Drang nach Salzburg або "Платон мені друг, але істина дорожча"

Продовжуючи вчорашню тему віри, знову і знову переконуєшся якими ж обгрунтованими та незаперечними були формули буття класиків про віру, яка, по –Тертуліану, хоч і абсурдна, але, по – Марксу, завжди є безоплатним опіумом для нас з Вами, колеги, для вболівальників Динамо. Тому вітаюз цією перемогою всіх, хто беззаперечно вірив, як і тих, хто вірив «фіфті –фіфті», а також і тих, хто зовсім не вірив, але надіявся.

Тому давайте насолоджуватись цією звитягою. «Зупинись миттєвість, при прекрасна!»

Але… Але…

Але «Платон мені друг, але істина дорожча».

Так ось. Що Ви, друзі скажете про перемогу киян, які в першому таймі не змогли завдати жодного удару по воротам рейнджерів (не вважати ж ударом по воротам удар по м’ячу Бражко, після якого м’яч був заблокований десь на межі карного майданчика)?

Як і було прогнозовано, скОтти рвались на ворота Динамо своїм правим флангом, намагаючись без солі з’їсти Михавко з допомогаючим йому Дубінчаком. Пару разів, на самому початку, у них це виходило, але потім ці двоє за участі Кабаєва і Шапаренко перекрили всі їх потуги, в результаті чого шотландці так і не змогли розродитись. А Кабаєв до того ж раз за разом перегравав Таверньєра, кепа команди, створюючи загрозу воротам рейнджерів (на жаль ні Ванат, ні Буяльський, ні Ярмоленко не зуміли замкнути його прекрасні передачі). Михавко ж, заспокоївшись, сам став атакувати, плідно починати атаки і бити по воротам.

Та все ж таки, перший тайм незаперечно був за шотландцями. Наші атаки, крім атак Кабаєва, були хаотично непідготовленими, абсурдними по задуму, якого до того ж не було, тобто були ніякими. Ярмоленко пропав за горизонтом гри, Буяльський буяв десь, але не на полі, Ванат м’яча не отримував від слова геть. А Ванат без м’яча – це, навіть, не щит без меча, це пляшка без горілки. Плюс до всього шотландці знову і знову перегравали киян в повітрі.

Квінтесенцією гри стало видалення. І це видалення було закономірним, хто про нього що і не думав. Бо той же Жефте до цього порушення разів три – чотири ламав того ж таки Караваєва, а потім знущально просив вибачення і простягав Олександру руку, допомагаючи йому піднятись на ноги. Так що після того, як Жефте в черговий раз нишком в черговий раз влупив ліктем Караваєва, арбітр не витримав. «Хлопець, піди відпочинь і заспокойся», - сигналізував він йому другою жовтою карткою. "Порядну людину можна легко дізнатися по тому, як незграбно вона робить підлості", - стверджував класик, а цей бразилець підло і з задоволенням бив Караваєва. Так що не арбітр зламав гру, нехай Клеман зі своїми рейнджерами подякують своєму бразильцю.

Як би там не було, але це вилучення звичайно змінило гру. Хоч, чесно кажучи, спочатку здавалось, що нічого не змінилось. Шотландці як атакували, так і продовжували атакувати. І вся Україна повинна подякувати Попову, коли він протягом двох-трьох секунд приймав на себе на 74 хвилині гарматні удари рейнджерів. Браво, Попов!

Потуги киян в ці хвилини налагодити гри скидалися похмурими і жалюгідними. Динамо абсолютно не виглядало силою в русі. Воно десь з 60-ої хвилини прогнозовано мало вигляд більш втомленого колективу, ніж Рейнджерс в неповному складі. Заміна Ярмоленко на Волошина не давала ніякого зиску. Слава богу, це зрозумів Шовковський і після тої самої атаки шотландців на 74 хвилині, коли вся Україна дякувала Попову, він наважився на дві заміни, які переформатували гру: очевидно знявши з гри малопомітного Буяльського і, менш очевидно, замінивши активного, але вже втомленого Кабаєва.

А далі сталось те, що повинно було статись. Одна прямолінійна, але втомлена команда, граючи до того ж в меншості, пропускає два голи від такої ж вже втомленої, але більш вправної, команди, на заміну в якої до того ж вийшли два свіжих бігунка і вравний диригент.

Перемога завжди успіх. Але успіх може були лише миттю, коли перемога не є запорукою і основою для подальших звитяг.

А попереду не партизани з Сербії, не рейнджери з Глазго, а ФК Зальцбург, який хоч і займає 41 місце в рейтингу УЄФА (Рейджерс займав 28-е, а Динамо -70), але виглядає куди вправнішим. Тому спокійний «drang nach Salzburg» виглядає маловірогідним. Але побачимо. Будемо надіятись і знову ж вірити…

З повагою,
Скіф.