Кризи немає...

ШО ми бачили в суботу? Карамбу, кориду, чорт забирай чи футбол. Хто скаже? На мій погляд і карамбу, і кориду, і чорт забирай, і футбол. Такий нині у нас футбол. Такий, коли ті, хто грав найслабіше, стають героями гри.

Бо хто скаже, що Караваєв зіграв добре? За що його хвалити, якщо він як захисник програв всі свої дуелі, постійно втрачав позицію і з його краю прийшли перші два голи.

Хто скаже, що Піхальонок зіграв добре? Так собі – можна сказати, але хвалити – зась. Та й лаяти ніхто не буде, бо віддав дві такі радіокеровані передачі, що ні РЕБ не перехопить, ні львів’яни не змогли дістати.

Хто скаже, що Бражко зіграв нарешті вдало? Навряд чи хто, якщо власними очима бачили, як його неодноразово обходили львівські легіонери, коли той намагався страхувати десь загубленого Караваєва. Та й тичок замість виносу м’яча, коли Динамо пропустило першого гола, не сприяє до похвал. Але, пам’ятаючи як він врятував ворота за декілька секунд до голу, шпетити й сварити також не хочеться.

І так можна сказати про всіх. Навіть про Моргуна, якого вже всі в українських палестинах і навіть і у всесвіті встигли зробити цапом – відбувайлом.

Так чого ж не вистачило киянам, щоб виграти вже здавалось що виграну гру? Чесно? Не знаю. Можу лише сказати, що я не вірю в недостатню фізичну підготовку, як і не вірю, що динамівці грають байдуже: всі ж бачили як несамовито Бражко схопився за голову і з розпачу бив руками зелене поле після пропущеного третього голу.

Я не знаю, чому динамівці не можуть сушити гру, щоб довести її до перемоги. Навіть не можу сказати чи то вони не вміють сушити гру, чи то тренерська установка забороняє сушити гру.
Не знаю. І ніхто не знає.

Хоч можлива двоє й знають.

Суркіс, наприклад: «Про яку кризу ви говорите? Команда 39 матчів у чемпіонаті не програє».
Шовковський, наприклад, який звинувачує арбітра з Караваєвим.

А так все добре, прекрасна маркіза.

Ну що ж, хай буде: кризи немає. Закарбуємо собі на лобі: «Кризи немає». Але тричі підряд пропускати на останніх хвилинах, а то й в компенсований час – це все ж таки не прикра несподіванка, а клята статистика кризи. Хоч можливо наступна гра з Кристал Пелес все- таки докаже, що кризи немає…

З повагою,
Скіф.