2 травня 2014 року «Шахтар» обіграв «Іллічівець» із рахунком 3:1 у рамках 28-го туру УПЛ. Тоді ніхто й подумати не міг, що цей матч стане останнім для «гірників» на «Донбас Арені». Микола Павлов, який тоді керував «Іллічівцем», поділився спогадами про непростий час часу.
Микола Павлов«9 травня Маріуполем почали їздити танки, горіли шини, у місті була стрілянина. Кулі літали скрізь!»
— Миколо Петровичу, матч «Шахтар» — «Іллічівець» відбувся 2 травня 2014 року, коли сепаратисти захопили адмінбудівлі та силові структури. Чи не було команді страшно їхати до Донецька?
— Ми ще раніше, 6 квітня, грали в Луганську із «Зорею». Цього дня сепаратисти захопили там будівлю СБУ. Також на той час уже була напруга в самому Маруїполі: згоріла будівля УВС, загинули військові, серед яких і мої знайомі. Важко це згадувати.
Пам’ятаю, коли в Маріуполі стало тривожно, у команді почали піднімати тему переїзду. Адже ми тоді всі ігри грали на виїзді, але жили і тренувалися в Маріуполі.
Керівництво «Іллічівця» шукало варіант у Дніпрі, але умови там були жахливі, ми не поїхали. У мене в тренерському штабі працював Діма з Маріуполя. Я зібрав команду, керівництво і кажу: «Діма, у тебе в Маріуполі дружина і двоє маленьких дітей. Як ти вважаєш, нам потрібно їхати?». Він відповів: «Миколо Петровичу, мені здається, поки що краще залишитися, але потрібно бути готовими виїжджати в будь-який момент. Краще — у бік Бердянська, а звідти в Запоріжжя».
Я сказав: «Хлопці, у Діми двоє дітей і він поки що виїжджати не збирається. Не треба завчасно панікувати. Виходить, що жителі Маріуполя залишаться, а ми втечемо? Буде некрасиво. Але якщо з вас хтось злякався, то можете їхати, я нікого насильно тримати не буду».
У підсумку ніхто не поїхав, усі залишилися. Це вже потім після гри в Києві на НСК «Олімпійський», уже не пам’ятаю, з ким ми грали, чотири людини залишили команду і не повернулися. Не хочу називати їхні прізвища.
— Вам було страшно в той момент?
— 9 травня Маріуполем почали їздити танки, горіли шини, у місті була стрілянина. Цього дня я зателефонував хлопцям і сказав, щоб на тренування ніхто не приходив і у вікна не виглядав. Кулі літали скрізь! Хлопці знімали квартири в основному в центрі міста, де і була вся «спека». Сепаратисти вже ходили з автоматами вулицями, збирали данину в магазинах. Ось тоді було по-справжньому страшно.
Ми виходили на зв’язок кожні дві години, щоб упевнитися, що все гаразд. Напружена ситуація в Маріуполі була близько півтора місяця, а 13 червня місто звільнили.
«У Маріуполі теж намагалися проводити псевдореферендум, я відразу сказав: «Дізнаюся, що хтось туди пішов, вижену з команди»
— Ви думали, що конфлікт на Донбасі затягнеться надовго і переросте в повномасштабну війну?
— Звичайно, ні. Я думав, що це все закінчиться досить швидко. Ніхто тоді й подумати не міг, що війна буде такою довгою і кровопролитною.
— 2014 рік був непростим роком у плані прояву громадянської позиції. У «Зорі» справжнє обличчя відкрив Рафаїлов, у «Шахтарі» — Мармазов. Чи були у вашій команді в когось сепаратистські настрої?
— Я не помічав. У моїй команді була тільки Україна, інших думок я не допускав. У Маріуполі теж намагалися проводити псевдореферендум, я відразу сказав: «Дізнаюся, що хтось туди пішов, вижену з команди». В «Іллічівці» ніхто не підтримував сепаратистів.
— Давайте згадаємо шлях команди на матч із «Шахтарем»? Чи сильно перевіряли сепаратисти на блокпостах, яке взагалі було ставлення? Андрію П’ятову довелося навіть сфотографуватися на блокпосту з сепаратистами, а потім довго виправдовуватися за це. У вас були схожі епізоди?
— Тоді взагалі було незрозуміло, де наші, а де сепаратисти. Люди на блокпостах були одягнені по-різному, без форми і розпізнавальних знаків. Дорогою до Донецька автобус оглядали поверхнево, мені більше запам’ятався інший випадок.
Сімферопольська «Таврія» останню гру чемпіонату України в Криму теж зіграла з «Іллічівцем»! Тож моя команда була причетна не тільки до останнього матчу «Шахтаря» на «Донбас Арені». Пам’ятаю, як ми їхали до Криму автобусом, і хтось із гравців «Іллічівця» почав знімати ворожі блокпости на телефон. Тут у салон заходять здоровенні "зелені чоловічки«(так називали російських військових без розпізнавальних знаків, які брали участь у збройній анексії Криму, — прим. ред.) і кажуть: «Якщо хтось буде знімати, то тут і залишиться! Усім зрозуміло?!». Ось тоді справді було страшно.
«Я читаю висловлювання Буданова і чекаю хороших новин влітку»
— Давайте перенесемося у 2 травня 2014 року. Яка атмосфера тоді була в Донецьку?
— Ми жили в готелі біля стадіону в центрі і сильних хвилювань я не пригадую. Але вже було похмуро, у повітрі витала напруга і незрозуміле відчуття тривоги. Пострілів я не чув, у Маріуполі було жорсткіше порівняно з Донецьком — там постійно стріляли і рвалися снаряди. Коли ми тренувалися, то постійно чули звуки артилерійських обстрілів, для нас це було нормою.
— У Донецьку тоді грали матчі, а в Маріуполі ні. Чи не було вам прикро, адже якби команда «Іллічівець» грала вдома, то, можливо, вдалося б зберегти той чудовий склад?
— Звичайно! «Волинь» і «Чорноморець» відмовилися до нас їхати. Якби тоді головні тренери цих команд — Кварцяний і Григорчук — не побоялися їхати до Маріуполя, то «Іллічівець» грав би вдома і команду, напевно, вдалося б зберегти. Але Бог їм суддя. Напевно, злякалися, хоча тоді в місті була спокійна обстановка. Через рік Маріуполь почав грати вдома і нічого страшного не сталося.
Проте взимку вся команда розбіглася, натомість ми відкрили Шапаренка, Костянтина Кравченка, Зураба Очігаву. Ця трійка опинилася в «Динамо», Шапаренко і Кравченко досі грають в УПЛ. Не було б щастя, та нещастя допомогло, але таке нещастя нам не треба.
— Коли ви бачите зараз фото і відео занедбаної «Донбас Арени», які почуття відчуваєте?
— Для мене це катастрофа. Я говорю не тільки про «Донбас Арену», а й про Маріуполь, адже я там пропрацював сім із половиною років. Після того, як я закінчив тренерську кар’єру, я жодного дня не святкував свій день народження в Києві — завжди приїжджав до Маріуполя. У мене день народження 20 червня, а 13 числа — День визволення Маріуполя.
Цього дня я завжди їздив на кладовище до могил хлопців, які загинули, захищаючи місто. Тільки минулого року, на жаль, я не зміг туди поїхати через повномасштабне вторгнення. Маріуполь дуже багато значить у моєму житті.
— Як ви думаєте, коли «Шахтар» знову зіграє на «Донбас Арені», а ви повернетеся до Маріуполя?
— Я читаю висловлювання Буданова (Кирило Олексійович Буданов — український воєначальник, начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України, генерал-майор, — прим. ред.) і чекаю хороших новин влітку. Ще й до Криму хочеться з’їздити, на «Донбас Арену» сходити, і, звісно ж, до Маріуполя повернутися, продовживши свої традиції. Вірю, що ось-ось, і станеться щось хороше. Чекаємо контрнаступу!
Андрій Піскун
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар