницы говорил:
«Бывали хуже времена, но не было подлей». (Ив. Бунин, Святочный рассказ)."
Источник: Цитаты и афоризмы.
https://citaty.su/byvali-xuzhe-vremena-no-ne-bylo-podlej
Почистим общество до дна!
Вина скорей налей!
И будут лучше времена,
Теплее и светлей!
:-)