Враження від НСК Олімпійського

Доброго вечора! Всіх фанів Динамо з перемогою!

Я щойно повернувся додому, тому поки емоції не вщухли, швидко вмикаю свій ноутбук і хочу поділитися з Вами тими відчуттями, які вирують зараз в моїй голові.

Матч видався цікавим і напруженим, але в цьому блозі хочу написати про інше, а саме про ту атмосферу, яка панувала на стадіоні.

Після ремонту НСК Олімпійського сьогоднішній похід на стадіон був моїм першим. На "старому" Олімпійському був тільки 1 раз на грі Україна - Іспанія, але сьогоднішні враження просто неймовірні! Але про все по порядку.

В метро особливої "давки" не було, принаймні за годину до матчу на Палаці спорту так точно. Вже на Олімпійській народу було значно більше, але без особливого дискомфорту мені вдалося вийти на вулицю. Таким чином за 50 хвилин до початку гри я стояв біля спуску в метрополітен в очікуванні своїх друзів. Як вияснилося трішки пізніше, моїх друзів важко назвати пунктуальними, тому 20 хвилин я витратив на розглядання таких же "щасливчиків", як і я, а також натовпу людей, які виходили з метро.

Коли мої друзі все ж приїхали, ми відправилися на стадіон. І хоча до гри залишалося пів години і були продані майже всі квитки, особливої "давки" я не відчув і при вході. Швидко пройшовши турнікет і посміхаючись з людей, які блокували іншим вхід на стадіон через неправильне користування пропускними пунктами, ми почали шукати на табличках, як потрапити в наш 60-ий сектор. Ааа, мало не забув, на території стадіону в офіційному пункті продажу я придбав собі шарф Динамо (на іграх уже був не один десяток раз, а шарфа купив тільки сьогодні).

При потраплянні на територію НСК, мені в очі кинулася відсутність міліції (можливо вона й була, але я не помітив жодного працівника правоохоронних органів).

Успішно добравшися до свого сектору, я просто зачарувався красою трибун, звуком співу фанів, біло-синіми кольорами, якими були вкриті всі трибуни, - все це було неймовірною силою, яка викликала в мені викид адреналіну і ендорфіну.

Я взагалі обожнюю протистояння Динамо і Дніпра через прекрасну і добру атмосферу, яка панує на стадіоні, а також відсутність агресії. Підтвердженням останнього стало те, що біля мене сів хлопець з шарфом Дніпра на шиї і, скажу Вам чесно, в нашому секторі жодних конфліктів не виникло на грунті протистояння між двома командами.

Поки фани кричали одне одному "Киев - Днепр", я, немов дитина, яка побачила щось дуже цікаве, сидів з широко відкритими очима та ротом і милувався атмосферою трибун. До речі, про дітей: двома рядами нижче сиділа сім'я (батько, мати і маленький син років 3-5), і бачили б Ви його щасливе і усміхнене обличчя, коли тато вставав під час "хвилі" і піднімав хлопчика над собою.

Щодо якості гри, то перший тайм важко назвати видовищним. Якби я дивився цю гру по ТВ, то сказав би, що він був, навіть, скучним, але на такому стадіоні, як НСК, аж ніяк не заскучаєш, тим паче в кругу своїх.

Під час перерви ми спустилися на декілька рядів вниз, так як ми вирішили пофотографуватися на пам'ять. І ось тоді я побачив перший неприємний момент на стадіоні - величезну кількість п'яних людей. Так один хлопець тільки з третього разу піднявся на три сходинки вверх, багато чоловіків ледве йшли, похитуючися в різні сторони. Хоча додам, що я не бачив жодної агресії від вище зазначених осіб, тому не буду "кидати камінь в їх огород".

Мені в очі кинувся один момент: коли команди після перерви виходили на поле, а запасні гравці, які тренувалися, тим часом направилися до лавок запасних, Сергій Кравченко підійшов до гравців нашої команди і по-братському обійняв декількох з них. Після цього я одразу зрозумів, що його інтерв'ю, дане після матчу з Ворсклою, це просто емоційне висказування, і нічого особистого проти Динамо Кравченко не має.

На початку другого тайму моя активність трішки зменшилася, але от коли Алієв забив гол, я знову ожив, почав кричати, пригати і всіляко радіти довгоочікуваному голу. В цей час мій сусід (вболівальник Дніпра) встав зі свого місця і пішов кудись. До речі, перед тим, як був назначений штрафний, який приніс гол Динамо, Юрій Павлович готував заміну, на поле мав вийти Мілош Нінкович. Але коли назначили стандартне положення, головний тренер підбіг до четвертого судді і щось сказав - заміна не відбулася. Як я зрозумів, мали замінити Олександра Алієва, але чуття Юрія Павловича не підвело, і наш півзахисник виправив очікування наставника, нарешті забивши свій фірмовий гол!

Далі я вже не заспокоювався - кричав, співав, всіляко підтримував улюблений клуб. А коли наша команда забила другий гол, я взірвався з подвійною силою. Це ж відбулося зі стадіоном, адреналін просто вибухнув. А мій нещасний дніпропетровський сусід, який до цього повернувся, опустив голову на коліна і прикрив її руками...

Починаючи з 80 хвилини матчу, я почав спостерігати ще один неприємний момент: вболівальники почали покидати трибуни. Я б зрозумів, якби це робили люди літнього віку або батьки з маленькими дітьми, які таким чином намагалися б уникнути натовпу, але дідусь, який сидів рядом нижче мене, нікуди не рухався до фінального свистка, як і сім'я, про яку я писав вище. Трибуни залишали молоді люди, студенти... Як на мене, то це неправильно!

Як і сповіщав диктор, після матчу не працювали станції метро Олімпійська, Палац Спорту і Площа Льва Толстого, тому натовп (і ми в тому числі) рушили до метро Хрещатик. Але там нас чекала неприємна неочікуваність: вхід на станцію блокував працівник міліції! Не зрозуміло, чому нас про це не попередили. Щоб припинити прояви агресії, якийсь хлопець вигукнув "ДИНАМО КИЇВ", і всі підтримали цей вигук. І коли вхід був дозволений, я відчув силу натовпу! Я ледве потрапив до дверей, так як люди відкидали одне одного в різні сторони. І все це через те, що нас примусили деякий час стояти перед входом.

Коли я проїжджав мимо Палацу Спорту, ця станці була вже відкритою, і до вагонів заходили люди. Тому, загалом, можна було одразу йти туди (це так, пам'ятка собі на майбутнє).

В вагоні, їдучи зеленою гілкою метро, я впіймав на собі декілька зневажливих поглядів людей, які спочатку дивилися на мій шарф, а потім на мене. Мабуть, для них всі, хто носять динамівську атрибутику, це - хулігани, які займаються дебошем і "безпредєлом". Але я не берусь винити їх за ці погляди...

Отже, мій похід на матч відбувся на найвищому рівні. І хоча ще вчора я лежав в ліжку і пив таблетки від простуди, зараз, повернувшись додому, я відчуваю себе здоровим-здоровісіньким як фізично, так і духовно. Неділя пройшла на славу!

Дякую всім, хто, як і я, були на стадіоні і підтримували команду! Завдяки Вам моє перше відвідування НСК було незабутнім і відкладеться в моїй пам'яті на все життя. Тепер у мене з'явилася мрія - прийти на стадіон зі своїм татом, який, як і я, фан Динамо! Подзвонив і запросив його приїхати в гості...

Уже з нетерпінням чекаю 1-го квітня, щоб сходити на матч Динамо - Чорноморець. Вірю, що в День гумору ми всі разом будемо усміхнені завдяки перемозі нашого улюбленого клубу над одеситами (саме в цей день перемогти буде вдвічі приємніше).

Всім надобраніч, біло-синіх снів і завтра вдалого початку тижня!

П.С. Як пройшла зустріч користувачів сайту динамо від Шуріка перед матчем? Поділіться хтось враженнями! =)

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости