Один із головних героїв чемпіонату світу 1986 року в Мексиці, володар «Золотого м’яча», екс-нападник «Динамо» Ігор Бєланов згадав події того мундіалю та розповів про свої очікування від ЧС-2026.
Ігор Бєланов— На світовій першості 1986 року ми були нібито й героями, проте все ж могли досягти більшого. З цього приводу я дуже переживав. Адже команда у нас тоді зібралася — дай Боже! Нам було цілком під силу зробити сюрприз на тому турнірі. Збірну СРСР тоді боялися, ось з нами і вчинили не найкращим чином. У першу чергу, це стосується суддівства. Таке враження, що все було зроблено навмисно, щоб усунути нас зі світової першості. Мабуть, ми були зайвими.
— Маєте на увазі злощасний чвертьфінальний поєдинок зі збірною Бельгії, в якому збірна СРСР у драматичній боротьбі з вашим хет-триком поступилася 3:4 не без суддівського фактора?
— Так. Якщо порівнювати нас і бельгійців, то тоді ми були сильнішими на голову. Не минуло й півгодини матчу, як мені вдалося забити перший м’яч. Незабаром міг відзначитися знову, але влучив у штангу. Упевнений і зараз: якби рахунок став 2:0 — ми б нашого суперника точно не «відпустили».
А так вийшло, що ми забивали один одному, завершили основний час з рахунком 2:2 — і справа дійшла до додаткового часу. І тоді наша збірна постраждала від суддівського фактора. Бельгійці забили нам двічі, а ми змогли відповісти лише одним голом. На цьому виступи на чемпіонаті в Мексиці завершилися.
— Однак поєдинки світового футбольного форуму разом із завоюванням Кубка кубків, золотих медалей у чемпіонаті СРСР і переможною грою в Парижі проти Франції у відбірковому циклі континентальної першості 1988 року 2:0 дозволили вам стати володарем «Золотого м’яча»…
— Цей почесний трофей я отримав лише завдяки хлопцям, з якими грав разом. І ніколи в житті я не ставитиму себе вище за них. Того року багато хто з моїх одноклубників також міг отримати «Золотий м’яч». Будемо вважати, що хлопці дали мені його на зберігання.
Шлях до визнання, зізнаюся вам, був дуже важким. Виснажливі тренування та відповідальні матчі одразу на кількох фронтах — як за збірну, так і за клуб — все ж дали результат. А коли він є, то всі ці досягнення стають удвічі ціннішими.
— Зараз уся планета живе чемпіонатом світу. Хотілося б знати, яка з національних команд за результатами відбіркового циклу вас здивувала?
— Про відбірковий етап говорити не буду, адже він не йде в порівняння з фінальною частиною світової першості. У ній зовсім інший настрій, тому що це справжнє футбольне свято буває раз на чотири роки. Кожен футболіст з нетерпінням чекає на цю подію, налаштовуючи себе на потрібний лад.
— А коло фаворитів ви для себе вже визначили?
— Поки що ні. З однієї простої причини — непередбачуваності. Є й інше пояснення. Візьмемо хоча б одну з трьох країн, де проходитимуть матчі чемпіонату світу, — Мексику. З власного досвіду я знаю, що це таке — грати влітку на мексиканських стадіонах. Жахлива спека, високогір’я — це справжнє випробування, яке витримати здатний не кожен. Ось, скажімо, у тому ж 1986-му на чемпіонаті світу угорці виявилися не готовими до зустрічі з нами.
Вони думали, що обігравши збірну Бразилії в товариському матчі 3:0, відразу стали крутими, козирними. І, звичайно, навіть уявити собі не могли, що по них пронесеться такий тайфун. Саме це було у зустрічі зі збірною СРСР. Високі швидкості та пресинг були для угорців непередбачуваними, що й вилилося в такий результат — 6:0. Рахунок у тій грі міг бути й значно більшим, адже у мене було два виходи віч-на-віч, а також незабитий Євтушенком пенальті. Десятку м’ячів ми могли спокійно забити.
В’ячеслав Кульчицький
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
