Поки футбольні чиновники різних мастей надувають щоки і всіляко пишуться запакувати баталії українських клубів, що стартують цього тижня, в єдиний теле-УПЛ-пул, саме час пригадати — з чого це щастя починалося і куди воно веде.
Батьки і діти
Безгрішне зачаття прем’єр-ліги відбулося 14 листопада 2007 року, коли в столичному готелі «Київ» власники клубів висловили твердий намір вступати в сезон 2008/09 вже не під егідою ПФЛ, якою тоді завідував колишній віце-канцлер. автономної освіти.
В креативну робочу групу, якій доручалося вироблення базових принципів буття УПЛ, були делеговані найактивніші кадри президентського пулу — від ФК «Харків» Віталій Данилов, від «Карпат» Петро Димінський та від київського «Арсеналу» Вадим Рабіновіч. Кому знайомий зміст нехитрої байки про лебедя, раку та щуку, той добре розуміє особливості будь-якої такої генези...
Зі скрипом і блефом, але в квітні 2008-го справа дійшла до підписання конвенції. І тоді в середовищі засновників стався перший розкол — 4 з 16 клубів, а саме: «Дніпро», «Кривбас», «Металіст» і «Нафтовик-Укрнафта», вважаючи створення прем’єр-ліги процесом поспішним, відмовилися ратифікувати. Але 12 голосів «за» вистачило для того, щоб УПЛ все же була явлена світу.
Далі пішли судові позови. Спочатку Окружний адміністративний суд Києва ліквідував УПЛ, задовольнивши позов гендиректора «Дніпра» Андрія Стеценка до держреєстратора — організаційно-правова форма ліги нібито не відповідала законодавству країни. Але Апеляційний адміністративний суд, що в ієрархії фемідних справ стоїть вище, розсудив інакше і дарував лізі вид на легальне співжиття з клубами.
Її президентом згодом обрали Віталія Данилова, на користь кандидатури якого говорило не стільки президентство, яке недовго проіснувало ФК «Харків», скільки депутатський мандат від Блоку Юлії Тимошенко, на той момент — чинного Прем’єр-міністра. А ще глава УПЛ входив до складу парламентського Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, що сприймалося також як непоганий бонус...
Не візьмуся затверджувати під стенограму, але урочисті церемонії з нагоди різноманітних нагороджень та інші топові футбольні тусовки президент Данилов майже не пропускав. Що з його боку виглядало великим знаком уваги до колег по цеху. Але в лютому 2016 року він благополучно здав стомлені кермо, а зараз у стінах Верховної Ради представляє харківський обком ребрендованої «Батьківщини».
Колись, до речі, однопартійцем екс-президента УПЛ був нинішній голова УАФ Андрій Павелко, який у 2013-му, щоправда, змінив БЮТу з іншим «Фронтом» і тому вірними юліанцями відкинутий. Що, очевидно, пізніше й зумовило футбольну відставку Данилова, яка сталася невдовзі після заселення в Будинок футболу нової команди, делегованої сюди з благословення п’ятого президента України.
На правах весільного тамади прем’єр-лігою два роки дали покерувати Володимиру Генінсону, який не залишив по собі ніякої пам’яті, окрім галасливого апгрейду емблеми УПЛ, щоб у 2018-му він передав барабан і литаври швейцарському арлекіну Томасу. Втім, маріонетці з Кантона Берн удачі надовго теж не вистачило, і коли він остаточно звалив, спорожнілий мундир довелося натягувати доморощеному виконавчому кадру з гордим прізвищем Дикий.
Йому вже дісталися і конспекти групи Рабіновіча.
Батьки-засновники
Отже, отримавши побіжне уявлення про менеджерське ядро футбольного прожекту з красивим логотипом, перейдемо до тим, заради кого все це щастя починалося.
З часу зачаття УПЛ вибігло чимало води, але літописи все ж зберегли для вдячних нащадків перелік клубів-засновників української прем’єр-ліги. Яких сама історія розділила на три різношерсті групи: учасників усіх турнірів УПЛ, тих, хто пережив процедуру банкрутства, і його не пережили.
У першу увійшли 4 із 16 творців ліги, і це (в алфавітному порядку) — «Ворскла», «Динамо», «Зоря» та «Шахтар». Тобто, до початку сезону 2022/23 не кожен батько-засновник доплив до середини Дніпра. А на цей берег вибралися і зовсім лише чверть з тих, хто поспішно стартував!
Друга група представлена 6 Феніксами, що воскресли в новому образі. До неї увійшли «Дніпро» (тепер він «Дніпро-1»), «Карпати» (нині вони у першій лізі «А»), «Кривбас», «Металіст», запорізький «Металург» (перша ліга «Б») та який пережив зміну організаційно-правової форми «Чорноморець».
Нарешті, які досі не повернулися у великий футбол у будь-якому зміненому лику, або встигли затонути двічі — їх також: київський «Арсенал», «Закарпаття», донецький «Металург», охтирський «Нафтовик», «Харків».
Цей ранжир красномовно свідчить про те, наскільки ґрунтовними і вивіреними були наміри клубів тоді, коли вони бралися за створення прем’єр-ліги. Адже аж ніяк не завжди їхні плани руйнувалися під натиском форс-мажорних обставин 2014 та 2022 гг. За великим рахунком війна як така добила лише «Таврію» з донецьким «Металургом», інші засновники йшли з великого футболу, хай навіть на деякий час, з причин цілком природніх.
Дитячий садок
Зате тепер чи не кожен із пережитих банкрутство і відновили статус членів УПЛ, як і новоприбулі проекти з невизначеною перспективою, всерйоз претендує на те, щоб їх голоси непросто були почуті, а їх нагадування. . Якщо ж хто з ними не згоден, той не підкоряється волі більшості, і нехай іде... в бан!
Слухаючи окремих космонавтів, які висловлюються в такому ключі, мимоволі запитуєш, як довго новий «Кривбас» відрізнятиметься від старого? І як велика різниця між «Минаєм» і УПЛ «Закарпаттям», що засновував УПЛ? Чи наскільки плани ФК «Львів», який не набрав гравців для заявки на сезон, грандіозніші за устремління вгору данілівського ФК «Харків»?..
Питання є й до самої УПЛ. Чому за 15 років вона не спромоглася матчи хоча б якось сучасний офіційний сайт з контентом, що відповідає духу і пульсу часу, а також статусу професійної ліги? Натомість ця пафосна директорія зі зірковим лого не мислить свого майбутнього без єдиного телепулу. Прямо як у байці про рибку: «...І щоб ти сама їй служила, і була б у неї на посилках».
І ще про диктатуру домкому футболу. Виконувач обов’язків голови УПЛ на днях оголосив, що рішенням виконкому УАФ права на телетрансляції футбольних матчів прем’єр-ліги належать не клубам, а УАФ, яка хоче, нагороджує ними, а хоче, карає і делегує їх УПЛ...
З таким же успіхом пан Дикий, посилаючись на ті джерела, може й далі проголошувати будь-що. Наприклад, загрожувати неслухняним відбором у них прав власності на клубні арени (у кого вони є), на контракти з гравцями чи націоналізацією електронної пошти, телеграФ-каналів та засобів мобільного зв’язку. Від УАФ і ручної УПЛ дійсно можна чекати чого завгодно.
Однак, на їхню нещастя, ці та інші контори змушені коптити небо в правових кордонах держави Україна. Чиє законодавство сяк-так, але все-таки регламентує і захищає майнові права різного роду суб’єктів господарювання. Футбольних у тому числі.
А права клубів на телетрансляції своїх домашніх матчів — із розряду юридично невід’ємних. Ті, хто має альтернативну точку зору з цього приводу, включаючи тих, хто голосує будь-якою більшістю і нехтує мораллю байок, нехай дерзають посягнути на споконвічно чуже...
Ігор ЛІННИК
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
