Михавко як дзеркало Динамо

Не хочеться сперечатись і розливатись дешевою горілкою по спустошеним душам вболівальників Динамо. Просто немає сил.

Так, Динамо старалось, дуже старалось, билось до останнього патрону, точніше - секунди, але коли сил є повний жбан, а думок дай бог на чекушку, то результату не бачити як своїх вух без дзеркала.

Щось схоже на футбол, на гру від Динамо ми бачили лише до 67 хвилини, коли втомленим, падаючим з ніг, пішов з поля Ярмоленко. А потім, ще півгодини, ми спостерігали біготню, ту біготню, яку футболом назвати можливо лише з великим натягом та й то після ополовиненої пляшки. Власне це і все, що можна сказати про вчорашню гру.

Добавлю декілька слів. Знаючи, що потрібно було відігравати два голи, здавалось, що ми повинні були побачити осмислену, вдумливу гру киян. Не навалу, а гру. Хотілось побачити театр футболу від Шовковського, та побачили поле рукопашного бою. До речі, театру футболу від Шовковського ми, практично, ще не бачили. Те, що ми бачимо - це лише і всього - навсього відхід від налаштувань Луческу. Якоїсь новизни, якихось оригінальних ідей від Шовковського ми спостерігаємо лише, коли вдягнемо рожеві окуляри з великими діоптріями. На жаль. Бо близорукість, короткозорість, нас робить оптимістами. А оптимізм, як памятаєте, по- Вольтеру, - це пристрастно стверджувати, що все добре, коли насправді все погано. Ну може не все, але все ж таки погано...

Гляньте, колеги і вболівальники, на скрін. Це початок гольової атаки австрійці. Так, австрійці зробили з Бражка «плаксу-більшовика», але ж що роблять інші його колеги по команді? Придивіться: і Піхальонок, і Тимчик, і Дубінчак, і Михавко з Поповим дивляться на м’яч, а не на гравців. Весь захист не бачить одинокого палестинського данця Адама Дагіма, якому хоч і лише 18 років, але який виявляється мудрішим за весь наш захист на чолі з гладіатором Поповим і центральним захисником з дитячим обличчям Тарасом Михавко, який до речі на чотири місяці доросліший за Дагіма.

Виділяючи цих двох молодих тільки починаючих свій шлях в футболі гравців, я хочу сказати лише одне: можливо в технічному плані і данець, і українець тотожні, але в плані розуміння гри Дагім на голову переважає і молодого Тараса, і зрілого Дубінчака, і вовкодава Попова. Гнати м’яча вперед можливо красиво, але чи завжди розумно? Той же Михавко не може і не вміє, бо не вчили чи можливо мимохідь вчили як виходити з під пресингу, як починати атаку. Лонгбольне лупання м’яча вперед, як колись, може пройти раз чи два за гру (у Тараса раз пройшло), але ж в більшості випадків - це втрата контролю за грою і, як наслідок, небезпечна контратака на свої ворота. Тому коли ми, багато з нас, кричимо, що потрібно повернутись до витоків, до первинних налаштувань минулого футболу, футболу по-Лобановському, то потрібно розуміти, що це шлях в нікуди. І будуть Михавко з Поповим грати в Динамо на рівні, в кращому випадку, Ліги Європи, а той же Дагім з нині 20-ти річним Глухом підкорювати вершини Ліги Чемпіонів. Тим більше, що футбол Лобановського був не тільки фізично лонгбольним. Але це вже інша історія.

Ось тому, на жаль, і є Михавко дзеркалом нинішнього Динамо. В нього відбиваються як успіхи, так і невдачі.

З повагою,
Скіф