Чудес не буває

«Чудес на світі не буває», - вчив мене в середині 70-их, ще молодого конструктора, практично молокососа від гідравліки, головний конструктор заводу, зубр із зубрів, Володимир Павлович Григор’єв, коли насос, який так довго вибрикувався, так довго не хотів виходити на розрахункові параметри, раптово запрацював і запрацював не то що на місячну премію, а на всю державну, а то й на Нобеля (мрії… мрії…).

Ось і я задаю питання нині (собі, собі, а кому ж ще…): ну якщо чудес не буває, то чому менеджмент Динамо вперто гне одну й ту ж лінію: нічого не потрібно робити, а все розсмокчеться само по собі.

Може… Все може бути, хоч чудес і не буває. Але чомусь не розсмокчується і давно вже не розсмокчується, хоч ми замість заслуженого тренера України, заслуженого працівника фізичної культури і спорту і колишнього тренера ряду українських клубів і навіть одного іноземного (казахського) Олександра Іщенка призначили керівником Академії Динамо Артема Кравця, який хоч немає якихось регалій, але вже давно є жахом Валенсії. Невже хтось думає, що це Іщенко є єдиною причиною безглуздої гри Динамо нині. Хоч він і є одною з причин.

Тому вчора, дивлячись гру Чорноморця з Динамо, у мене виникало лише одне читання: чому менеджменту потрібно так довго мучити і себе, і нас. «Чому?»

Невже Суркіси вірять в якесь чарівництво, в золоту рибку, в скатертину – самобранку, чи в повеління щуки? Мабуть, бо це є єдиним поясненням того, що процесів поліпшення, процесів перебудови не видно не тілько неозброєним оком, а й під мікроскопом.

Розглядати вчорашню гру це в першу чергу задавати питання. На жаль, собі. На жаль, риторичні.

Про наш захист, особливо про центральних захисників, вже й питати не хочеться. Але якщо, як вчора на прес-конференції сказав злий Луческу, що у нього основна надія на Попова, то зливай воду. Попов – це м’язи без мізків. Такі, як Денис, звичайно потрібні, але ж не всі і не для креативних процесів.

Дячук, на якого Луческу покладав надії, чомусь не прогресує, а деградує до рівня Попова і раз за разоом дозволяє забивати гола суперникам. Два з трьох голів Чорноморця, голи імені Дячука.

Сирота, який має мізки, навпаки, програє в фізиці, як це наглядно доказав вчора Ієде. Точніше, навіть, він не фізично слабкий, він інтроверт і тому через постійну недовіру тренера, ніяк не може виробити в собі впевненість, а через надмірне бажання доказати Луческу своє вміння, часто втрачає позицію.

Опорна зона, наша біль №2. До речі, вчора в творчій праці Сидорчук був одним з найкращий. Це він разом з Ярмоленко, затоптавши моряків, створили перший гол Динамо. Це він в кінці першого тайму віддав прекрасний розрізний пас Ванату, удар якого, на жаль, парирував кіпер одеситів, це він, нарешті, зрівняв вдруге рахунок після яскравої комбінації, яку, до речі, сам і розпочав, відібравши м’яча в когось з одеситів. Але в руйнуванні атак одеситів Сидорчук був п’ятим колесом до возу: згадайте як одесити в першому таймійого обікрали й ледь не забили другого гола. Заміна Сидорчука напрошувалась, але хто скаже, що вихід Бражка посилив гру в захисті. Та й чи геть посилив? Мені здається, що цього не сталось, а після вилучення Сироти наша опорна зона, разом з захистом, посипалась як ртуть з розбитого термометру: в різні щілини, що і дало Ієді, забити третій гол. Бражко, якщо йому не будуть довіряти, на жаль повторить шлях Дячука до деградації, як це до речі зробив один з самих колись талановитий наших опорників – Володимир Шепелєв.

Згадайте. Як прекрасно він починав. Згадайте, як він забивав переможні голи Шахтарю, але хто знає де нині той талановитий опорник. Немає його. Ми лише інколи бачимо проблиски тої гри, яку бачили колись. На мою думку, причиною цього є щось внутрішнє. Причиною кризи Шепелєва є якісь процеси, що не по’вязані саме грою, а в відношенням до нього. Бо Шепелєв, як і Сирота, інтроверт, він все переносить в собі. І це часто доводить обох до зривів на полі.

А четвертому опорнику, Андрієвському, чомусь не довіряє Луческу. Хоч пам’ятаєте, як заграв Олександр, коли Динамо тренував Шовковський? Чи згадайте розкішно-чудовий пас Андрієвського в грі Арісом, який спас Луческу від відставки. А вчора він не тільки не грав, а його не було навіть в запасі…

Захист та опорна зона – це дві основні проблеми Динамо.

Є й інші. Наприклад, наші фулбеки є фізично витривалі, прекрасно вміють бігати, але майже ніхто не вміє віддати точно націленого паса в карний майданчик.

Ярмоленко. На мою думку каші не портить, але й не є тим «синком» , на якого сподівався Суркіс. Його черпачки розкішні. Мабуть найкращі в лізі, але часто його відсутність в епізодах, рідко, але все ж таки буває, призводить до кризи.

До речі, де дівся Кабаєв? Його також немає навіть в запасі вже другу гру. Може травмувався, не знаю....

Та , мабуть, досить бурчати.

Будемо надіятись, хоч чудес не буває. Але Григорчук вдруге підряд без основних гравців (Салюка, Кузика та Бабангіди) обіграв Луческу.

Що ж : дайош Бешикташ!!!

З повагою,
Скіф