Екс-захисник київського «Динамо» Олег Кузнецов розповів, чого він очікує від матчу-відповіді своєї колишньої команди з шотландським «Рейнджерс» у 3-му кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів, який відбудеться сьогодні в Глазго, та пригадав свої виступи за суперника «біло-синіх».
Олег Кузнецов— Олеже Володимировичу, що прогнозуєте від матчу-відповіді між «Динамо» та «Рейнджерс»?
— Перед першою грою я говорив, що «Динамо» пройде «Рейнджерс». І все до цього йшло, просто не вдалося втримати рахунок, який влаштує динамівців. Зараз у обох команд шанс на прохід 50/50.
Клас футболістів «Динамо» індивідуально і командно набагато вищий за «Рейнджерс». В матчах з «Партизаном» ми побачили, як класно «Динамо» тримає м’яч внизу, розкатуючи на контратаках. Щось надприроднє у виконанні «Рейнджерс» ми точно не побачимо в Глазго. Здивувати «Динамо» вони не зможуть.
— Ви раніше грали на «Гемпден Парк», знаєте, що там очікує на нинішнє покоління киян. Чи зможе «Динамо» психологічно витримати тиск цього стадіону?
— У команді зібрані досвідчені гравці, тому фактор шотландських уболівальників не дуже вплине на команду.
— Хто з гравців вам найбільше сподобався в першому матчі. На кого варто сподіватися у Глазго?
— Я б хотів відзначити середню лінію. Шапаренко, Буяльський, Піхальонок непогано виглядали. Той же Ярмоленко також. Ми бачили, як Брагару і Волошин додали свіжості. Хто кого переграє в центрі поля, той і виграє матч.
— «Рейнджерс» у першому матчі намагався грати у свій футбол, але звалився на навіси, що дозволило врятуватися. На власному полі шотландці можуть понестися?
— Я думаю, що буде закрита гра. «Рейнджерс» — дуже сируваті зараз. За великим рахунком, команда тільки вкочується в сезон, зіграли тільки два тури в чемпіонаті («Динамо» лише одну гру провело, — прим. ред.). Кожна з команд спробує зловити суперника на помилці.
— Не було дзвінка від представників «Рейнджерс» із запрошенням відвідати гру?
— За останні 20−25 років жодних контактів із «Рейнджерс» у мене не було. Я знаю, що Олексій Олександрович Михайличенко збирається відвідати матч, тому що він із сім’єю в Лондоні і йому легше добиратися до Глазго. Якби запросили, то я б відвідав матч.
«В «Динамо» ми дивилися касети з іграми суперників. «Рейнджерс» теорії взагалі не робили»
— Давайте поговоримо про ваші пригоди в Шотландії. Ви стали гравцем «Рейнджерс» у 1990 році. Залізна завіса звалилася не тільки політично, а й для гравців вашого покоління шанс заявити про себе в Європі.
— Усе правильно, але історія закрутилася на два роки раніше, коли «Динамо» вилетіло від «Рейнджерс» у Кубку європейських чемпіонів. На Євро-88 вони вже приїжджали за мною дивитися. Ініціатива йшла від легендарного Грема Сунесса. Дуже довго «Рейнджерс» мене вели.
Для мене стало несподіванкою, що мені дозволили виїхати раніше, ніж цього заслуговували старші товариші по команді. Коли я туди потрапив, зібралася божевільна команда. Там грали 4 англійські збірники, 5−6 осіб представляли Шотландію. Куди не плюнь — скрізь зірки були. «Рейнджерс» був на голову вищим за інших.
— У чому проявлялася домінація «Рейнджерс» на стику 80-х-90-х?
— 44 гри в чемпіонаті, а до Нового року розрив виходив такий, що «Рейнджерс» важко було дістати. У той час «Селтік» був гіршим, ігри були прохідними.
— А були інші пропозиції у вас на руках?
— Так вийшло, що після чемпіонату Європи всі почали потихеньку їхати. Вирішальним фактором була розмова з Лобановським, який мені сказав: "«Рейнджерс» тобою цікавиться. Плюс і для «Динамо» [кошти за трансфер] будуть гарною підмогою і ти не пошкодуєш". І Валерій Васильович мав рацію.
— Як проходили переговори з «Рейнджерс» за участю «Совінтерспорту»?«
— На той час я вже підписував п’ятирічний контракт. За термінами це було щось божевільне. Точно знаю, що "Динамо» за мене отримало гроші в клуб, а мені зробили хороші умови. Потім я вже дізнавався у Заварова і Балтачі, що вони з місячної зарплати віддавали гроші Совінтерспорту. Мене, на щастя, це не торкнулося.
— Вам ставили палиці в колеса?
— Жодних перешкод не було. На ті часи «Динамо» могло всіх гравців тієї команди продати і нехило заробити, але Лобановський хотів, щоб цей процес йшов поступово. Спершу поїхали Заваров і Балтача, потім Михайличенко, потім я, Протасов, Литовченко. Шкода, що Безсонов і Дем’яненко, не змогли працевлаштуватися в топових командах, тому що їм було вже за 30, за своїм класом вони на це заслуговували. Лобановський не міг відпустити всіх 14 гравців обойми, інакше «Динамо» могло просісти, тому відпускали по одному — по два.
— Що здивувало в Шотландії в футбольному плані?
— У «Рейнджерс» не проводилися теорії, тоді як у «Динамо» ми дивилися касети з іграми суперників. У Шотландії це не практикувалося. Не було бази. Тренувалися на «Айброксі». На тренуваннях у «дир-дир» грали, відновлювальних заходів не було.
Я приїхав у той час, коли можна було робити тільки дві заміни. 13 осіб можна було заявити — один воротар і дві заміни. А в команді значилося 25 осіб! Отже, в тебе не було права на помилку, якщо ти хотів претендувати на місце в основі «Рейнджерс». Якщо десь помилився, міг цілий сезон просидіти на лавці. Завдяки настрою і бажанню футболісти не хотіли втрачати можливість грати і отримувати за це гроші.
— Були в «Рейнджерс» преміальні гравцям, які виходили з перших хвилин?
— Ні. Перед кожним сезоном chairman, менеджер, капітан або старожили команди між собою на березі домовлялися, що за кожну перемогу виплачувалася певна сума. Якихось божевільних преміальних не було.
— Як справлялися з мовним бар’єром?
— Велика проблема була — спілкуватися з місцевими гравцями. Навіть англійці їх слабо розуміли через жорсткий акцент. Мені пощастило, що в команді працював фізіотерапевт австралієць, який доступно пояснював простими, нормальними реченнями. Клуб надав перекладача і я міг завжди звернутися до нього.
— Вчити мову було важко? Це ж зараз є чати, соцмережі, онлайн-курси. У ваш час — хіба що словники, касети з заочними уроками та живе спілкування...
— У мене була база зі шкільних часів, яка допомагала мені на початковому етапі. Також були такі аудіо-курси Ілони Давидової, які я слухав дорогою на тренування. Добиратися туди було годину. Ми добре з сусідами спілкувалися. Доця моя (відома акторка Катя Кузнєцова, — прим. ред.) з трьох років занурилася в середовище і класно освоїла англійську. Через рік у садочку ми не розуміли, що вона з шотландським акцентом говорила, як місцева.
«Двоє українців порвали «Селтік» в 94-му»
— Шотландські вболівальники абсолютно неймовірні. Яку історію фанатської відданості пригадуєте зі своїх часів у «Рейнджерс»?
— Може здатися, що це байка, але так було насправді. Ми грали the Old Firm Derby проти «Селтіка». Виграли 4:2. Михайличенко два забив, а я забив свій єдиний гол за «Рейнджерс». Двоє українців порвали «Селтік». (Посміхається).
Після гри в газеті написали, що власник ресторану індійської кухні, у якого напередодні народився син, при свідках обіцяв дати ім’я дитині, хто заб’є четвертий гол «Селтіку». Здавалося б, гарна вигадка.
Але кілька років тому мені надсилали фото того шотландського Oleg’а. Йому зараз 30 років. Це реальний хлопець, ім’я якого визначив футбол.
— У «Рейнджерс» ви, крім Сунесса, встигли попрацювати з Волтером Смітом. Після Лобановського контраст був сильним?
— Лобановський перед грою півгодини розповідав нам, як грати проти суперника. У Глазго ти о 12 годині мав приїхати на стадіон пообідати, а там уже висить склад, перед розминкою мотиваційний спіч — і вперед. Після матчу найкращий гравець зустрічається у ложі зі спонсорами. Вручали пивний кухоль, запрошували сфотографуватися, пропустити келих шампанського. Це була обов’язкова програма.
— За межами поля часто збиралися з командою?
— Могли зібратися, коли в когось день народження або з нагоди народження дитини. Ніхто не курив, спиртного не вживав. Тільки пиво. Люди знали, що якщо ти даси собі якусь поблажку, можеш на наступну гру не вийти.
— У «Рейнджерс» у вас була перша серйозна травма. Якщо я не помиляюся, це була гра проти «Сент-Джонстона», коли ви перетиналися з Балтачею у Шотландії.
— Я порвав хрести і вилетів на 8 місяців. У «Динамо» я уникнув серйозних травм, тому для мене це був непростий період. Згодом я зрозумів, що треба було по-іншому відновлюватися, дати собі час і не форсувати події. А коли повернувся, коліно часто вже підводило.
Для захисника важливо бути різким, йти в боротьбу, а після такої травми я психологічно довго приходив до тями. Боїшся навіть підсвідомо, йдучи в боротьбу, що це може повторитися.
— Вас прооперували в Штатах. У Європі на той час спортивна медицина так далеко не зробила крок?
— У Європі травма хрестоподібної зв’язки коліна ставила хрест на твоїй кар’єрі. Я полетів до Лос-Анджелеса. У той час дуже багато баскетболістів НБА страждали від цієї травми. За великим рахунком, якби не травма, можливо, я б перевчив себе грати в лінію.
— Лаудрупа і Гаскойна ви могли не застати, а Гейтлі і Маккойст не просили вас привезти сало або червоної ікри?
— Вони були закритими хлопцями. Ні з ким такої дружби не було, щоб сім’ями в гості ходили.
— Ви на собі повною мірою відчули атмосферу Old Firm Derby. З чим у вас асоціюються протистояння «Селтіка» і «Рейнджерс»?
— Чи не на першій грі за «Рейнджерс» дружина прийшла на гру в зеленому, і їй пояснили, що в кольорах «Селтіка» не варто з’являтися на «Айкброкс». Є райони в Глазго, куди не можна заходити вболівальникам однієї з команд. Але у нас були сусіди, які підтримували Селтік, і ми чудово ладнали. Для кожного фаната головне — матч о 3-й годині дня, що зібратися з друзями, покричати, покричати, до і після гри випити, а в неділю — служба в церкві.
— Ви були свідком, коли Сміт і його помічник на тренування після Різдва принесли футболістам 6 пляшок шампанського?
— Це було після Різдва. Зрозуміло, що після посиденьок усією командою з сім’ями ти наступного дня не свіжачок. (Посміхається). Перед початком тренування нас накрутили, що ми порушили режим і будемо багато бігати. Подумав про себе: «Напевно, побіжимо тест Купера». Перше коло йдемо пішки в подиві. І раптом головний тренер і помічник виносять відро з шампанським і під кожне коло в стаканчик наливали шампанське. Ми так пройшли 8 кіл. (Посміхається).
— Ви згадали, що підписували контракт із «Рейнджерс» на 5 років, але пішли роком раніше.
— Сміт дав зрозуміти, що на мене не особливо розраховують, коли травми почастішали, і вони готові віддати мене в оренду. Андрій Михайлович Баль посприяв моєму переходу в «Маккабі» (Хайфа). Команда хотіла взяти участь у Лізі чемпіонів. Так вийшло, що останній рік контракту в «Рейнджерс» я провів у «Маккабі».
Олександр Карпенко
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар