Легендарний півзахисник київського «Динамо», колишній головний тренер цього клубу та національної збірної України Леонід Буряк в ексклюзивному інтерв’ю Dynamo.kiev.ua розповів про причини останніх невдач «біло-синіх».
Леонід Буряк. Фото — О.Васильєва«Усі ми залежні від одного визначального фактора — від війни»
— Луческу прямо сказав, що «Динамо» зараз має кризу. У чому, на ваш погляд, його причини?
— Криза почалася ще з пандемією. І криза ця триває досі — війна. В цих умовах знаходяться всі команди, у кожного свої завдання. Одні хочуть залишитися у Прем’єр-лізі. Інші хочуть стати чемпіоном. У кожного своя мотивація.
Криза тією чи іншою мірою прийшла в кожну нашу команду. Найбільше, звичайно, постраждали «Динамо» та «Шахтар». Тому що ці команди залишили велику кількість футболістів. Я не знаю статистику за «Шахтарем», але «Динамо» залишило 11 футболістів. І це провідні виконавці!
І тепер криза. Тому що не вистачає виконавської майстерності і не вистачає цих футболістів, які пішли. Все-таки і Циганков, і Забарний, і де Піна були провідними футболістами «Динамо». У цьому контексті багатьох можна перераховувати і їх набереться близько 10-11, думаю.
Кожна команда зараз має проблеми. Але, звичайно, багато речей мені не подобаються і з точки зору самої гри «Динамо». Наприклад, мені не подобається, що з тим самим «Інгульцем» ми граємо з одним нападником. І сім осіб в обороні! Два опорні, чотири захисники, воротар — це, вважайте, сім осіб в обороні.
— Ви сказали, основна проблема — це все-таки втрата виконавців і відповідна тепер ситуація з кадрами. Чи не було у зв’язку з цим помилкою відпустити Циганкова і Забарного?
— Але ми не повинні відмовлятися від того, що треба відкривати дорогу нашим футболістам. І колись ці футболісти повернуться з гарним багажем. І, можливо, працюватимуть тренерами. Це пріоритет. Спершу потрібно допомогти клубу, пограти, рік-два-три, допомогти йому вирішити якісь завдання, а після цього можна спокійно шукати команду і поїхати. У кожного продукту є своя ціна. І якщо продукт довго пролежав, він перестиг і вже нікого не цікавить.
Якщо є можливість, є пропозиції клубів, то природно, цим треба керуватися. Тим більше, за ті гроші, які запропонували за Циганкова та Забарного, звичайно, треба було їх відпускати. Але вони залишаються нашими футболістами. І ми тепер сподіватимемося, що вони колись повернуться в Україну і принесуть якусь користь нашому футболу.
— Зараз у «Динамо» проблема більше з кваліфікацією виконавців чи з організацією гри?
— Не можна недооцінювати роль присутності в команді визначальних її гру виконавців. Чому свого часу в «Динамо» швидко росли, Блохін? Бо поряд були Мунтян, Пузач, Рудаков, Хмельницький. Ми щодня отримували уроки! І там «на фу-фу» не проходило — просто так у складі ти грати ніяк не міг. І це відчувалося, і все це розуміли.
Нині ситуація, звісно, інша. Як ми вже сказали, криза. Але такої кількості шансів для молоді, яку дає Луческу, в «Динамо» ще ніхто не давав. І зараз можна говорити про те, що і в «Динамо», і взагалі в нашому чемпіонаті ми спостерігаємо в чистому вигляді український футбол. Адже жодного іноземця, не враховуючи зокрема.
І до речі, я порушу питання про тому, а що саме за іноземці мають бути? Кожен іноземець має бути на голову або хоча б на півголови сильніший за українського футболіста на своїй позиції. Тільки тоді є сенс купувати його. І тоді наші футболісти тягнуться до цього легіонера, тому що він «робить картинку». Згадайте легіонерів, які грали в «Динамо» свого часу. Наприклад, Рінкон, Чернат, Леко, Гіоане та інші. На таких легіонерів ходили вболівальники.
— Фактори, які можна назвати супутніми в нинішніх невдачах «Динамо»? Можливо, суддівство?
— Я не хотів би говорити конкретно про суддівство, але треба визнати: який у нас зараз футбол, таке ж і суддівство. Тут також немає кваліфікації.
Український суддівський цех завжди був на найвищому рівні. Наші арбітри працювали і на чемпіонатах світу, і на чемпіонатах Європи, і в європейських клубках. Згадати того ж Мирослава Ступара.
Але те, що має місце зараз, це не суддівство. Тому що помилок — просто маса! Взяти той же матч «Динамо» з «Інгульцем», який судила Монзуль. Обидва голи в ворота «Динамо» були забиті після чистих фолів. У першому випадку людина зіграла рукою, у другому — штовхнула суперника в спину. Це справді супутні чинники. Але в першу чергу — наочна демонстрація відсутності кваліфікації у наших суддів.
Мені зараз на цій ниві часто дзвонить після того чи іншого матчу наш відомий арбітр Сергій Татулян. І задає одне питання: «Ну що, я погано працював?». Нині просто незрозуміло, защо взагалі суддю отримують зарплату? У нас і суддів, можна сказати, просто немає.
З інших супутніх факторів треба враховувати підготовку команди в міжсезоння. У Луческу в «Шахтарі» були бразильці. І, звичайно, їм не потрібна була вся ця біганина. Бразильці дуже швидко входять у форму: вони приїхали зі зборів, і відразу «звенять».
А зараз із цим є проблема. Так, у «Динамо» є високий потенціал у молоді, це правда. Але вони ще не готові! Вони не поведуть команду за собою. І ніколи не зроблять результат. Поряд з такою молоддю обов’язково мають бути кваліфіковані, досвідчені футболісти, які і поведуть за собою, і результат зроблять.
— Добре. Ми проговорили всі причини, озвучили цю задачу. А як її вирішити? Які шляхи виходу з кризи?
— Усі хочуть цього рішення. І «Динамо», і «Шахтар», і команди, які йдуть на останніх місцях. В цій ситуації всі ми залежні від одного визначального фактора — від війни. І цього зв’язку мене вражають скептики і так звані фахівці, які просто обливають брудом Україну і наш футбол. Війна йде тут! Чи ви забули про це? Ви забули про те, що рік тому тут росіяни на Оболоні з автоматами бігали? Чого ви хочете взагалі?
Як наша юнацька збірна зіграла з Люксембургом? Програла. Як «Шахтар» із «Фейєноордом» зіграв?
Україна споконвіку була футбольною державою. Адже недаремно у нас цілих три володарі «Золотого м’яча». Але зараз із незалежних від нашого футболу причин все валиться. І я боюся, щоб з часом ми не опустилися до рівня умовних Молдови чи Таджикистану. Хоча, з Божою допомогою, у нас є ще покоління, є кістяк нашого футболу, є ті, хто грає за межами України — ті ж Зінченко, Малиновський, Ярмоленко, Миколенко. Зараз від цього кістяка ще можна відштовхнутися, але цього недостатньо.
«У „Динамо“ зараз усі лінії проблемні. Бо з кожної лінії пішли кваліфіковані футболісти»
— То ж виходить, що задача поки що рішення не має...
— А що можна зробити? Поки сюди летять ракети, поки звучать сигнали повітряної тривоги, ніхто з футболістів в Україну не поїде. Зараз у цьому плані розмова коротка: «Сірена є? Все до побачення». Встав і пішов. В цих реаліях ні за які гроші сюди нікого не заманиш. «Шахтар» тому і повернув Зубкова, Шведа і Ракицького.
— До речі, як у нинішніх реаліях працює селекційна служба київського «Динамо»?
— У щоденному режимі. Але тут є три різні категорії футболістів. Є футболісти, які не влаштовують головного тренера, є футболісти, за якими завищена ціна, і є футболісти, які просто не хочуть сюди їхати. Але робота йде без зупинки, і президент клубу тримає руку на пульсі.
Але, знову ж таки, фактор війни. Часто буває, що з самим футболістом, начебто, домовленість досягнута, але він радиться із сім’єю, і все — «Дякую, до побачення». А ті, які без жодних застережень згодні їхати, категорично не відповідають необхідному рівню кваліфікації. Запрошувати таких виконавців — це вже якась безвихідь.
— Найбільш проблемна лінія в грі «Динамо» зараз?
— Усі лінії проблемні. Бо з кожної лінії пішли кваліфіковані футболісти. Київське «Динамо» у всі часи ставило виключно максимальні завдання, але з нинішнім підбором виконавців вирішувати такі завдання дуже-дуже складно. Ви самі бачите, які зараз матчі у «Динамо». Окрім молодості, таланту та бажання, нічого немає. А іноді видно, що й бажання у хлопців немає — «вбиваються» в підкатах і очі закочують.
Дуже важливо, що гравці команди б’ються на поле, але не за цим йдуть люди на стадіон. Боротьба — це, безумовно, дуже важливий компонент, але не головний. На цьому рівні без майстерності просто неможливо.
Можу навести один промовистий приклад. 1983 рік. Закінчують кар’єру Мунтян, Трошкін, Матвієнко, Рудаков, Онищенко. Залишаються Блохін, Веремєєв, я. Ну, загалом, велика група людей виконавців йде. Ключових виконавців! Мунтян є Мунтян. Приходять Журавльов, Каплун, Баль, Євтушенко... І ми посіли сьоме місце в тому чемпіонаті СРСР. Розбори, крики щодня.
Ось вам і оповідь про виконавців, які роблять картинку. Є люди, які носять рояль, а є люди, які на ньому грають. Якщо всі носитимуть, то це нікому не буде цікаво. І якщо всі гратимуть будуть, то це теж цікаво не буде.
Але зараз у «Динамо» грати-то нікому. Ми все чекаємо, коли заграє на потрібному рівні той чи цей. А поки що маємо, що маємо: київське «Динамо» за гру завдає по воротах всього два удари.
— При Лобановському яким був мінімум за кількістю ударів по воріт за матч?
— Ну, бувало 28-30 ударів завдавали. Але мінімум — це 15.
— З урахуванням усіх реалій, які перспективи цього «Динамо» в чемпіонаті України? Боротьба за чемпіонство, друге місце, третє, четверте?..
— Я вже не ясновидець. Просто кажу про те, що треба сприймати як даність нинішній момент, реальність, обставини. А щодо турнірної ситуації, то у футболі все мінливо. Адже ніхто не сперечатиметься, що «Динамо» могло і «Інгулець» обіграти, і «Зорю»? А сталося це, і відставання від «Шахтаря» становило б зараз лише три очки.
А так, звичайно, буде складно. Потрібно наздоганяти. А попереду — непростий матч із «Львовом» на його полі, якому теж життєво необхідні очки.
«Футболісти „Динамо“ симпатизують і Луческу, і його тренувальному процесу»
— Чи вичерпав себе Луческу в цьому «Динамо»? Яка ймовірність, що він піде після закінчення сезону?
—Ну, це питання точно не до мене. І цих питань не хочу торкатися. Що толку, якщо ми зараз з тобою поговоримо про того, хто піде, або не піде. Це питання — до президента клубу, до людей, які приймають відповідні рішення.
Але важливо розуміти, що для команди залишитися посеред сезону без тренера — це дуже складна ситуація. Крім того, треба враховувати, що Луческу підтримують багато керівників клубу, а футболісти команди симпатизують і йому, і його тренувальному процесу.
Тим більше, що просто зараз у всьому розібратися може тільки Луческу. Адже з боку неможливо зрозуміти, що саме команда зробила неправильно в тому чи іншому матчі — для цього треба знати встановлення тренера на гру, бути на тренуваннях команди. А з боку можна сказати лише те, що я вже неодноразово казав: команді необхідні два-три футболісти, від яких у грі можна буде відштовхнутися. Ну не можна вже весь час грати «в крові», в підкатах, постійно «вбиватися» на полі. Мало того, що це неефективно, то це ще й нікому не цікаво — ніхто на такий футбол дивитися не захочеться.
«Динамо» у всі часи відрізнялося агресивністю у грі. І починаючи з Соловйова, Маслова, Лобановського, окрім першого місця та видовищної гри, у «Динамо» в завданнях і цілях нічого не було. Президент клубу все чудово розуміє і стурбований тим, як створити конкурентно здібну команду. Але зараз у нас усіх з вами така реальність, що вирішити це завдання неймовірно важко.
— Є надія, що літнє міжсезоння зможе принести якісь покращення?
— Це ми дуже далеко забігли. Але в будь-якому випадку дуже багато, якщо не все, як і раніше, залежатиме від одного фактора — від війни. Поки війна не припиниться, ніхто з якісних футболістів до нас не приїде, і цим ніхто і нічого зробити не зможе.
Я не буду називати прізвище і можливу суму трансферу, але був такий приклад. Успішно пройшли переговори, приїхав потенційний новачок. Завила сирена повітряної тривоги, і все— він узяв сумку і поїхав. І що в цій ситуації можуть вирішити, наприклад, гроші?
Більше того, ФІФА поставила Україну в таке становище, що зараз іноземець, навіть перебуваючи з клубом на контракті, має право в будь-який момент виїхати. І з цим теж ніхто і нічого зробити поки не може. Але це теж не заважає так званим «експертам» поливати брудом не тільки «Динамо», але і весь наш футбол.
Ми взагалі повинні радіти, що сам по собі футбол у нас зараз є. І поки війна не припиниться, поліпшень чекати не варто, тому що для цього в нинішніх екстремальних умовах просто не буде підстав. При цьому, якщо поточна ситуація затягнеться, ми, повторюся, запросто можемо опуститися до рівня умовних Молдови або Таджикистану.
Нині наші клуби ведуть боротьбу за те, щоб повернути в Україну своїх молодих талантів, які залишили країну зі своїми сім’ями на початку війни. І тепер ці діти, наші молоді таланти віком 13-14 років, затопили футбольні академії європейських клубів. І спробуй їх звідти тепер висмикнути назад. Наприклад, «Шахтар» ніяк не може повернути з дортмундської «Борусії» свого молодого воротаря, якого «гірники» вважали своєю молодою зіркою номер один.
Я нещодавно був у Німеччині, і на власні очі бачив: чотири людини в «Баварії», чотири людини в дортмундській «Борусії». І така ж картина в інших європейських країнах. Закордонні футбольні школи просто затоплені українцями. Вони фактично збагатилися нашим футболом. І це теж реальність.
«Ситуація з Ротанем та його трьома посадами — результат стратегічного планування УАФ»
— Не можна не торкнутися і теми збірної. Як ви поставилися до того, що Руслан Ротань тепер тренує одночасно три команди, одна з яких — національна збірна України? Це нормально?
— Це, звичайно, ненормально. Навіть з урахуванням того, що Ротань дійсно дуже талановитий, я не знаю, чим керувалася УАФ, приймаючи рішення про те, щоб одна людина тренувала три команди одночасно. Такий підсумок — це просто результат стратегічного планування УАФ.
Я пам’ятаю, як запрошував Ротаня до «Динамо». Саме наполіг на тому, що він має бути в команді. Ротань був чудовим футболістом. І я бажаю йому тільки всього найкращого в нього тепер уже тренерській кар’єрі. Але чи вистачить у нього знань і досвіду, щоб очолювати одночасно три команди? Ймовірно, його призначення в національну збірну України — це, так би мовити, рішення воєнного часу.
І при цьому ми досі не знаємо, кого ми чекаємо на посту головного тренера збірної України. Ребров? Говорили-говорили, а тепер все частіше звучить, що він просто підпише влітку новий контракт з «Аль-Айном».
Через призму ситуації з національною командою можна говорити про весь український футбол. Що відбувається в молодіжній збірній, у юнацьких? У який футбол вони грають? Вони грають так, що ворота для них — просто зайвий атрибут. Нашим командам ворота не потрібні. Тому юнацька збірна і програє Люксембургу. Ну а матч національної команди з Англією — це, по суті, відлуння нашого чемпіонату.
А адже раніше наші молодіжні та юнацькі команди завжди були переможцями — з часів Союзу. Так, вже на дорослому рівні з’являлися проблеми, але на юнацькому рівні успіхи були постійно. А зараз все навпаки: ні у кого не можемо виграти.
Але щоб не завершувати розмову на мінорній ноті, я хотів би подякувати всім керівникам клубів, які незважаючи на абсолютно екстремальну ситуацію, продовжують робити все для того, щоб футбол у нашій країні продовжував існувати. Нині — це найголовніше. І це було найголовнішим рік тому: якщо би ми не почали чемпіонат, то просто повністю втратили би український футбол. Нікого би не залишилося в одній з вікових категорій. І треба цінувати то, що зараз ми говоримо про те, що після завершення війни нам доведеться відновлювати не тільки міста, а і футбол. Тому що якщо би ми не почали нинішній сезон, то зараз ми би говорили про тому, що наш футбол повністю втрачений і нам належить його не відновлювати, а створювати з абсолютного нуля.
І нам нічого поки не залишається, крім як вірити, чекати і, звичайно, терпіти. А не опускатися до того, щоб поливати брудом свої команди, свій футбол. Причому сидячи на дивані.
Олександр ПОПОВ
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар