Про багаторічного капітана київського «Динамо», улюбленця вболівальників старшого покоління Віктора Канєвського я багато разів розповідав і продовжуватиму це робити.
Віктор КаневськийБлискучий форвард-бомбардир зіграв за «Динамо» в союзному чемпіонаті 195 матчів, забив 80 м’ячів. Чемпіон СРСР 1961 року, срібний призер-1960, володар кубка Союзу-1964. Учасник чемпіонату світу 1962 року в Чилі. Називався у списку «33-найкращих гравців країни».
Починав у дворовому футболі. Пізніше став займатися знаменитій школі у Михайла Борисовича Корсунського. У 16 років пішов працювати на завод «Арсенал»: робив гравіювання на фотоапаратах «Київ». Для задоволення грав за заводську команду «Машинобудівник». Ще півроку працював на заводі «Транссигнал» слюсарем.
Однак Каневський був на замітці в «Динамо» (Київ), і одного дня 1955 року до нього прийшла листівка із запрошенням у команду. Разом із ним тоді до динамівської сім’ї прийшли Валерій Лобановський, Олег Базилевич і Валентин Трояновський, які згодом стали ударним тріо київського клубу.
Спочатку гра у Каневського не ладилася, і тренер Олег Ошенков був готовий відрахувати хлопця. Але допоміг випадок — Каневський був у військовій частині, складав присягу, а заодно грав на першість частини. В одному з матчів суперник був розгромлений 10:0, а Каневський забив 8 м’ячів.
На тому поєдинку був присутній Ошенков, який негайно забрав Каневського назад у клуб. Наступного дня після матчу на першість частини Віктор уже грав у чемпіонаті СРСР проти кишинівської «Молдови».
Повністю форвард розкрився за наставника В’ячеслава Соловйова, який зумів переконати динамівців, що стати чемпіонами країни можуть не тільки московські команди.
Дебют 20-річного Каневського у складі «Динамо» відбувся 1956 року, коли команду залишив центральний нападник Андрій Зазроєв. Прийнявши естафету від знаменитого виконавця, Віктор гідно ніс її майже 10 років.
Каневський — бомбардир за покликанням. Для цієї ролі у нього були вагомі підстави: потужні й точні удари з обох ніг і з різних дистанцій, атлетизм, висока техніка, набір найрізноманітніших фінтів, уміння імпровізувати залежно від ситуації на полі.
Силу його «пострілів» могли оцінити воротарі клубів ФРН, Англії, Австрії, Бразилії, Італії...
Якось знаменитий воротар Лев Яшин сказав про київського бомбардира такі слова:
«Мені особисто найбільше неприємностей діставалося від Віктора Каневського. Це був добре підготовлений фізично гравець, із широким кругозором, відмінним баченням поля. Він сміливо вступав у єдиноборства із захисниками. І постійно дуже небезпечно обстрілював ворота. Низку м’ячів, які він забив мені, можна назвати „мертвими“.
Поза всяким сумнівом, для Віктора Канєвського, капітана „Динамо“, найпам’ятнішим і найуспішнішим був сезон-1961. Динамівці Києва вперше залишили за бортом московські клуби, які вигравали чемпіонське „золото“ протягом 25 років поспіль. А Віктор Каневський у 26 поєдинках забив 18 м’ячів — більше за всіх у команді.
Партнерами „Каневи“ в чемпіонському складі були: Олег Макаров, Віктор Серебряников, Валерій Лобановський, Йожеф Сабо, Олег Базилевич, Анатолій Сучков, Юрій Войнов, Володимир Щегольков, Андрій Біба, Валентин Трояновський, Володимир Ануфрієнко, Віталій Щербаков, Микола Кольцов, Василь Турянчик, Ігор Зайцев, Микола Каштанов, Леонід Клюєв, Володимир Сорокін, Валерій Верігін, Володимир Єрохін.
Свого капітана партнери дуже цінували. Ось висловлювання про нього деяких із них.
Валентин Трояновський: „Вітя — гравець від Бога. Як здорово вибирав він місце біля воріт суперника. Здавалося, захисники постійно втрачають його. А якщо раптом знаходять, то майже завжди вдавалося провести опікунів. Думаю, він був просто талановитою людиною, якій на роду було написано стати переможцем“.
Володимир Єрохін: „Віктор і на полі, і в роздягальні, і на тренуванні, і в найнапруженішій зустрічі — залишався рівним, доброзичливим, уважним. Він добре ставився до всіх партнерів. Здавалося, у нього ніколи не було недоброзичливців. Наш капітан був справжнім лідером у всьому. Хоча цього ніколи не показував, і намагався виділятися на полі тільки грою“.
Один з улюблених мудрих виразів для Віктора Канєвського: »...дні повзуть дедалі повільніше, перетворюючись на сутінки, роки відлітають дедалі швидше і перетворюються на старість".
На допомогу прийшов Валерій Лобановський
Після завершення кар’єри гравця (сталося це в одеському «Чорноморці», де виступав разом із Валерієм Лобановським), Віктор Канєвський перейшов на тренерську роботу. І зіткнувся з печерною несправедливістю.
Річ у тім, що по батькові в нього Ізраїлевич, національність — єврей. Так значилося в радянському паспорті. А це не подобалося в той час можновладцям у найбільш «інтернаціональній» країні.
Про ту сумну ситуацію Віктор Каневський сказав:
— Моє фото «витравлювали» з буклетів, журналів і книжки «Атакуюча вершини». Стоїть уся моя команда 1961 року, а замість мене порожнє місце. І багато інших «чудес», Залишалося терпіти і продовжувати робити свою справу.
Коли з командою виїжджав за кордон, завжди поруч зі мною перебував співробітник КДБ. Дуже боялися, що я втечу. А запрошення в закордонні клуби були.
Особливо гостро відчував прохолодне ставлення і недовіру, коли став працювати тренером. Ні слова подяки, а успіхи були. Працював із «Таврією» (Сімферополь), з якою вийшов у Першу лігу. Так було і з харківським «Металістом». Чотири роки очолював «Дніпро».
Отримав запрошення разом з іншими фахівцями попрацювати тренером в Алжирі. Уже почав оформляти виїзні документи, але отримав відмову. Колеги вирушили до Північної Африки без мене. Було прикро й прикро.
Тоді прийняв рішення змінити країну проживання. Подав заяву на виїзд. Відразу виключили з КПРС, звільнили зі служби. Довелося працювати на будівництві. А заяву мою розглядали років десять.
Не знаю, як би склалося моє подальше життя, якби не Валерій Лобановський. Уважно вислухавши мене, він запропонував очолити «Динамо» (Ірпінь) — фарм-клуб головної команди. І надалі Валерій допомагав мені. Він єдиний, хто вник у мої проблеми.
Однак місце проживання я змінив. Разом із дружиною Тамарою перебралися до США. У Нью-Йорку створив футбольну школу «Соккер Стар», у якій займалися діти українських емігрантів, американські хлопчаки. Словом, життя налагодилося, займався улюбленою справою...
Кілька разів Каневський прилітав до Києва. До речі, 75-річний ювілей Віктор Ізраїлевич відсвяткував у рідному місті, у клубі свого життя — «Динамо».
Не стало видатного українського футболіста 25 листопада 2018 року (спочив у віці 82 років). Похований у США — Брістол, Коннектикут.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
