Захисник львівських «Карпат» Роман Вантух розповів про потужний старт своєї команди в чемпіонаті України (в двох перших турах — перемоги 4:1 та 3:0), заборонені страви від іспанського штабу «левів» та головну футбольну мрію.
Роман Вантух— Пане Романе, коли ми домовлялися про інтерв’ю, навряд чи можна було уявити кращий старт: перемоги над «Кривбасом» (4:1) та ЛНЗ (3:0). Очікували, що «Карпати» так швидко дадуть результат, чи шість очок у перших турах здивували навіть саму команду?
— Позаду лише два тури, тому робити якісь гучні висновки зарано. Ми на кожен матч виходимо з думкою про перемогу, тож надмірних ілюзій чи завищених очікувань у нас не було. Головне зараз — уникнути ейфорії. Ми добре стартували, але дистанція довга, тому потрібно тримати цей темп далі. Працюємо й носа не задираємо.
— Що Фран Фернандес сказав у роздягальні після 3:0? Дав команді вечір порадіти чи одразу перемкнув увагу на «Буковину»?
— Я трохи затримався на полі після фінального свистка, бо фотографувався з дітьми, а їх там було достатньо. Тому, коли повернувся, усі вже розходилися, і жодних підсумкових промов я не чув. Про «Буковину» поки не говорили, тож без конкретики.
— Ви дуже тепло відгукувалися про Патріка ван Леувена й казали, що в нього навіть вашого максимуму іноді було недостатньо. А тепер його «Кривбас» програв «Карпатам» 1:4. Після матчу перетиналися? Що він вам сказав?
— Кажучи про свій максимум, я мав на увазі дещо інше: тих зусиль, яких я тоді докладав, не завжди вистачало, щоб грати постійно. Наприклад, після травм він мене не випускав. По закінченні гри ми не спілкувалися, бачилися тільки до матчу. Знаєте, така формальна розмова: «Добрий день. Як справи? Все добре?» От і все, нічого особливого.
— Минулого сезону ви забили п’ять м’ячів. У «Карпатах» маєте таку ж свободу підключатися до атак, чи нинішні завдання більше зосереджені на руйнуванні та обороні?
— Установки грати суто від оборони немає. Сподіваюся, тут я теж матиму нагоди для результативних дій, мені цього дуже хочеться. Той сезон у «Зорі» був унікальним: Віктор Скрипник повірив у мене і дав роль, яка дозволила забивати. Думаю, що в «Карпатах» я теж зможу бути корисним попереду.
— Коли ви переходили в «Карпати», то називали клуб амбітним проєктом. Але «амбітний» — поняття досить широке. Після такого старту можете конкретизувати: яке місце в УПЛ або який результат наприкінці сезону особисто ви назвете успішним для «Карпат»?
— У відкритому доступі є коментар нашого керівництва, що перед нами поставили завдання бути не нижче шостого місця. Але апетит приходить під час гри, і, звісно, ми прагнемо більшого. Я вже посідав третє місце із «Зорею». Тоді на початку сезону теж не можу сказати, що ми одразу вірили в боротьбу навіть за друге місце. Але після кількох перемог з’явилася впевненість, і те, що спочатку могло здаватися фантастикою, стало реальністю.
А щодо самого слова «амбітний» — коли я приїхав сюди й побачив базу, це вже багато про що сказало. Згодом почав тренуватися, помітив роботу тренерського штабу й одразу відчув, наскільки тут усе професійно та вимогливо. Тому «амбітний» — справді гарне слово для «Карпат».
— Ви раніше розповідали, що три роки жили з Назарієм Русином в одній кімнаті й постійно підштовхували один одного працювати більше. Тепер ви знову разом у «Карпатах». На полі вже повернулася стара хімія? Відчуваєте момент, коли розумієте Назарія без слів?
— У нас поки було не так багато спільного ігрового часу, щоб повноцінно це перевірити. Але те, що ми розуміємо один одного з півслова і нам максимально комфортно разом — це беззаперечний факт. Мені взагалі дуже подобаються футболісти з таким профайлом, як у Назіка — і на полі, і за його межами. Я завжди відзначав його фантастичне ставлення до справи, тому працювати з ним — одне задоволення. А щодо «старої хімії»... Давайте краще вигадаємо щось нове!
— Кумівство?
— О, точно! То буде нове «кумівство», яке, маю надію, принесе «Карпатам» результат. (Посміхається). Будемо над цим працювати.
— Також поруч із вами зараз багато різних за характером легіонерів. Хто з них найбільше здивував вас саме як людина? З ким найшвидше знайшли спільну мову?
— Вони всі дуже цікаві. Але от ви запитали, і перший, про кого я подумав, — це наш новачок Іван Калеро. Він щойно приїхав, а його першими словами до мене були: «Добрий день» і «Привіт». Він уже навіть знає фразу «Як справи?». Людина тільки-тільки приєдналася до команди, а вже настільки комунікабельна! Постійно щось запитує, дуже веселий, тому хочеться відзначити саме його.
— А якщо перейти до більш болючої теми. Після нещодавнього російського удару по стадіону «Чорноморець» в Одесі хотів запитати про легіонерів «Карпат». Як вони реагують на подібні новини? Не було від когось відвертих розмов про те, що під час війни в Україні все-таки страшно залишатися й грати у футбол?
— У попередній команді в мене було багато товаришів із Хорватії, Сербії та Боснії. Вони вже достатньо довго перебували в Україні, багато що розуміли, тому ми навіть могли спілкуватися нашою мовою. Від них я не раз чув, що все це не весело. У житлових комплексах, де ми жили, часто були прильоти, постійно щось пролітало повз. Київ у цьому плані значно небезпечніший.
У Львові, дякувати Богу, поки більш-менш спокійно. Тому від наших легіонерів я не чув якогось негативу чи розмов про те, що вони бояться залишатися в Україні. Можливо, вони не настільки глибоко стежать за новинами. Але загалом усе спокійно, вони задоволені.
— Добре, тоді трохи відійдемо від серйозного. Хто з легіонерів Карпат уже найбільше українізувався? Українські матюки вже вивчили? А може, комусь борщ із салом чи вареники вже стали улюбленими стравами?
— Тут одразу згадаю Івана, про якого вже вам розповідав. Він нещодавно був у нашому ресторані та спробував вареники з вишнями. Потім ділиться зі мною враженнями: «Вау, вау, вау, вау! Це клас!». (Сміється). Тож українську кухню вже потроху відкриває для себе. А найбільше українізувався Жан Педрозу. Тут навіть без варіантів. Він найдовше перебуває в Україні, уже знає мову, з ним можна спокійно поспілкуватися українською.
— Фран Фернандес прийшов у «Карпати» не один, а цього літа його штаб поповнили ще кілька іспанських фахівців. Чи відчувається, що вони принесли в команду дещо інший підхід до футболу — можливо, навіть у дрібницях, яким раніше приділяли менше уваги?
— Так, у кожного з них є своє бачення та чітка зона відповідальності: фізична підготовка, відновлення, тактична робота. Але найбільше мені впала в око їхня увага до деталей. На зборах у перші дні нам на сніданок подавали млинці та ще деякі подібні страви. Один із тренерів побачив це й одразу сказав: «Хлопці, один раз з’їсти — нічого страшного. Але якщо робити це регулярно, вже недобре».
Після цього певні позиції просто прибрали з нашого меню. Навіть на такому простому прикладі видно, наскільки прискіпливо вони ставляться до кожної дрібниці. Ми з вами домовлялися поспілкуватися після другого туру — тепер давайте домовимося вже після першого кола. І хотілося б, щоб наша наступна розмова теж була позитивною.
— Ви пройшли молодіжну збірну України, але за національну команду поки не дебютували. Вам 28 років — виклик до головної збірної досі залишається однією з головних особистих цілей? І що, на вашу думку, потрібно показати в «Карпатах», аби тренерський штаб звернув на вас увагу? Тим більше, на вчорашньому матчі був присутній Мальдера.
— Так, безумовно. Я відчуваю, що моя кар’єра ще не досягла свого піку, і особисто хочу досягти значно більшого. Потрапити до національної збірної — моя велика мрія. Розумію, наскільки там серйозна конкуренція, але вірю, що маю сили поборотися за цей шанс. Насамперед усе залежить від мене: що краще я гратиму, то більше буде підстав звернути на мене увагу.
— Ви сім років провели в системі «Динамо», але за першу команду так і не дебютували. Зараз ця історія для вас уже повністю закрита чи все-таки залишився жаль, що свого шансу в «Динамо» ви так і не отримали?
— Певний жаль, звичайно, був. Не тому, що я когось звинувачую, — просто я справді був дуже близько. Потрапляв до заявки, тривалий час тренувався з першою командою, тому дуже хотілося отримати свій шанс. Зараз у мене нова сторінка в кар’єрі. Тому про «Динамо» вже не думаю.
Бліц
— Романе, і на завершення — кілька коротких запитань у форматі бліцу. Фран Фернандес одним словом?
— Детальний.
— Хто найбільший модник у «Карпатах»?
— Кум мій — Назарій Русин. Він цікаво вдягається.
— А в кого, навпаки, найспецифічніший смак?
— Роман Вантух. (Посміхається).
— У кого в команді найкрутіша тачка? І що це за машина?
— У Яна Костенка — BMW M3.
— Хто головний жартівник «Карпат»?
— Рома Мисак. Один із найдосвідченіших у команді й справжня душа колективу.
— З ким із партнерів ви б точно не хотіли жити в одному номері на зборах?
— Антон Жилкін.
— Хто відповідає за музику в роздягальні? І в кого найгірший музичний смак?
— У нас там мікс улюблених пісень усіх гравців. Кожен скидає по декілька своїх треків. А щодо найгіршого смаку — не знаю.
— Хто з нинішніх партнерів першим стане тренером після завершення кар’єри?
— Назарій Русин. Я чув від нього про такі плани. Він попрацював із багатьма тренерами, має чималий досвід і навіть занотовує тренування.
— Хто виграє УПЛ цього сезону?
— Фаворит — «Шахтар».
— Найсильніший футболіст, проти якого ви грали в УПЛ?
— Тете (бразильський вінгер, колишній гравець «Шахтаря» — прим. ред.).
— Якби завтра можна було без жодних переговорів підписати в «Карпати» одного футболіста з УПЛ — кого б ви забрали?
— Аліссон із «Шахтаря».
— Пам’ятаєте свою першу футбольну зарплату? Скільки це було і на що витратили?
— Перша офіційна зарплата була 300 доларів. Чесно скажу, я їх відклав, не витрачав. Не хотів міняти долари, а мені якраз у них і заплатили.
Роман Придиба
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
