Відомий футбольний експерт Олександр Сопко поміркував на тему чергового звільнення головного тренера донецького «Шахтаря».
— Це екстремальна ситуація для «Шахтаря». В останні десятиріччя «Шахтар» був стабільним клубом — з кваліфікованим складом, титулами, морально-психологічною атмосферою, стабільністю курсу, фінансами. В цілому — була впевненість у собі. Тобто, була тепла ванна, в якій купалися всі.
Але війна, і всі наступні зміни, негативно позначилися на українському футболі в цілому, а особливо — на клубах-лідерах. Ті команди, які були внизу, вони й до цього виживали, і продовжили це робити. У «Шахтарі» ж ці зміни стали більш помітними. Відбувся відхід кваліфікованих виконавців. Але команда продовжувала грати по старій схемі, прогресу і розвитку, насамперед, тренерської ідеї та гри, — не було.
Коли в «Шахтар» прийшли молоді футболісти, в основному, вихованці клубу з академії, плюс — з інших українських команд, — це було різкою зміною поколінь. «Шахтар» поповнився здібними, однак не змужнілими виконавцями. Це були не футбольні гвардійці, у них ще не сформувався характер. Вони переоцінювали зльоти і не тримали удар при невдачах. Їх несформована психологія ледве дозволяла долати труднощі.
В «Шахтарі» не стало лідерів середнього покоління. Хіба що — Зубков і Матвієнко. Але вони так і не стали повноцінними лідерами, через свої індивідуальні якості. Тому, клубу довелося робити ставку на тих, хто минув свій пік — Степаненка, Ракицького, Чигринського. І це неправильно.
Влітку цього року «Шахтар» попрощався з Йовічевичем. У цьому дійсно була необхідність. Грати у футбол для того, щоб просто здобувати результати — це, звісно, добре, але не було розвитку. В той же час Патрік ван Леувен добре себе проявив в «Зорі». І у «Шахтарі», коли його запрошували, сподівалися, що він дасть команді новий імпульс.
Однак, були дві причини, чому у ван Леувена не склалося у «Шахтарі». Коли тренер працює з молодими футболістами, то з ними потрібно більше спілкуватися, бути педагогом. Нідерландський спеціаліст не мав такої можливості, бо не знав мови. Багато хто з гравців не розуміли його вимог. Чимало було й таких, які не хотіли змінюватися. Ван Леувен вимагав збільшення інтенсивності занять — у всьому, потрібно було більше бігати, більше пахати. Але ці хлопці — з академії, звикли до іншого. Вони звикли до футболу з контролем м’яча і так далі, з дитинства звикли до тої самої теплої ванни, в якій і виросли, коли все добре, все у тебе є. Навіщо ригати, помирати на тренуваннях і слухати цього тренера? Ось так, через нерозуміння виник конфлікт.
Коли цей конфлікт почав впливати на гру, на відносини з вболівальниками і керівництвом, було прийнято рішення пожертвувати тренером. Це був пік… Але потрібно було відновити в команді, у клубі, взаєморозуміння. Я завжди казав, що дуже важливо, щоб у пріоритеті був саме клуб. Тому, відставка Патріка Ван Леувена — логічний крок. Зміни назріли. Те, що не вгадали з тренером, — буває.
В «Зорі» у ван Леувена, дійсно, все виходило. Думаю, так було тому, що у нього під рукою там були інші виконавці, футболісти, готові пахати, у яких було величезне бажання засвітитися, проявити себе і вирватися звідти. Тому вони уважно слухали Патріка ван Леувена, і у «Зорі» був відповідний результат, — зазначив експерт.
