Известный журналист Николай Несенюк рассказал, в чем разница между «звездами» прошлых лет и нынешними футболистами «Динамо».
«Восени 2004-го «Динамо» грало у Києві проти мадридського «Реалу» у групі Ліги чемпіонів. Мене тоді вразив епізод коли великий Луіс Фігу, володар «Золотого мяча» і купи інших трофеїв, пробіг назад усе поле аж до лінії власних воріт аби забрати м’яча у нашого захисника, який підключився до атаки. І таки забрав.
Позавчора у матчі «Ювентус» — «Динамо» те саме кілька разів зробили гравці «Ювентуса» — Мората та К’єза. Гравці «Динамо» Родрігес та Циганков у подібному не були помічені. А ви кажете — клас... Клас складається саме із таких дій на полі. І приносить результат», — написал Несенюк в Facebook.
1977г. обязанность нападать и защищаться распространялась на всех полевых игроков без исключения. но каж-
дый это делал не по собственной инициативе, а по точному распределению роли на разных участках поля.
Лобановский и Базилевич требовали неукоснительного выполнения этого. Это была составная часть понимания
" тотального футбола" в исполнении киевского "Динамо". Игроки той знаменитой команды не раз вспоминали та-
кое исполнение в своих интервью. Иначе и быть не могло. Но разве можно сравнивать нынешнее поколение с тем, первоклассным, подлинно профессиональным коллективом?..
учетная запись этого пользователя была удалена
Я на это, то же, обратил внимание!
Юве всё время был в движениии и у них не было полусоного игрока, вроде Шепелева!
мабуть кожен пауерліфтер чи простий качок підтвердить: якщо ти хочеш результату, то навіть на коджному тренуванні маєш додавати.
додавати і додавати. хоч би по 5 грав ваги - но ніяк не те що вчора і тим більше ніяк не "сьогодні відпочину".
бо зупинився, чи зробив крок назад - все, місяці тренувань коту під хвіст.
от у мене таке враження, що гравці і тренери (не тільки ДК) не розуміють цієї речі: не можна робити крок назад.
і тому регулярно той крок назад роблять - то суперник безнадійний, то матч прохідний, то спаринг, то спортивного інтересу нема.
і - крок назад.
і місяці тренувань, пахоти - все, не було їх.
гравцю, якщо він ставить собі мету високу, один суперник - власний організм, власний моск.
якщо гравець це розумію - він у кожному матчі намагається виграти у самого себе.
і тоді росте. прогресує.
а якщо гравець бачить суперника у Юве чи у Німеччині, чи у Маріуполі - не буде прогресу..
і на жаль, так воно і є.
К сожалению, футбол имеет принципиальные отличия от просто бега...
Как только текст увеличивается у него сразу теряется логика и основная мысль.
Наверное первый раз я соглашусь с его выводами.