Головні стадіони Європи: 5 із 78 — в Україні

В якості спортивного журналіста, а стаж у мене великий, пощастило побувати практично на всіх найбільших аренах Європи. Кожна з них прекрасна по-своєму і є спортивною візитівкою країни. На цих аренах свого часу проводилися матчі Кубка європейських чемпіонів, Кубка кубків, Кубка УЄФА, Суперкубка УЄФА, зараз проходять ігри Ліги чемпіонів, Ліги Європи, Ліги конференцій, чемпіонатів світу та Європи.

Фото: uaf.ua

Високим вимогам УЄФА відповідає 78 стадіонів Європи. 14 елітних арен у Німеччині, 13 в Англії, 4 в Іспанії, 5 в Україні. Це НСК «Олімпійський», «Арена Львів», «Металіст» у Харкові, «Чорноморець» в Одесі та «Донбас Арена» у Донецьку.

Згідно з вимогами УЄФА, стадіони найвищої, четвертої категорії, які мають право на проведення матчів фінальної частини чемпіонату світу та Європи, фінальних матчів єврокубків, мають відповідати 24 параметрам.

Усі вимоги не стану перераховувати, ось деякі з них:

— розмір поля 105 на 68 метрів із дренажною системою;

— кількість місць на лавці запасних мінімум 13;

— Розмір роздягальні для арбітрів — мінімум 20 квадратних метрів;

— відеоспостереження за трибунами для глядачів та території стадіону та наявність спеціальної кімнати відеоконтролю;

— кількість місць у ложі преси мінімум 100;

— кількість місць для коментаторів — мінімум 25;

— Кількість місць у залі для прес-конференцій — мінімум 75;

— VIP-стоянка на мінімум 150 місць;

— VIP місць — мінімум 500.

Європейські гранди

Ось стадіони, правда не всі, на яких мені пощастило побувати в ложі преси, висвітлюючи матчі «Динамо» в єврокубках, а також ігри збірної України на чемпіонатах світу та Європи.

— Відень, «Ернст Хаппель», 55 665 місць;

— Лондон, «Вемблі», 90 000 місць;

— Манчестер, «Олд Траффорд», 75 957 місць;

— Афіни, «Олімпійський», 67 199 місць;

— Барселона, «Камп Ноу», 98 787 місць;

— Мадрид, «Сантьяго Бернабеу», 85 454 місць;

— Севілья, «Олімпійський», 56 951 місце;

— Мілан, «Сан-Сіро», 80 018 місць;

— Рим, «Олімпійський», 73 261 місце;

— Берлін, «Олімпійський», 68 738 місць;

— Гамбург, «Імтек Арена», 47 641 місце;

— Дортмунд, «Сигнал Ідуна Парк», 80 720 місць;

— Мюнхен, «Альянц-Арена», 67 812 місць;

— Мюнхен, «Олімпійський», 69 — 250 місць;

— Амстердам, «Йохан Кройфф Арена», 51 628 місць;

— Роттердам, «Фейєноорд», 51 180 місць;

— Лісабон, «Так Луж», 65 647 місць;

— Лісабон, «Жозе Альваладе», 50 300 місць;

— Стамбул, «Олімпійський» імені Ататюрка, 55 926 місць;

— Стамбул, «Шюкрю Сарачоглу», 50 509 місць;

— Париж, «Стад де Франс», 80 000 місць;

— Глазго, «Хемпден Парк», 52 103 місця.

Серед елітних стадіонів Європи є і наш НСК «Олімпійський» — головна спортивна арена України. Побудований він був біля підніжжя Черепанової гори у 1923 році. За багато років він не раз змінював назви: «Червоний» імені Микити Хрущова, «Центральний», «Республіканський». У 1996 році отримав назву НСК «Олімпійський». Останню, п’яту, реконструкцію столичної арени було здійснено в 2008-2011 роках у рамках підготовки до фінальної частини чемпіонату Європи-2012. «Олімпійський», зараз його місткість 70 050 місць, а в різні роки була і 50, і 100 тисяч, отримав найвищу категорію УЄФА — четверту.

На його полі були проведені матчі в групах, у тому числі і фінал Євро-2012 Іспанія — Італія (4:0). У 2018 році вперше в Києві відбувся фінал Ліги чемпіонів «Реал» — «Ліверпуль» (3:1). Організація матчів Євро-2012 та фіналу турніру отримала високу оцінку УЄФА.

Прекрасний лондонський «Уемблі», паризький «Стад де Франс», барселонський «Камп Ноу», але я люблю наш «Олімпійський». Вперше на ньому, 11-річним хлопчиськом, я побував 13 вересня 1953 року на першому повоєнному міжнародному матчі в Києві між «Динамо» і командою «Вест-Бенгал Клаб» (Індія), який завершився перемогою. За багато років з трибуни цього стадіону, з його ложі преси, я переглянув десь під тисячу матчів, не менше, також багато років працював з мікрофоном перед початком ігор «Динамо» та збірної України у різних турнірах.

В пам’яті ті два матчі, які я провів на полі цього стадіону як гравець. У січні 1960 року в матчі зимового чемпіонату Києва, проводилися тоді такі, в якому виступала і команда майстрів «Динамо», юнацька команда «Динамо», ворота якої я захищав, грала з першою командою. Природно, ми поступилися, рахунок не пам’ятаю, але запам’ятав, що двічі мені настрій зіпсував стрімкий правий край Олег Базилевич. А у вересні 1992-го я був воротарем збірної журналістів, суперником якої були зірки шоу-бізнесу. Глядачів зібралося десь під 80 тисяч — вхід був безкоштовний, недільний день, працював популярний ринок «Патент». В одному з епізодів пенальті в мої ворота пробивав Михайло Поплавський, і я парирував удар. Після цього подумав, що не піднімуся з газону, адже важив під 100 кілограм, але піднявся і продовжив матч... Вибачте за ці відступи, але що було, те було — і це я пам’ятаю.

Любіть, друзі, футбол, грайте у футбол, дивіться футбол із трибун стадіонів ваших міст — і нехай перемагають ваші улюблені команди.

Олександр Липенко

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости