Нападник «Дьйора» та молодіжної збірної України Олександр Пищур розповів про «Жирону», Кварцяного та поради батька.
Олександр Піщур— Олександре, взимку інформаційний простір буквально вибухнув новинами про твій можливий перехід до «Жирони». Але зрештою трансфер відклали, схоже, до літа. Розкажи з перших вуст, що насправді відбулося за лаштунками і чому угоду не закрили у січні?
— Так, певні розмови та чутки були. Але, наскільки я розумію, просто не встигли закрити трансфер у зимове вікно, тому його вирішили відкласти. Думаю, що влітку ми ще повернемося до цього питання і знову будемо його обговорювати.
— Іспанська преса писала, що «Жирона» розглядає тебе як гравця на перспективу — із можливістю адаптації через резервну команду. Як ти ставишся до такого варіанту? І чи була вже особиста розмова з Мічелом або спортивним директором клубу?
— Чесно кажучи, ні, я поки що ні з ким із представників «Жирони» не спілкувався особисто. І про такий конкретний план, про який писала іспанська преса, я теж вперше чую. Тому наразі не можу сказати нічого конкретного. Бачив лише публікації в медіа, але це більше чутки.
— У системі «Жирони» вже виступають українці — Циганков, Ванат, Крапивцов. Чи контактував ти з кимось із наших хлопців, можливо, розпитував про життя в Іспанії та специфіку клубу?
— З Крапивцовим ми були разом у збірній. Він багато розповідав про Іспанію, про футбол там, про побут. Але якщо говорити про якісь конкретні деталі щодо клубу чи можливого переходу — ні, таких розмов у нас ще не було.
— «Дьйор» цього сезону дуже потужно виступає в чемпіонаті — бореться за чемпіонство. Чи могла боротьба за високі місця і небажання керівництва ламати склад посеред сезону стати причиною того, що тебе не відпустили взимку?
— Чесно кажучи, мені складно відповісти на це питання. Якщо дивитися з позиції тренера чи клубу — команда дає результат, стоять певні завдання на сезон і все працює. Тому, можливо, в цьому теж була логіка. Але точної причини я не знаю. Я просто намагаюся працювати так само, як і раніше. А як складеться далі — побачимо.
— Буквально за пів року твій статус змінився: від гравця «на перспективу» до футболіста, за якого європейські клуби готові платити мільйони євро. Завдяки чому стався такий різкий стрибок у розвитку?
— Я завжди кажу, що найголовніше — це робота. З моїми фізичними даними мені потрібно працювати ще більше, ніж іншим, і постійно вдосконалюватися. Є багато аспектів, над якими потрібно рости: техніка, тактика, фізична підготовка. Тому для мене є тільки один шлях — багато працювати щодня.
— Розкажи про свій щоденний графік. Окрім тренувань із командою, ти додатково займаєшся індивідуально?
— Так, іноді тренуюся окремо. Це можуть бути додаткові заняття з тренерами клубу або ж тренуюся зі своїм батьком. Він живе недалеко від мене, тому якщо після командного тренування я ще маю сили і трохи вільного часу, можемо попрацювати разом.
— Як центральні захисники в Угорщині намагаються протидіяти твоїм габаритам? Більше провокують, фолять чи намагаються грати на випередження?
— Я вже грав проти багатьох захисників і можу сказати, що легко не буває нікому — ні мені, ні їм. Інколи бувають провокації, трапляються жорсткі єдиноборства. Але я намагаюся на це особливо не реагувати. Звичайно, іноді емоції можуть брати гору, але загалом стараюся концентруватися на грі.
— Ти за психотипом більш спокійна людина чи емоційна?
— Бувають моменти, коли, звісно, можу нервувати. Це нормально, адже під час матчу дуже багато емоцій. Іноді важко повністю себе контролювати. Але я розумію, що потрібно намагатися тримати себе в руках, тому що зайві емоції можуть призвести до помилок.
— А в житті який ти? Наприклад, я знаю одного тренера УПЛ, який на полі дуже емоційний, а поза полем — максимально спокійний і ввічливий.
— У мене, мабуть, схожа історія. На полі я намагаюся бути більш жорстким, навіть трохи нахабним у хорошому сенсі. А в житті я спокійна людина. Люблю, коли все без зайвих нервів і метушні.
— Твій батько свого часу був відомим бомбардиром. Наскільки він зараз залучений у твою кар’єру?
— Мої батьки все життя мене підтримують. Тато, звичайно, більше допомагає саме у футбольному плані. Він практично на кожному моєму матчі, дивиться гру, потім дає поради — що зробив добре, що потрібно покращити, над чим ще попрацювати. Я намагаюся до нього прислухатися.
— Тобто він для тебе ще й своєрідний аналітик?
— Можна сказати й так. Він аналізує мої матчі, підказує. Я взагалі багато тренувався з татом і дуже багато чого від нього перейняв. Тому він для мене і тренер, і аналітик, і батько — все в одному.
— Він суворий як тренер?
— Коли потрібно — може бути суворим. Якщо щось не так роблю, може й серйозно сказати. Але загалом він спокійна людина.
— А ці емоції не переносяться в особисте життя? Що сталося на тренуванні — воно там і залишається?
— Так, звичайно. Те, що відбувається на футбольному полі, там і залишається. У житті ми просто батько і син.
— Що тобі радив легендарний тренер Віталій Кварцяний, який свого часу працював із твоїм батьком?
— Головна порада — багато працювати. Він теж говорив, що з такими антропометричними даними потрібно постійно працювати та йти до своєї мети.
— Наскільки складною була адаптація в Угорщині — мова, футбол, стиль життя?
— Перші пів року були непростими. Я не знав мови, поруч не було рідних і друзів. Було навіть трохи важко психологічно. Але потім почав вчити угорську. У нас був викладач, ми, кілька гравців, щоранку займалися. Пізніше я потрапив у команду, де майже всі були угорці, і потрібно було спілкуватися, розуміти тренера. Я намагався не закриватися, навіть якщо іноді робив помилки в мові. З часом уже почав нормально спілкуватися.
— Тобто зараз ти досить добре володієш угорською?
— Так, на рівні, який мені потрібен для життя і футболу. Звичайно, можна ще багато чого вивчити, але я вже можу нормально спілкуватися з друзями, партнерами по команді, вирішувати побутові питання.
— Ти граєш за збірну України U-21. Чим підхід Унаї Мельгоси відрізняється від того, що вимагають тренери в Угорщині?
— Футбол трохи відрізняється, вимоги тренера теж. У збірній завжди дуже цікаві тренування. Для мене це був перший досвід роботи з іспанським тренером, тому я багато нового для себе взяв. Але глобально вимоги зрозумілі — я просто намагаюся виконувати те, що від мене потрібно на полі.
— Як ти оцінюєш свого конкурента по збірній — Степанова? Які у вас відносини?
— У збірній у нас взагалі дуже хороший колектив. І в U-20, і в U-21. Тому проблем ніколи не було — всі нормально спілкуються та підтримують один одного.
Бліц
— Хто крутіший форвард на піку форми: Олександр Пищур-старший чи Олександр Пищур-молодший?
— Нехай буде Олександр Пищур-старший.
— Найбільший побутовий мінус зросту 204 сантиметри?
— Іноді банально не вміщаюся у дверях.
— Артем Довбик чи Ерлінг Голанд?
— Обидва дуже подобаються, але нехай буде Артем Довбик.
— Угорський бограч чи іспанська паелья?
— Бограч мені не дуже подобається, а паелью ще не куштував. Тому оберу паелью.
— Місяць важких тренувань із батьком чи збір у Віталія Кварцяного?
— З батьком я вже багато тренувався, а от збори в Кварцяного було б цікаво спробувати.
— Найжорсткіший захисник, проти якого доводилося грати?
— Чесно кажучи, не можу виділити когось одного.
— Який тренер найбільше вплинув на твій розвиток?
— У мене було багато тренерів. У Мукачеві — Іван Фізер. Потім мій батько. І ще Томаш Жолт — тренер у Дьойрмоті, у якого я багато грав.
— Головна футбольна мрія до 25 років?
— Зіграти в Лізі чемпіонів.
Христина Пастухова
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
