Чепчики в повітря?....

В суботу почав нарешті читати посметрно видану книгу К. Симонова з його мемуарними спогадами – «Истории тяжелая вода».

Читав з цікавістю Але в цей час Сетанта транслювала гру МанСіті з Фулхемом. Спочатку дивився одним оком, а після того, як манчестерці отримали одинадцятиметровий в свої ворота й вилучення, відклав книгу і насолоджувався лише грою.

З таким же запалом дивився трохи пізніше гру Барси з Альмерією, останню гру одного з небагатьох, що залишились, патріархів тої гвардіоловської космічної Барси – Жерара Піке. Друзі, це був футбол, схожий з театром, в якій грається п’єса, де актори не знають її розвязки.

А на наступний день була гра: Чорноморець – Динамо, в другому таймі якої мені хотілось спати. І це о четвертій годині дня.

Колеги, скажіть після шекспіровських трагедій («Гамлет», «Король Лір» і т.д.) хоч один навіжений буде дивитись вишневську «Оптимістичну трагедію» чи не менш оптимістичну «Загибель ескадри» героя соцтруда, кавалера шести орденів Леніна і п’яти сталінських премій Олександра Корнійчука. Питання, звичайно, риторичне, хоч, на мою думку, знайдуться декілька сот божевільних, які будуть стверджувати, що автор «Макара Діброви» куди талановіший, ніж якийся там Шекспір, бо у того англійця не було ні премій, ні орденів, а піджак нашого земляка з Вінниччини аж рвався від них.

Але я не про драматургію, тим більше я її знаю погано. Я про футбол, в якому також дилетант, але бачив його куди більше. Я про Динамо.

Десь читав, здається в Олексія Толстого, того що Миколайович, того, що «красный граф», той що автор Аеліти, Гіперболоїда і Петра, що неможливо добре описати те, що погане.
Тому писати з розумним виразом, а тим білше з пафосом про вчорашню перемогу не можу. Й хейтити не хочу, бо вже надоїло, скажу лише декілька думок, що буквально вириваються з голови.

Біда Динамо не гравцях. Ні. Біда Динамо в тому, що команда не може і не вміє вести ту гру, яка могла б зламати організований опір суперника. Тут мало завзяття одного гравця, будь він навіть Пеле з Марадоною і Мессі в одному флаконі, тут потрібна командна гра, яку б розуміло і вело Динамо і від якої крутилася б голова у суперника. Але ж немає такої гри. Ні колективної, ні розумної, ні швидкісної.

Вчора у Динамо була повна перевага, забили аж три голи. Але, колеги, два голи після зароблених дурних пенальті, які нормальна і вміла команда, не Чорноморець, ніколи не допустить. І один гол після красивої комбінації Буяльського з Циганковим, що віддав гольовий проникаючий асист на Віталія. Ось власне і все.

До речі після другого голу, крива гри хитнулась до воріт киян і чомусь здавалось, що вони, як завжди, щось та й накрутять біля своїх воріт. Слава богу, на цей раз обійшлось.

Але я до сих пір не розумію, як може поєднуватись у гравців бажання перемоги з в’ялістю та розхлябаністю. Наприклад, Попов так й навчився і мабуть вже не навчиться читати гру, постійно втрачав Гладкого, який при більш сприятливому моменті міг забивати м’яча в ворота киян.

Так і не міг втямити, чому раз за разом виходить на поле Кабаєв, який так й не вписався до сих пір в манеру гри Динамо і якого постійно наш коуч постійно замінює в другому таймі. Або дайте йому все-таки вписатись в команду (його пас Циганкову був класним), або навіщо його ставити? Є ж наприклад Діалло. Тому ніяк не можу второпати, чому він постійно ігноруюється. Не буде награватись не буде ж гравця.

Повністю згоден з Луческу, що перемога Динамо не викликає сумнівів. Я б не вагався назвати переможця ще до гри. Але друзі, ця безумовна перемога була отримана над командою, що йде на останньому місці, набрала лише три очки, а в десяти іграх забила аж 5 голів. Кидати чепчики в повітря не варто.

Будемо чекати. Тільки що? Перебудови чи латання дірок. Подивимось. Хоч відповідь на це питання з точністю в 99 відсотків ми знаємо, на жаль.

З повагою,
Скіф.