Треба!

Про вчорашню гру не читав жодного коментаря, не хотілось. Хотілось забути її, як забувають тяжкий сон чи як гроші в драній кишені. Але ж і сон буває не забудеш, і, тим більше, зниклих тугриків.

Початок гри: натиск, шторм, сила, енергія - краса. Гол... Навіть Біловар видається Каннаваро з Нестою в одному флаконі, а А Тіаре на фоні Біловара грає Рюдігера в квадраті.

Пройшло хвилин 30...35 і ми проснулись... Куди воно все поділось? Куди все зникло, як сон, як ранковий туман? Красуня-царівна знову одягла свою шкірку і перетворилась на болотну жабу...

Олександрія, побита часом, покинута срібним тренерським штабом, зламана зниклими гравцями, які пішли в безвість за чинами і грошами, раптово почала диктувати свої умови Динамо. То Моргун рятує команду після удару Козака, який без зусиль обігнав Тіаре, то Скорко випробує Моргуна, коли Бражко вирішив неспішно прогулятися по зеленому газону, то Кулаков знову втікає від Тіаре і тренує Моргуна в бойових умовах.

А розрекламований Бленуце, який ще влітку хотів грати в росії, а нині після хейту динамівських вболівальників нарешті начебто зрозумів що росія-агресор, власне запам'ятався лише голом в свої ворота.

А невгамовний Дубінчак, передачі якого постійно не знаходили партнерів і якого, як дитя з ясел оббігав маленький і верткий Жонатан, вже звично намагався отримати червону картку.

Здається команда все робила, щоб як і минулого року вилетіти з Кубку. Щоб врятувати ситуацію і, можливо, себе від відставки Шовковському прийшлось випускати стару гвардію, яка може вмерти, але не здатись - Буяльського, геніальний пас якого і призвів до переможного голу Шоли (слава богу, що Бленуце не зміг перешкодити цій вдалій комбінації).

І як після цього вболівати і насолоджуватись грою Динамо і не напитися?

Одначе є таке залізне слово, що кувалось роками: "ТРЕБА".
Треба бо це потреба життя, потреба не розуму, а серця. Ну що ж, раз ТРЕБА, то будемо...