У кар’єрі легенди українського футболу Олега Блохіна було три чемпіонати світу — два він провів як гравець збірної СРСР (у 1982 і 1986 роках), а один — у ролі головного тренера збірної України (у 2006). Відтак володарю «Золотого м’яча» 1975 року є що пригадати. Торкнувшись подій згаданих Мундіалей Блохін поділився враженнями і про перипетії поточної світової першості, яка триває у США, Канаді та Мексиці.
Олег Блохін
— Що для вас було найбільш пам’ятним у кар’єрі — два чемпіонати світу у ролі гравця чи один у ролі тренера?
— Це різні речі. Гравець — це гравець, а тренер — це тренер. Він відповідає не тільки за себе, а за всю команду. Тож якщо говорити про чемпіонат світу для мене, як тренера, то фінальний турнір 2006 року у Німеччині, звичайно ж, запам’ятався — як-не-як на ньому ми увійшли у вісімку найкращих національних команд планети.
А як для гравця, то обидва чемпіонати — як 1982-й в Іспанії, так і 1986-й у Мексиці, теж по-своєму були пам’ятними. Потрапити на Мундіаль двічі у якості діючого футболіста було приємно, та й вперше у ролі тренера також. Це нові емоції, нові випробування.
— Пригадуючи події світових футбольних форумів 1982 та 1986 років можна сказати, що кожного разу на заваді збірній СРСР ставало невезіння або ж суддівський фактор. Ви так само вважаєте?
— У 1982-му за регламентом турніру 12 команд, що залишилися після боротьби на груповому етапі, були розбиті на чотири групи по три збірній у кожній. У півфінал виходив лише переможець групи. Збірна СРСР змагалася з Бельгією та Польщею. Так от, ми обіграли бельгійців 1:0, а поляки їх перемогли з більшим рахунком — 3:0. Тож все вирішувалось у нашому поєдинку із Польщею, з якою розійшлися миром — 0:0. Зіграй ми у тому матчі вдаліше — і саме наша збірна пройшла б у наступний раунд чемпіонату світу.
А що стосується 1986-го, то нас на тій першості засудили арбітри. У матчі 1/8 фіналу з Бельгією, наскільки я пам’ятаю, було два офсайди, з яких забивались м’ячі у наші ворота. Ми тоді поступились бельгійцям у додатковий час 3:4. Шкода.
— Пригадується, тоді вся країна перебувала у шоці і футбольних людей не залишало відчуття, наче у них щось відняли. Адже потужна збірна СРСР, у якій було 12 представників київського «Динамо» і 2 — дніпропетровського «Дніпра» на тому Мундіалі заслуговувала значно більшого…
— Так, команда була хороша — і це безперечно. Вона могла пройти значно далі, ніж 1/8 фіналу. Але…
— Мабуть не помилюся, якщо припущу, що найчастіше у розмовах із представниками ЗМІ вам доводилось відповідати на запитання, пов’язані із вашою впевненою заявою щодо виходу на чемпіонат світу 2006 року з першого місця у групі?
— Так. Ніхто не вірив. Для них це була афера. Проте зараз, коли пройшло вже двадцять років, усі про це й досі згадують. Це вже історія. Якщо взяти період з дев’яностих років, то у фінальну частину чемпіонату світу збірна України саме тоді, у 2006-му, єдиний раз і потрапила.
— Сьогодні на світовій першості відбудеться черговий матч 1/8 фіналу Португалія — Іспанія. Що скажете про цю пару? (інтерв’ю записувалося до матчу, — прим.).
— Хтось один із цих двох сильних збірних змушений буде вибути з турніру вже на цій стадії. Шкода, адже обох суперників відносять до числа фаворитів.
— Нинішній футбольний форум вперше проводиться за участі 48 збірних. Якою є ваша думка щодо розширення кількості учасників?
— Що тут можна сказати… У цьому чемпіонаті грають команди з країн, яких до числа відомих у футбольному світі не віднесеш: Кабо-Верде, ДР Конго, Гана, Гаїті, Йорданія, Узбекистан. Ну куди це — 48 команд?! Раніше, коли було 32, все спресовувалось — і у фінальну частину потрапляли дійсно усі найкращі збірні.
А зараз незрозуміло заради чого цю кількість збільшили. Начебто з метою розширення географії футболу. Не знаю. Як на мене, то 48 — це дуже багато. Взяти хоча б такий важливий фактор, як завантаженість футболістів. Багато з них достатньо награлись у різних чемпіонатах, єврокубках, а також у складі своїх збірних. Куди ще далі так? Надто багато ігор, надто багато.
— Як гадаєте, для двох найвидатніших зірок сучасності — 39-річного аргентинця Ліонеля Мессі та 41-річного португальця Кріштіану Роналду поточний чемпіонат світу є лебединою піснею чи може вони готові будуть здивувати вболівальників й у подальшому, як колись це робив камерунець Роже Мілла?
— Важко сказати. Чесно кажучи, Роналду мені не сподобався. Він пішки ходить, і складається таке враження, що наче чекає поки м’яч в голову не потрапить і перелетить до сітки воріт. Хоч і забив двічі Узбекистану та реалізував пенальті у ворота Хорватії. Я все розумію: він зірка і його не можна прибирати з команди, але ж треба діяти більш ефективно.
Мессі ж, незважаючи на те, що також не надто особливо бігає, діє значно корисніше. В усякому разі бере м’яча і щось робить для своєї команди: обігрує суперників, віддає передачі, щоматчу забиває. Причому, голи у нього на будь-який смак.
Він, до речі, не надто багато бігав й під час виступів у «Барселоні», однак коли отримував м’яча, то спробуй у нього його відбери! Роналду ж — це зовсім інший стиль гри. На рахунку Мессі на чемпіонаті світу вже сім м’ячів. Говорячи ж про обох цих футболістів загалом, варто констатувати: так, вони яскраві зірки, але всьому є межа. І зараз видно, що обом бути на колишньому рівні вже важко.
— Виходить, що легендарний англієць Стенлі Мет’юз свого часу надто високо підійняв вікову планку, завершивши активні виступи у футболі у 54 роки…
— Зачекайте, але ж у 40−50-і роки, на які найбільше припали роки його кар’єри, хіба сильно бігали? Не думаю, щоб таке тоді було. Проте подивіться, який зараз футбол динамічний: невпинний рух з м’ячем туди-сюди, відбір, пресинг і все інше. У грі мільйонів багато що змінилося.
В’ячеслав Кульчицький
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
