Колишній воротар «Шахтаря» Євген Гриценко розповів про донецьких родичів та останні відвідини окупованого міста.
Євген Гриценко— Євгене, ви донеччанин. Як відреагували на початок російсько-української війни у 2014 році? Ви поїхали з Донецька відразу? Чи залишився хто-небудь із ваших родичів або близьких там?
— Усі близькі та родичі виїхали, куди кожен зміг. Більшість виїхали на підконтрольну територію України. У Донецьку помер мій дідусь і моя бабуся через вік, це не пов’язано з війною. Дуже важко, коли ти не можеш попрощатися з рідними через обставини, які не залежать від тебе. Ти просто заручник цієї ситуації, і це дуже боляче.
— На вашій сторінці в Instagram побачив кілька фотографій із тимчасово окупованого Донецька, які ви опублікували у 2017 та 2018 роках. Цікаво дізнатися, яким був ваш шлях додому, що зрозуміли після цієї поїздки?
— Я відвідував батьків, які там жили до 2020 року. Востаннє я був у 2019 році під час відпустки. Спостерігав, як моє улюблене місто вмирає. Завжди насилу перетинав «кордони», які були встановлені після 2014 року. Ці свині часто щось… вибачте, намагалися якось до…тися, але не виходило, бо не було прав на це. Пояснював їм, що: я — їду додому, що я — з Донецька, а ти, що забув тут, чому ти тут стоїш?! Було важко їх терпіти, але контролював себе.
— Що найбільше запам’яталося за роки життя в українському Донецьку?
— Багато чого. У футбольному плані згадується, як я був бол-боєм. Тоді проходив усі ці етапи: від подачі м’ячів, потім, хто був старший, той виходив у центр поля і трусив цей прапор Ліги чемпіонів, коли звучить гімн турніру. Найбільше, звичайно, мені запам’яталося, коли до нас приїхав «Мілан». Самі розумієте тоді це була єдина команда за яку вболівали всі українці через Андрія Шевченка. Тоді я виводив Діду на футбольне поле, на жаль, не Шевченка. Знаєте, досі, жартома, дорікаю своїм батькам за те, що не вийшло зробити тоді фото, якось в об’єктиви тоді я не потрапляв.
— Востаннє, коли ви були в Донецьку, в якому стані була «Донбас Арена»?
— У 2019 році, коли я востаннє відвідав батьків, було дуже сумно від того, який вигляд мало місто. Багато людей, які могли виїхати — виїхали. Залишилися тільки ті, хто не міг або не хотів, або просто радів тому, що ми тут помираємо всім містом. Стадіон уже не підсвічувався, був трошки побитий, чув, що там щось фундамент зійшов. Неймовірний парк біля стадіону заріс. Дивишся на все це, враження ніби людство покинуло Донецьк.
— 24 лютого 2022 року Росія почала повномасштабне вторгнення після восьми років окупації Криму і війни на сході країни. В Instagram побачив фото, де ви перебуваєте на тлі маскувальних сіток, ви активно долучилися до волонтерської діяльності. Це була ініціатива «Шахтаря» чи ваша особиста?
— Це була виключно моя ініціатива. «Шахтар» до цього не мав стосунку, він тоді опікувався бразильцями, які застрягли в Києві. Ми з колишньою дружиною вивезли своїх батьків до Львова. Там вирішив допомагати, чим можу. Роботи тоді не було, у мене був вільний час, тому дуже швидко знайшли волонтерський центр у Львові. Робив медичні аптечки, джгути до них. Усе, що тільки казали. Звичайна волонтерська діяльність: робив те, що й усі українці на початку повномасштабної війни. А потім поїхав грати за кордон і зараз активно допомагаю ЗСУ фінансово.
Олександр Волочан
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Читати всі коментарі (1)