Гра ігор

Вчора ми всі побачили справжній футбол. Саме ФУТБОЛ. На жаль не в виконанні Динамо.

Гра в Барселоні – це Пісня пісень футболу, точніше Гра ігор футбольних. Концерт, який видали Барса з ПСЖ – нагадує мені концерти Бітлз з Пінк Флойдом в одному флаконі, Жовту субмарину зі Стіною на одному пласті.

Я раніше майже ніколи не дивився і не слідкував за ПСЖ. Після провалу експерименту з Мессі, Неймаром і Санчесом, мені здавалось, що команда з Парижу через дикі гроші втрачена для справжнього футболу. Тому фінал Ліги Чемпіонів минулого сезону був для мене як несподіваний вибух шахеду під вікном. Наскільки оглушливо ПСЖ розібрався з Інтером. Побачити в фіналі 5 голів в одні ворота – це не тільки диво, це майстерність, це витонченість і це просто футбол. Не минулий, як пише нам наш зелений товариш, а нинішній, сьогоденний, сучасний, справжній. Не той футбол нинішнього Динамо, що викликає лише глибоке зівання, а футбол, в який закохуються раз і назавжди.

Дуель Нуну Мендеша з Ямалем– була окрасою гри. Хоч Мендеш і став гравцем матчу, але на мою думку він все ж таки програв свою дуель Ямалю. Якби Барса використала ті моменти, що на початку гри створив Ямаль, то сьогодні, швидше за все, б говорили про яскраву перемогу каталонців. Слава богу, що у парижан є Забарний, який врятував гру для ПСЖ.

Все-таки, незважаючи на фіаско зі збірною, Луіс Енріке, на мою думку нині найкращий тренер сучасності. Подивіться, як він точно вловив момент, що Ямаль ось – ось зумовить Мендеша самовіддано «в поті лиця свого» заробити ще один гірчиник на вихід і тут же перевів Нуну з беків в ліві вінгери, що тільки підсилило атаку. А свіжий Ернандес як міг, зі скрипом, але все таки закрив вже втомленого Ямаля.

Тільки вчора я зрозумів, чому коуч ПСЖ так хотів бачити Забарного в своєму клубі, незважаючи на те, що на цьому місці досить успішно ось вже 12 років грає капітан парижан Маркіньйос. Саме Забарний, на мою думку, був ВІП-гравцем матчу. Саме він був тою непохитною стіною, об яку розбивались всі атаки каталонців. Не щось, а саме Забарний став тим тригером, що зумовив ПСЖ в цій грі стати командою, якою вона була в Мюнхені в фіналі ЛЧ.

ПСЖ грала без трьох своїх основних гравців. Та ще й яких: Квічі, Дуе і найкращий гравець року - Дембеле. А замість них вийшов дитячий садок: 19-ти річні Заїр-Емері, Маюлу (автор першого голу) і 17-ти річний Мбає. Та ця малеча зіграла так, начебто вони були не пацанами, а зрілими дорослими ветеранами. І Барса - гонориста і талановита Барса – нічого не могла вдіяти з цим молодняком.

Та досить вже про ПСЖ. У кожного свій погляд на цю команду.

Тільки хотілось би, що б після сьогоднішньої гри Динамо з Кристал Пелес також не бажалось спати, а ще декілька годин насолоджуватись грою киян. Саме грою, а не інтерв'ю Кравця і вимушеною відповіддю на нього на сайті Трибуна генерального директора Бріфа.

Фантастика? Можливо, але ж хочеться.

З повагою,
Скіф

P.S. До речі, у Зінченко чергова травма. Збірна втрачає гравця, який хоч якось вмів вести гру. Миколенко, звичайно, добре, але Миколенко не наскільки креативний як Зінченко, який міг би спокійно грати в півзахисті.