Любіть футбол: футбол не вмер.

Хто сказав, що ФУТБОЛ помер?

Не вірте ні білим, ні червоним, ні чорним, ні жовтим, а тим більше вигадникам кольору нашого нинішнього президента.

Футбол, щоб про нього не говорили, щоб не писали, щоб не вигадували жив, живе і буде жити і для нас з нами, колеги, і для наших дітей і внуків з внучками.

Не вірите? Подивіться вчорашню гру Барси з Інтером. Та й гра Арсеналу з ПСЖ була не гірша: там лише сюжет не був таким крутим.

Хтось каже, що нинішні футболісти не вміють бити по м’ячу, що ноги не так ставлять та й не звідти ростуть? Подивіться удари Рафіньї.

Хтось скаже, що розучились бити головою? Придивіться до другого голу Дюмфріса в ворота каталонців.

Хтось каже, що зникли технічні футболісти? Насолоджуйтесь грою Ямаля, який, як по мені, вже переріс звання принца футболу й стрімко стає королем. В 17 років навіть увінчатий Золотими м’ячами геніальний Мессі так не грав, не кажучи вже про Кріштіана Роналду. Можливо лише Пеле й Марадона так починали. Що ж: король помер, хай живе король.

Хтось каже, що футболісти ходять пішки по полю? Не вірте. Не вірте. Повірте, що це невірно. Бо подивіться як ганяли вчора Педрі, Рафінья, Ямал, Думфріс. Навіть 36-ти річний Мхітарян наздоганяв невловимого Ямаля. І не слони неслись, змітаючи все на своєму шляху, як ми звикли на наших стадіонах, а гнучкі, спритні і елегантні антилопи.

Футбол не вмер і не вмре. Хай не надіються на це і чорно-білі, і червоно-жовті і, навіть, зелені. Всі ці стенання, що раніше все було краще: і поля більш зелені, і дівчата молоді, і сосиски з вареною ковбасою смачніші – все це хникання і туга за молодістю. Тим більше, що в тих сосисках згідно ГОСТ 23670-79 (тобто 1979 року) допускалось «… замість яловичини, свинини, баранини спільне використання стабілізатора білкового, маси м'ясної яловичої чи свинячої, чи баранячої, харчової плазми (сироватки) крові, крохмалю чи борошна пшеничного». А в тій нашій країні, що допускалось, то й використовувалось.

На жаль наш рідний і улюблений український футбол не дарує нині нам таких пристрастей. Але ж проблема не в футболі, а в тих, хто займається футболом: від прибиральниці в спортивній школі до президента УАФ. І не тільки до них: а й до нас з вами, колеги, тому, що зневажаючи наш футбол ми ще більше його вбиваємо.

Як казав професор Преображенський «не читайте до обіду радянських газет», колеги, і, якщо і дивитесь нині український футбол, то не дивіться його натщесерце. Дивіться його на холодну тверезу голову і розумійте, що від нас з Вами, колеги, розвиток футболу залежить більше, ніж від Поворознюка з Шевченко, від Вацка зі Співаковським, бо хочуть власники клубів, чи не хочуть, а футболісти все – таки грають в першу чергу для нас з Вами. Якщо не будемо ми любити футбол, не будемо ми його критикувати, не будемо йому співати оди, не будемо його дивитись (на стадіоні чи з монітору компа), не будемо вимагати перемог, то власники клубів без жалю кинуть фінансувати цю нині збиткову справу, яку ми називаємо футболом. Прикладів безліч: наприклад, колись улюблені хокей та гандбол, регбі чи волейбол. Вони жевріють, намагаються вижити, ентузіасти щось вигадують, але без масової вболівальницької спільноти такі види спорту залишаються десь там, за горизонтом нашої уваги, як би це не було комусь боляче.

Тому давайте любить футбол. Давайте жити ним. Бо футбол це ми. Ми живі і живий футбол.

З повагою, Скіф

P.S. Любіть футбол. Він не вмер.