Голкіпер «Бенфіки» і національної збірної України Анатолій Трубін розповів про плани на 2026 рік.
Анатолій Трубін. Фото: В. Вітлео— 2025 рік для збірної України був непростим і вимагав багато від команди, але загалом таки вдалося вийти у плей-офф кваліфікації ЧС. Як ви оцінюєте цей цикл із точки зору єдності, цілей і вашого власного внеску як основного воротаря? Адже за ігровими хвилинами вас нині вважають першим номером.
— Звичайно, це були такі собі американські гірки: і для нас, і для вболівальників. То все добре, то все погано. Але в підсумку головне — що ми маємо шанс потрапити на чемпіонат світу. Ми, на жаль, не можемо зробити щось спокійно і достроково — нам завжди доводиться вирішувати все в останніх матчах (Усміхається). Тому весь цей досвід, зокрема негативний, потрібно перенести на наступний рік уже в позитивному ключі: зрозуміти свої помилки, стати дорослішими, досвідченішими й покращувати як атмосферу всередині команди, так і саму гру збірної.
Що стосується хвилин і статусу «першого» чи «не першого» воротаря — я не думаю, що в збірній узагалі існує таке поняття. Кожен збір унікальний: усі приїжджають у різних кондиціях, і кожного разу потрібно доводити свій рівень на тренуваннях. У мене вже був досвід, коли, наприклад, у листопаді я грав відбіркові матчі, ми зіграли 0:0, усе було добре. А потім Андрій виходив грати на плей-офф. Це нормальна ситуація. Тут важливо розуміти, хто в якій формі, хто готовий краще саме зараз. Це вибір головного тренера, і його потрібно поважати, а самому — викладатися на повну, бо це збірна.
— Ви говорите про необхідність знаходити позитив навіть у складних відрізках. Збірна ніби постійно проходить ці «американські гірки», тримаючи інтригу до останнього. Вихід у плей-офф цього разу також був дуже емоційним. Наскільки команда вже налаштована зламати цю тенденцію?
— Хочемо змінити цю тенденцію. Ми всі прагнемо кращих результатів для збірної. Іноді все складається саме так, але головне — що в нас є шанс, і за цей шанс потрібно хапатися. Я думаю, що буде дуже складно, бо нам випав один із найсильніших суперників. Але це чемпіонат світу. І якщо ми справді хочемо туди потрапити й грати з найкращими командами не лише Європи, а всього світу, то потрібно показувати відповідний рівень вже зараз.
— Власне, щодо матчу з Францією: не можемо його оминути і не конкретизувати. Багато хто, зокрема й у тренерському штабі, Сергій Станіславович, говорив, що цим матчем, так би мовити, жертвували. Водночас був шанс зачепитися за нічию, і в той вечір здавалося, що на голкіпері лежала найбільша відповідальність — тримати команду до останнього. Як ви самі прожили цей матч? І чи став він для вас найсерйознішим тестом на стресостійкість у цій кваліфікації?
— Це був вибір головного тренера. Жертвувати матчем чи ні — такі рішення завжди йдуть від тренера. Якщо говорити про сам поєдинок, то ми всі розуміємо силу Франції. Я розумів, що може бути багато ударів, багато моментів, і я був до цього готовий. Коли суперник постійно з м’ячем, постійно атакує, ти весь час у грі: варишся в епізодах, реагуєш, постійно відчуваєш ритм. Особисто для мене це навіть легше, ніж ситуація, коли твоя команда більшу частину часу атакує, а ти стоїш без роботи — і раптом з’являється один момент, у якому ти просто зобов’язаний бути готовим.
Саме це, на мою думку, психологічно значно важче. Тому, якщо говорити про стресостійкість, то наступний матч проти Ісландії був для мене складнішим, ніж гра з Францією. Проти Франції з перших хвилин ішли атаки, я постійно був у тонусі, активний, розігрітий. А от матч з Ісландією вимагав значно більшої внутрішньої концентрації саме в психологічному плані. Один пропущений м’яч дуже велику вагу мав.
— Наступного року збірній знову доведеться зустрічатися з різними за стилем суперниками — від атлетичних і вертикальних до технічних і високотемпових. З огляду на ваш досвід у різних турнірах, чи готові ви припустити, який тип суперника може стати для України найскладнішим викликом?
— Чесно кажучи, зараз важко про це говорити. Я точно знаю про матч зі Швецією, а далі — поки що не зовсім розумію, про яких саме суперників ідеться. Так, говорять про Албанію, Польщу — це серйозні команди. Але на даний момент потрібно в першу чергу пройти Швецію. Зараз усі перебувають у клубному футболі, у кожного свої завдання, свій фокус. Тому наразі ти концентруєшся на клубі. Коли прийде час збірної — будемо готуватися до Швеції, а далі вже рухатися крок за кроком. Ми неодноразово переконувалися, що забігати наперед не варто. Усі пам’ятають, чим це може закінчитися.
— Тим не менш, яким ви бачите для себе ідеальний 2026 рік? І зокрема — для збірної України. Ми розуміємо, що плей-офф і чемпіонат світу — це, мабуть, головна мета. Але особисто для вас: що стане ознакою того, що ви рухаєтеся у правильному напрямку? Які цілі перед собою ставите?
— Чемпіонат світу — це, звичайно, дуже важлива й велика мета. Ми востаннє грали там у 2006 році, здається, тому для нас це було б, безумовно, дуже-дуже круто. Але не просто вийти, а добре себе показати, спробувати вийти з групи. Тому перше завдання — це потрапити на чемпіонат світу. Я думаю, що це ціль і мрія не тільки для гравців, а й для всіх уболівальників, для всіх українців. Коли грає збірна, то футбол дивляться всі — навіть ті, хто зазвичай за ним особливо не стежить.
Катерина Бондаренко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
