З вірою та надією...

Затра,10 серпня 2023 року (запамятаємо цю епохальну дату) наше з Вами, колеги, легендарне Динамо дебютує в Лізі Конференцій. Нічого, що це третій по силі європейський турнір, нічого, що це турнір невдах та бідолах. Але, дякуючи богу, за участь в ньому Суркіси (так, Суркіси, а не Динамо) отримають якихось пару мільйонів європейських тугриків.

Ми ж отримаємо ті прекрасні миттєвості життя, які, на жаль, неможливо, як бажав Фауст, зупинити, але до вподоби запам'ятати. На все життя. Чи забути на все життя...

Тут блогер Сергій Гусак навів статистику матчів з греками. Зазвичай Динамо їх перемагало. Навіть при Хацкевичі, не надто впевнено, але проходили греків (в чотирьох іграх Динамо від Хацкевича здобуло аж одну перемогу при трьох нічиїх). Та нині ж у нас за кермом не напівгеніальний Хацкевич, а найкращий тренер всіх часів і румунського народу «містер» Луческу, та й граємо не Панатінаїкосом чи АЕЛом, а з бідолашним Арісом з Салонік, який останній раз ставав чемпіоном Греції зовсім недавно - в 1946 році, а володарем кубку - наче вчора, всього-навсього, в 1970 році. Найвище місце клубу з Салонік за останні 42 роки – третє, в сезоні 2020/2021 років, а в наступні роки - четверте та п’яте. Так що суперник звір зі звірів.

Але чому тоді ми відчуваємо, якщо не головою, то серцем та й вухами якийсь острах? Чому? Чому так невпевнено віримо в перемогу? Чому, друзі? У нас же таке підсилення – Ярмоленко! А грають велетні з велетнів: Сидорчук, Дячук, Біловар, Попов з Сиротою та й Тимчик з Дубінчаком разом з ними кашу не псують…

А Беніто та Ванат з Шапаренко та Буяльським за підсилення Кабаєва здатні розірвати захист не те що Оболоні, а навіть Миная...

Чому, колеги, тоді відчуваємо сумнів? Чому не хоче переварюватись борщ в шлунці?

Ні, колеги, потрібно вірити в перемогу, НАШУ перемогу, вірити сіма фібрами вразливої вашої футбольної душі. Це я вже пишу не жартуючи. Бо якщо не проходити таких як Аріс, то кого? Партизанів з гайдуками, чи помаранчевих летючих голландців з гордими нащадками Пястів та гуситів? Потрібно перемагати всіх, тим паче, що в ЛК не грають нині Мансіті та Барселона, Баварія з ПСЖ, яких, до речі, не постійно, але все ж таки Динамо перемагало. Колись, але перемагало…

Та згадуючи недавну гру з дебютантом УПЛ – Оболонню, відчуваємо холодок по спині, а шлунок все ж таки не хоче переварювати ні борща, ні пива. Бо Динамо, наше улюблене Динамо, разом з Оболонню грало в таку видовищну та захоплюючу гру, що відразу ж згадався той дитячий дворовий футбол, коли всі в атаці і нікого в захисті, але грали від воріт і до темна, а в вікнам за нами спостерігали п'ятнадцятирічні Прекрасні Дами і королеви краси не тільки двору, а і всієї вулиці. Памятаєте?

Саме це я й згадав, спостерігаючи і насолоджуючись грою нащадків київських чекістів з колегами пивоварів. Іншого епітета тій грі я не знайшов і тому думаю, що якщо так і завтра буде грати Динамо, то нас чекає….

А що нас чекає? Лише бог з Нострадамусом знає… Та й ми здогадуємось, що так грати, як грали з Оболонню завтра не то що неможна, але й злочинно. Будемо надіятись і вірити…

Тим більше, на мою думку, у нас не такі вже й погані гравці, як тут стверджує головний адепт зеленого кольору, але з непоганими, хоч і не досить талановитими гравцями у нас чомусь немає захисту: ні в центрі карної площадки, ні по її краям, ні в опорній зоні. Гравці є, а захисту немає. Тому на мою думку потрібно й ставити питання найкращому тренеру румунського народу з турецькими околицями та донецькими кряжами лише одне питання: «чому?» А може й «коли?».

Та що гадати, подивимось.

З вірою та надією…

З повагою, Скіф.