Огляд ЗМІ. Час Реброва

Те, про що так довго всі здогадувалися, нарешті, збулося: минулої середи Сергія Реброва офіційно представили як головного тренера національної збірної України. Контракт із ним і його помічниками, серед яких як вітчизняні, так і зарубіжні фахівці, передбачає термін дії до 30 липня 2026 року. Це означає, що новий штаб головної команди країни керуватиме нею протягом двох відбіркових циклів.

Сергій Ребров (фото: П.Кубанов)

Того ж дня, 7 червня, Сергій Ребров дав пресконференцію для журналістів, а вже ввечері команда вирушила до Бремена, де 12-го числа вона має провести благодійний товариський матч зі збірною Німеччини, який передуватиме офіційним поєдинкам кваліфікації Євро-2024 із Північною Македонією (16 червня) і Мальтою (19-го).

Конкуренція на кожну позицію

Власне, епопею з можливим призначенням Реброва наставником національної команди, що тривала, по суті, із серпня 2021 року, на початку місяця фіналізував сам Сергій Станіславович, який в ефірі програми «Сніданок з 1+1» сказав:

«Я вирушаю до Києва та, напевно, 6-го числа буду в столиці України. Вважаю і сподіваюся, що ми закінчимо всі справи з «Аль-Айном». Тому так, якщо все буде добре, я сподіваюся, підпишемо контракт. Ми принципово про все вже домовилися. Тільки дозвіл «Аль-Айна» — і нічого не треба обговорювати.

Збірна України — це дуже велика відповідальність, тому я зі своїм штабом почав працювати і вже кілька тижнів ми готуємося до цих ігор, оскільки це дуже важливо для нашої країни. Тим більше в цей час…» (Оbozrevatel.com, 03.06.23).

А під час спілкування з представниками медіа в Будинку футболу уточнив, що всі формальності з клубом з ОАЕ остаточно залагоджено та відповідні документи отримано. Хоча, як зізнався Ребров, ще за місяць до закінчення сезону «Аль-Айн» пропонував йому продовжити угоду, яка закінчується 30 червня. Однак рішення повернутися на батьківщину вже дозріло.

«Дуже радий повернутися в Україну, дуже радий знову тут працювати. Моя сім'я теж цьому рада, вона повернулася в Україну разом зі мною. Радий, що моя дружина з радістю сприйняла моє рішення. Хочу подякувати ЗСУ за те, що вони захищають нашу країну і дають нам можливість спілкуватися про футбол», — підкреслив Сергій Ребров (Dynamo.kiev.ua, 07.06.23).

Відповідаючи на запитання, чому цього не сталося раніше, новоспечений керманич синьо-жовтих вельми рішуче парирував: «Це ви, журналісти, два роки чекали мого призначення. А я весь цей час працював в «Аль-Айні». Тож не я створив цю атмосферу, коли в пресі з’являлося багато чуток. У мене був контракт, я його допрацював і зараз тут».

Актуальною виглядала згода Реброва вибудувати єдину вертикаль збірних, якщо на те буде побажання роботодавця. Тим більше що подібною практикою він займався в київському «Динамо».

Говорячи про взаємини з молодіжною збірною, Сергій Ребров зауважив, що він спілкувався з Русланом Ротанем з приводу того, хто зараз вирушить у команду останнього, яка цими самими днями проводить свій підготовчий збір в Австрії напередодні старту фінального турніру Євро-2023.

«Важливо розуміти, яка збірна в більшому пріоритеті, яка команда важливіша. Я вважаю, що такою командою є національна. А якщо хтось думає, що з Мальтою можна грати будь-якими футболістами, то нагадаю, що ми вже грали з цією командою 2017 року і поступилися» (Dynamo.kiev.ua, 07.06.23).

Що стосується списку футболістів, які готуються до матчу в Бремені та наступних за ним, то Ребров підкреслив, що вибір робив він. Звернув увагу на новачків: динамівця Ваната, який у другій половині сезону показував стабільний футбол, і чемпіона Польщі Кочергіна, якого добре знає за виступами за «Зорю». Відзначив хорошу форму Ярмоленка.

А загалом, говорячи про склад, зауважив: «Я спілкуюся з багатьма футболістами. Але важливо не стільки спілкуватися, скільки бачити гравців у справі. Дивився багато матчів чемпіонату України, матчів інших чемпіонатів, у яких виступають кандидати до збірної. Тож у мене достатньо інформації. Зараз дуже важливо розпочати тренувальний процес і побачити, в якій хлопці формі. Конкуренція існує на кожну позицію».

Ребров погодився, що часу на підготовку обмаль. Що збірна України має бути агресивнішою порівняно з нещодавнім матчем з Англією. Що гравців на найближчі три гри, незважаючи на травми Зінченка та Яремчука, достатньо, і тепер важливо якісно підготуватися до них.

Щодо ж спарингу з Німеччиною, який стане для Реброва першим біля керма національної команди, наставник зауважив: «Цей поєдинок важливий ще й у плані відносин між нашими країнами. Крім того, це 1000-й матч в історії збірної Німеччини. Для нас дуже приємно зіграти з таким суперником».

Зі свого боку президент Німецького футбольного союзу Бернд Ноєндорф заявив, що пишається можливістю відзначити ювілей разом з Україною і для України, оскільки виручені від його проведення кошти буде спрямовано на реалізацію соціальних проектів у нашій країні.

Свою присутність на «Везерштадіоні» в Бремені підтвердили Федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, міністр сільського господарства Джем Оздемір, мер міста Андреас Бовеншульте, посол України в Німеччині Олексій Макєєв. Очікується, що на поєдинку будуть присутні приблизно тисяча дітей українців, змушених покинути батьківщину через російську агресію.

Найтитулованіший і затребуваний

Прес-конференція Сергія Реброва стала головною темою вітчизняних спортивних, і не тільки, ЗМІ минулого тижня. Водночас не меншу увагу було приділено самому факту призначення нового наставника та особисто його персоні, як власне й очікуванням, а то й сумнівам, які у зв’язку з цим мимоволі виникають.

«Напевно, вперше з часів Лобановського збірну України очолив найсильніший український тренер сучасності, — розмірковує журналіст Сергій Тищенко.-Це велике досягнення. Я тільки проти того, щоб із Реброва робили Месію. Його прихід не відразу і кардинально все змінить. На все потрібен час і терпіння.

Найбільша проблема — Ребров був успішним у клубному футболі. Інститут збірних — трохи інша робота. Тут ти працюєш із гравцями 4-6 разів на рік. Ніякої фізичної підготовки, селекції. Тільки тактика, психологія, вміння поєднати наявних виконавців в одну команду виходять на перше місце. Велика надія, що досвід Реброва-футболіста у збірній України зіграє свою роль» (Dynamo.kiev.ua, 07.06.23).

Аналогічні думки відвідали й оглядача сайту Trueua.info Андрія Романюка. Як і колега, Романюк акцентує увагу на відсутності досвіду в Реброва на новому для себе рівні: «У клубах він бачився з гравцями практично щодня і мав змогу налаштувати тренувальний процес за власним сценарієм. Але у збірній усе не так: збори короткі, гравці приїжджають втомленими, травмованими. У таких умовах побудувати бойовий колектив надзвичайно важко» (07.06.23).

Другий важливий аспект — тиск преси і вимогливих українських уболівальників. Звичайно, на клубному рівні це теж звичне явище, але зовсім інша справа — нести відповідальність перед усією країною.

Нарешті, фактор війни і психологічний стан команди. Навіть домашні матчі команда проводитиме фактично на виїзді, і кожен такий поєдинок супроводжуватиметься для тренера та гравців постійними думками про ракетні обстріли українських територій з боку ворога.

Вочевидь, не з усіма умовиводами авторів можна повністю погодитися. Однак те, що Ребров на сьогодні є найтитулованішим і найзатребуванішим вітчизняним фахівцем, — факт. Двічі ставав чемпіоном України з київським «Динамо» і стільки ж разів вигравав Кубок країни. Тричі приводив на вершину першості Угорщини «Ференцварош», з яким виступав у Лізі чемпіонів. З першого заходу взяв Кубок і чемпіонат ОАЕ з «Аль-Айном».

Щодо збірної країни, то він захищав кольори національної команди впродовж більш як десяти років, був учасником чемпіонату світу 2006 року і чудово знає кухню підготовки зсередини. Крім того, на зорі своєї тренерської діяльності був одним із асистентів Юрія Калитвинцева перед Євро-2012. Тож ефект очікування справжнього прориву в грі збірної має право на життя, як, утім, і сумніви.

«Про те, що у Реброва достатньо тренерського досвіду в клубних командах і доволі успішні результати, ми добре знаємо, — зі свого боку зазначив колишній наставник Сергія Станіславовича Йожеф Сабо.-Але робота в збірній — це щось інше. Тим паче у воєнний час є свої нюанси і досить серйозні. Але, незважаючи ні на що, вірю в його працездатність, досвід, знання тренерської роботи, здатність створити гідний колектив» (Footboom1.com, 07.06.23).

Вірить у Реброва й Артем Франков: «Перш за все, мене підкуповує в ньому як тренері готовність працювати неупереджено. Я ставлюся до нього добре як до людини і як до фахівця. У нього непогана, перспективна команда. У нас не втрачені шанси на Євро-2024. Якщо поступимося першими двома позиціями, то буде можливість пробитися через плей-оф Ліги націй. А поки що я просто бажаю Реброву всіляких успіхів, поменше політики, побільше футболу, єдності в тренерському штабі, ідей» (Fanday.net, 08.06.23).

А Сергій Тищенко резюмував: «Дуже важливо, що в такий важкий для нашої країни час Сергій Станіславович вирішив повернутися додому. Зараз чимало футболістів шукають можливість виїхати за кордон заради власної безпеки та безпеки рідних. А от Ребров приїхав назад. Це додасть йому репутаційних балів і збільшить увагу до національної команди.

Реброву — 49. Він перебуває у найкращих тренерських роках. Має величезний досвід за плечима, сформовану команду асистентів. І ще може розвиватися далі» (Football24.ua, 08.06.23).

Допомога «Динамо» військовим і цивільним

У більшості клубів української прем’єр-ліги настали літні канікули. Звісно, за винятком тих футболістів, які викликані в національну та молодіжну збірні країни.

У київського «Динамо» таких десять: Бущан, Тимчик, Сидорчук, Буяльський і Ванат (головна команда), а також Нещерет, Сирота, Вівчаренко, Бражко і Михайленко (U-21). Крім того, півзахисник Перріс отримав запрошення до збірної Ямайки, а його колега за амплуа Рамадані — до молодіжки Північної Македонії.

Як поінформував президент клубу Ігор Суркіс у програмі «ТаТоТаке», закінчуються контракти у Дениса Бойка і Микити Бурди. А Бражко і Булеца повернулися до рідних пенатів після оренди в «Зорі» та вирушать на перший у міжсезоння збір, який пройде в Австрії або Швейцарії. З відпустки команда вийде 26 червня.

Тим часом триває благодійна місія ФК «Динамо». 6 червня клуб передав сім автомобілів для виконання бойових завдань на фронті бійцям підрозділу об’єднаної штурмової бригади «Лють» Національної поліції, яка входить до Гвардії наступу. Подія відбулася на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського, а ключі від позашляховиків військовим вручив особисто Ігор Суркіс.

«Ми ні на хвилину не зупиняємося допомагати нашим воїнам, — зазначив президент клубу.-Уже передавали і машини, і продукти харчування, зокрема, доставили на фронт понад десять тонн вантажів, і продовжуємо це робити надалі. Незабаром надійдуть ще автомобілі, які зараз проходять останню підготовку. Це дуже важливо, адже робимо все заради нашої перемоги. ФК «Динамо» (Київ) і Фонд братів Суркіс допомагають із перших днів війни і будемо всіляко сприяти та підтримувати наших захисників у майбутньому» (Fcdynamo.com 06.06.23, rbc.ua 08.06.23).

Ігор Михайлович розповів, що бригада «Лють» звернулася до них із проханням забезпечити для воїнів якомога більше автомобілів: не один-два, а 10−20. Частину було передано раніше, сім позашляховиків прийшли зараз, два з’являться зовсім скоро, а ще закуплено машини, які проходять підготовку в Польщі.

«На фронті автомобілі потрібні постійно, адже сьогодні він є, а завтра потрібен новий, щоб хлопці могли пересуватися, — продовжив Ігор Суркіс.-Також потрібні причепи, щоб на них можна було ставити певне обладнання, тож займемося і цим питанням. Потрібно діяти дуже швидко, а не розтягувати допомогу на місяці. Адже з кожним днем ми наближаємо нашу перемогу».

Передача позашляховиків воїнам відбулася в день, якому передував підрив рашистами Каховської ГЕС, що призвело до глобальної техногенної катастрофи на півдні країни.

«Після сьогоднішніх новин я провів нараду, і ми також вирішили підтримати херсонців, які постраждали від цього нелюдського теракту проти мирного населення, — зізнався президент ФК «Динамо». — Допоможемо людям будівельними матеріалами, продуктами харчування, розселенням тощо».

Сказано — зроблено! І вже незабаром жителям Херсонщини було відправлено перші дві фури з більш ніж 40 тоннами питної води. На черзі ще вісім потужних автопоїздів, — повідомив клубний Телеграм-канал.

Динамівський клуб і Фонд братів Суркісів відгукуються і на індивідуальні запити українських воїнів. Так, нещодавно було придбано прилад нічного бачення для бійця на ім’я Олександр, який захищає країну в районі Бахмута у складі 207-го батальйону 241-ї бригади територіальної оборони міста Києва.

Отримавши такий важливий прилад, що допомагає зберегти життя та ефективно виконувати бойові завдання в темну пору доби, Олександр просто з позицій під обстрілами окупантів записав відео з подякою клубу та його президенту Ігорю Суркісу.

А на стадіоні «Динамо» відбулося свято для дітей з окупованих територій України та тих, хто втратив своїх батьків на війні. Дітвора проходить процес відновлення в медичному центрі психологічної реабілітації «Джерело».

«Ми працюємо із соціальними категоріями дітей, яких до нас направляють відповідні служби, — розповіла засновниця медичного центру Олена Дячук.-Більшість у дуже важкому психологічному стані. Вони не сплять, не їдять, пережили страхіття, бачили, як на їхніх очах убивали, катували людей.

Тому свято, яке відбулося на стадіоні "Динамо», стало для них неабиякою віддушиною. Діти могли зробити фото, отримати автографії від зірок київського «Динамо», поспілкуватися з гравцями. Питали, як почалася їхня кар’єра, цікавилися дотриманням режиму, навіть харчовими вподобаннями» (Podrobnosti.ua, 06.06.23).

А вихованець київського «Динамо» Сергій Баланчук, який у липні 2022 року загинув у бою з рашистами під Бахмутом, залишив свій слід в Ізраїлі. Міська рада Хайфи одноголосно ухвалила рішення перейменувати одну з вулиць міста на честь колишнього українського футболіста, який у другій половині 1990-х захищав кольори місцевого «Маккабі», про що повідомив сайт Sports.walla.co.il.

Примітно, що вулиця Баланчука розташовується якраз навпроти російського консульства в Хайфі. Як нагадування про непохитність наших людей.

Йовічевіч може йти?

Весь минулий тиждень спортивні ЗМІ наполегливо розганяли тему ймовірної відставки наставника «Шахтаря» Ігора Йовічевича. Власне, про те, що тренерський місток під хорватом неміцний, почали говорити ще до закінчення сезону. Але тоді спортивний директор і за сумісництвом земляк Йовічевіча Даріо Срна назвав це вкиданням недоброзичливців і конкурентів, які намагаються таким чином розхитати психологічний стан колективу напередодні вирішальних поєдинків.

Тепер сезон позаду, «Шахтар» — чемпіон із прямою путівкою до групового раунду найголовнішого з континентальних турнірів, а тема відставки головного тренера не тільки не згасла, а й розгорілася з новою силою.

Спочатку її підхопила програма «ТаТоТаке», потім інші ресурси, а Ігор Бурбас, який не приховує своєї близькості до гірницького кола і відомий своїми інсайдерськими замашками, підтвердив, що хорвату вже шукають заміну. Як можливих наступників називають керманича «Зорі» Патріка ван Леувена, наставника «Фейєноорда» Арне Слота, головного тренера «Фіорентини» Вінченцо Італьяно, а також нині безробітного Дженнаро Гаттузо.

Втім, Бурбас не забув зауважити: «Самому Йовічевичу поки ніхто жодного разу не оголошував про відставку. Новини, чутки, домисли він дізнається з преси. Команда також не в курсі і не в захваті від ймовірної зміни тренера, який зліпив колектив з нуля і дав необхідний результат» (Fanday.net, 08.06.23).

«Інформація про розірвання контракту з Ігорем Йовічевичем підтверджується, — підлив масла у вогонь тележурналіст Роман Бебех.-Це рішення президента. Воно вже ухвалене й озвучене. Зараз у «Шахтаря» є два кандидати. Один тренер — з Європи, дуже знайомий. Не вірю, що він приїде зараз в Україну. І другий, більш реальний — уже названий у медіа ван Леувен» (Sport.ua, 08.06.23).

Щоправда, кому озвучено, Бебех не уточнив. Генеральний директор клубу Сергій Палкін говорить про різне, тільки не про можливу зміну тренера. Про судове переслідування «Тоттенхема», якщо туди піде Манор Соломон. Про Мудрика, який стане головною зброєю «Челсі» в завоюванні майбутніх титулів. Про ФІФА, яка кинула українські клуби під час війни.

Якось недоречно прозвучали при цьому спогади і враження самого Йовічевича про перехід у «Шахтар».

«Вони вважали, що я був найкращим вибором серед багатьох претендентів на новий проект клубу без іноземних гравців, — зізнався хорват.— Зрозумів, що не можу сказати «ні». Я хотів прогресувати, грати в Лізі чемпіонів, подивитися, чи готовий очолити такий клуб, як «Шахтар».

Значна частина команди складалася з гравців, які перебували в оренді в «Маріуполі», та інших футболістів без досвіду на найвищому рівні. Усе це викликало в багатьох сумніви. Також був великий тиск. У клубі рівня «Шахтаря» завжди багато скептицизму щодо тренерів.

Але з цим потрібно жити. Я не можу сказати, що не боявся, що все не піде добре. Я б збрехав, якби це зробив. Але боятися — це не погано. Я кажу футболістам: «Ви не можете отримати адреналін, якщо немає страху. Цей адреналін несе вас уперед» (Ua.tribuna.com, 06.06.23).

«Шахтар» адреналін Йовічевича виніс на чемпіонську вершину, заодно залишивши помітний слід на європейській арені. Та чи все було так однозначно протягом сезону?

«Навесні гірники виглядали не дуже переконливо, — вважає Сергій Тищенко.-Були близькими до втрати очок проти найгіршої команди чемпіонату та відвертого аутсайдера ФК «Львів». Проти «Миная» тільки суддівська помилка дозволила привезти з Ужгорода три бали. Дуже важко здолали в Рівному «Верес». Нічого не показали в матчі з «Динамо». Десь із квітня кожен поєдинок виглядав доволі проблемним. Команда втратила легкість. Тільки під кінець сезону знову почала впевнено перемагати» (Football24.ua, 05.06.23).

А тут ще дивацтва в заключному програному поєдинку з «Ворсклою», на які натякнув Артур Валерко, який поставив запитання, чи не віддячили гірники полтавчанам за перемогу над «Дніпром-1»?: «Багато що в цьому матчі здавалося дивним. Чому він почався із запізненням, хоча повітряна тривога закінчилася до призначеного початку гри? Чому команда виставила 38-річного воротаря, захисника-дебютанта і кілька резервістів? Потім дивувалися пропущеним гірниками м’ячам, хоча здивуванням було, швидше, якби голкіпер без ігрового тонусу відіграв начисто» (FanDay.net, 06.05.23).

І як резюме від того ж Сергія Тищенка: «Тренер дав команді все, що міг, а далі вона стоїть на місці. Потрібно щось нове, щоб рухатися вперед. Я вважаю, що Йовічевич — обмежений тренер, який може дати команді певні якості, але це не далекоглядна перспектива. Ігор — чудовий мотиватор, психолог. Він уміє стимулювати гравців, заряджати своєю енергетикою, допомагати їм самостверджуватися. Але після стрибка вгору продовжити прогрес або утримати команду на цьому ж рівні йому вже складно» (Football24.ua, 05.06.23).

Вочевидь, сукупність цих чинників, а також можливі внутрішньоклубні колізії й породили розмови про відставку Йовічевича. Схоже, сам хорват, який зараз перебуває в Загребі, не виключає такого розвитку подій. Інакше б після закінчення сезону не заявив: «Я хотів би ще раз зіграти з «Шахтарем» у Лізі чемпіонів. Але що буде далі, подивимося. Дуже складно жити в ситуації, коли триває війна. Я майже не бачу свою сім’ю, ми розділені. Трохи втомився від цього» (Sport.ua, 09.06.23).

А в бліц-коментарі місцевому сайту germanijak.hr і зовсім розговорився, що більше не є тренером «Шахтаря»…

Віктор ЖУРАВЛЬОВ

Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини