Негативне чудо чи неоптимістична трагедія

Написавши в попередньому пості з вірою і надією, я, чесне слово, незважаючи на всі негаразди, на дворову гру Динамо з Минаєм та Оболонню, вірив і надіявся на перемогу киян над однією з посередніх, тобто- ніяких, команд Греції. Тим більше, що Аріс - це не Панатінаїкос, АЕК чи Олімпіакос. За цю віру й надію блогер Вадим, коментуючи той пост, навіть знайшов у мене «душок імперського мислення, так присущий нашому північному сусіду» (слово "присущий" не моє, а автора коментарія)

Може… Може я і «імперіаліст» (потрібно розібратись), але греків , цих греків потрібно було обігравати «в снігу, в пустині, на пляжі і де тільки можна», як колись висловився нинішній тренер киян Олег Гусєв про борисовське БАТЕ, здається.

Але сталось так як сталось.

У киян, що вийшли грати з «солунськими братими» (греків не було не тільки в основі, а і на замінах), з переляку тремтіли не тільки руки, ноги, а й піджилки. І давайте чесно скажемо, що цей переляк породив найвеличніший тренер всіх часів, румунських Карпат, стамбульських окраїн та донецьких копалень, коли видав передматчевий спіч, що гравці дуже втомлені після 23-ох годинних переїздів і він буде задоволений нульовою нічиєю. Гравці також люди, вони, на відміну від нас, вболівальників, довіряють «легендарному» тренеру і повірили, що втомлені і буде достатньо безгольової нічиєї.

Так, цей матч був матчем імені Сироти і Попова. Але ж, друзі, хіба інші грали краще? Де один за всіх, а всі за одного? Немає… Та й Дюма, гадаю, більшість з них не читало. Ну може якось Попов прочитав на айфоні скорочену версію роману під час набивання татушок.

Як можна назвати гру, коли кияни при абсолютно ніякому супернику, який грав в гру бий – біжи і відривай ноги, зуміли лише двічі з п’яти раз влучити в ворота (дані Sofascore)? Як? Таку гру навіть колгоспною не назвеш, щоб не ображати гру колгоспних команд. Єдинийсправжній гольовий момент за всю гру виник аж на 87 –ій, здається, хвилині, коли Бражко організував атаку, а Ярмоленко зі всієї дурі запустив м’яча в голкіпера грецької команди. І фініта ля комедія. Хоч чесно не «фініта», бо на останніх секундах Бущан знову спас Динамо, після того як центральні захисники розступились перед нападниками греків і дали нанести удар Менендесу (слава Бущану і богу, що удар у того вийшов неоковирним).

Динамо абсолютно не розуміло як розвивати атаку, як будувати білд ап, як віддавати м’яча між лініями, як бити і влучити в ворота. Згадайте ті довгі й нудні перепасовки між захисниками і Сидорчуком на своїй половині поля і потім довгі передачі в нікуди, бо м’ячі спокійно забирали греки, точніше гравці грецької команди. Кудись зник Ярмоленко. Він до речі більше працював в захисті, чим атакував ворота, розв’язавши цим руки «греку» Феррарі і той, як на Шумахер на червоному феррарі, раз за разом обходив як самого Ярмоленко, так і Тимчика в купі з ним. В результаті при володінні м’ячем десь біля 55% наші чарівники – кудесники зуміли лише 5 раз завдати удар по воротам. П’ять раз за гру! Зате двічі влучили.

Наші фулбеки, які все ж таки інколи підлючались в атаку, не виконали майже жодного небезпечного прострілу. Я пам’ятаю лише пару передач Дубінчака: раз Буяльському на 74 хвилині і раз під удар Ярмоленко на 87 хвилині, який той щасливо для «греків» змарнував. В такій грі, коли м’яча не доставляють між лініями Буяльському, Віталію, нашій палочці-виручалоці, на полі робити нічого. Хоч він і намагався щось робити, але ККД його дій був близьким до нуля. А Шапаренко, який також вміє тягати м’яча, вчора не було видно. Від слова зовсім.

Про швидкість, командну швидкість, навіть згадувати не хочу, тому що тут потрібно знову ж згадати того ж Ярмоленко, який отримавши м’яча люто гальмував атаку, танцюючи навкруги м’яча, по пять – шість раз касаючись його перед передачею.

І останнє. Заміни… Чого заміни пішли лише на 81 хвилині один бог знає? Чому той же Бражко, який так оживив гру, вийшов лише 9 хвилин до кінця основного часу, я думаю і сам наш геніальний тренер не знає. Зате я впевнений, що в наступній грі Бражко в основі також не вийде: немає права, бо у нас є Сидорчук.

Не хочеться писати, але, чесно кажучи, Динамо злякалось. Злякалось ніяких греків, злякалось атакувати, злякалось вигравати, злякалось, навіть, програвати. Це могло б стати епітафією як тренеру Луческу, але не стане, бо Суркіс- джуніор до сих пір вірить в «таланти» цього бухарестського майстра.

Залишилось лише вірити, вірити через невіру, що Луческу все ж таки в рідному Бухаресті, посмілішає і обіграє цих негрецьких греків з ніякої команди. Бо навіщо тоді він.

З повагою, Скіф.