Я, спортивний журналіст із великим стажем. Заслужений журналіст України, володар «Золотого пера», майстер спорту, віце-чемпіон СРСР з регбі. Багато розповідав, писав про футбол, працюючи на телебаченні, в газетах, на радіо. Продовжую писати про улюблений футбол, найпопулярнішу гру в світі.
Розповідав і продовжую це робити про динамівських гравців різних поколінь, їх блискучі досягнення, про тренерів, про перемоги ФК «Динамо» на внутрішній та міжнародній аренах. А це 29 золотих медалей, завойованих у чемпіонатах СРСР та України, 22 Кубка , 12 Суперкубків, 2 Кубка Володарів Кубків (1975 та 1986 р.р.), Супер кубок УЄФА(1)
Вперше матч за участю київського «Динамо» я побачив у вересні 1953 р. З рахунком 13:1 кияни перемогли «Іст Бенгал клаб» (Індія). Мені було 11 років. З того самого дня я полюбив, люблю і любитиму «Динамо». Є і впевнений буде за що.
Динамівець зі стажем
Я динамівець із травня 1954 року, коли мене 12-річного Микола Федорович Фоміних та Микола Павлович Мельниченко прийняли на стадіоні «Динамо» у футбольну секцію «Юний динамівець». У наших футбольних баталіях у дворі я завжди був воротарем. Ним і залишився.
Поясню, чому такий вступ, до чого він.
ФК «Динамо» найтитулованіший футбольний клуб України. А перші золоті медалі для клубу виборола команда юнаків «Динамо». У 1960 році ми, хлопці 1942 року народження, виграли чемпіонат країни. До цього успіху ми йшли шість років, виграючи чемпіонати Києва та України.
Перед всесоюзним фінальним турніром у нас були тренувальні збори. Проходили вони на динамівській базі на Нивках. Жили в наметах, поряд з футбольним полем. На ньому тренувався основний склад «Динамо», але знаходився час і для нас. Ми уважно спостерігали за тренуваннями наших кумирів: Макарова, Войнова, Канівського, Лобановського, Єрохіна, Трояновського, Сабо. Намагалися бути схожими на них.
Влітку прийшла і наша черга заявити про себе,беручи участь у юнацькому чемпіонаті СРСР. Але для того, щоб потрапити до фіналу, нам необхідно було успішно виступити для початку в «українській зоні». Що ми успішно і зробили, перемігши в Мукачево своїх ровесників зі Львова, Кривого Рогу, Луцька, Станіслава (нині Івано-Франківськ).
Далі була півфінальна група чемпіонату. Матчі цього етапу проходили у Дружківці (Луганська область). Тут нашими суперниками були хлопці з московського ЦСКА, єреванського «Спартака», вінницького «Локомотива» та хто ще забув. З півфінальної групи до фіналу проходила лише одна команда. Обігравши в вирішальному матчі москвичів з рахунком 3:2 цією командою виявилися ми.
Потрібна була лише перемога
Фінал проходив у російському Мічурінську. Суперечку за звання найсильнішої команди країни вели: «Динамо» (Тбілісі), «Шахтар» (Сталіно, нині — Донецьк), «Спартак» (Москва) та ми — «Динамо» (Київ).
У першому матчі з «Шахтарем» ми зіграли внічию 0:0. У другій зустрічі обіграли «Динамо» Тбілісі з рахунком 5:2. «Спартак» переміг ці команди, тож у грі з москвичами нас влаштовувала лише перемога. Ми її¦добули і стали чемпіонами країни, першими з команд ФК «Динамо». У 13-ти матчах на всіх етапах розіграшу в ворота суперників ми забили 59 м’ячів, а пропустили тільки 6.
У Києві нас тепло зустріли. Групу хлопців запросили тренуватися з дублюючим складом. До нас придивлялися. Іноді випускали на поле в матчах всесоюзного турніру дублерів.
Закріпилися троє
Закріпилися в «Динамо» троє. Наш капітан, нападник Коля Пінчук, ще один форвард Валера Кравчук та Вадим Сосніхін. У нашій юнацькій команді він успішно грав у центрі нападу. В основі «Динамо» став центральним захисником. Вадим чотири рази ставав чемпіоном Союзу, двічі володарем Кубка, 6 разів входив до списків «33-х найкращих гравців». Завершивши футбольну кар’єру, багато працював у Динамівській школі.
Коля Пінчук не закріпившись у «Динамо», потім перейшов у «Дніпро» за який провів 187 матчів, забивши 35 м’ячів. Валера Кравчук та Толя Лінник пограли в кількох командах майстрів.
Із Валерієм Лобановським обмінявся букетом квітів.
Запам’ятав, як перед матчем чемпіонату країни, нас вшановували на Республіканському стадіоні. Ми вишикувалися на біговій доріжці. Нас тепло вітали глядачі, а гравці основи кожному з нас вручили по букету. Мені квіти вручив Валерій Лобановський. Через рік восени 1961 року, динамівців із першими золотими медалями чемпіонів країни таким чином привітали ми, чемпіони СРСР 1960 року серед юнаків. Цього разу я вручив свій букет Валерію Лобановському.
Ось імена та прізвища хлопців, граючи з якими за «Динамо», я став у 18 років чемпіоном СРСР 1960 року серед юнаків: Володя Крамаренко, Толя Шитий, Коля Пінчук, Вадим Сосніхін, Толя Шаранов, Ігор Петров, Горидовський, Володя Малахов, Володя Коковякін, Саша Водоп’янов, Слава Стукалов, Толя Мурашев.
На жаль, нас у цьому футбольному світі залишилося п’ятеро. Але продовжують у нас битися динамівські серця.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
